Читати книгу - "В обіймах Казанови, Роберт Форісь"

Вони проїхали повз будівлю лікарні для хворих на сифіліс й добралися до міської в’язниці під назвою "Болячка". Арешт побудували на місці, де колись починався в’їзд до мосту, що сполучував обидва береги Вісли. За переказами, конструкція переправи була дерев'яною і не витримала натиску величезних крижин, що стікали річкою навесні. Таким чином Варшава, столиця великої країни, залишилася без мосту, що було ганебним явищем для всієї цивілізованої Європи.

Проминули тюремну браму, де товпився гурт жінок із оберемками, і карета з гуркотом помчала до набережної. Казанова глянув ліворуч, де в кінці Беднарської вулиці виднілися дерев'яні та кам'яні конструкції дамби та недобудованих прольотів мостів.

– Бачу, ви будуєте новий міст, — зауважив Казанова.

Ельжбета глузливо скривила губи.

– Протягом десяти років, і сумніваюся, що побачу, як він закінчиться, перш ніж постарію. Так воно і є в нас – грошей на будівництво роками немає, а коли знайдуть, то розтринькають або розкрадуть.

Казанова не міг уявити такої легковажності. Проте за ці кілька тижнів перебування серед поляків він зумів переконатися, що це нація, не схожа на жодну іншу в Європі, як у хорошому, так і в поганому розумінні цього слова.

На місці зруйнованого мосту працювала поромна переправа.

Оскільки ріка ще не замерзла, між її берегами курсували вантажні баржі та пороми з пасажирами і навіть цілими екіпажами. Карета перетнула дерев’яний пірс, а потім через дерев’яну платформу перекотилася на палубу плоскодонного порома. Ельжбета і Казанова не вийшли з карети, залишивши питання плати за перетин Вісли Антонію.

Перевізник, широкоплечий чоловік у кожусі, гукнув помічників, які мотузками закріплювали карету від сповзання в річку.

Заблокувавши транспортний засіб, чоловіки схопили довгі багри та відштовхнули за їхньою допомогою пором від причалу.

Баржа загойдалася на підводному вирі, але через деякий час відновила стійкість і без проблем перетнула ріку. Доїхавши до празького боку, кучер тріснув батогом, і карета з'їхала з помосту й відразу ж вилетіла на піщаний берег. Великі колеса карети розорювали ґрунт, і екіпаж викотився на широку вулицю.

Прага була більше схожа на розлоге село, ніж на район столиці. На ринковій площі, витоптаній копитами тварин, стояли групи пейсатих євреїв з бородами, в дивному довгому одязі.

Казанова, як завжди цікавий світу, висунувся у вікно і, скориставшись зупинкою, спостерігав за старозавітними. Ці люди розмовляли між собою дивним діалектом, в якому він впізнавав німецькі вислови.

– Я вважав, що євреям заборонено в’їзд до міста, — зауважив він, коли карету знову почало хитати на вибоїнах.

– Прага – це приватне місто, яке називається "юридика", – пояснила Ельжбета. – Таких місць у Варшаві на обох берегах ріки є більше десятка. Одні налічують кілька будинків і небагато мешканців, інші, як Прага чи Марієнштат, являють собою цілі міста з сотнями мешканців і підданих. Їхніми власниками є наші магнати. Вони мають право поселяти на своїй території кого завгодно, навіть євреїв, а також мають судову владу над людьми, які там живуть, вони ж збирають з них податки.

Казанова здивовано похитав головою, згадавши, що згаданий вище Марієнштат розташований прямо під королівським замком, і король мусить щодня бачити Прагу, дивлячись на Віслу зі своїх покоїв.

– Я багато подорожував, але ніде немає такого, як у вас. Неймовірно, щоб монарх, дивлячись у вікно, бачив цілі квартали вулиць, над якими він не має влади.

– Це польська свобода, роби, що хочеш, поки у тебе є впливові друзі та гроші, - відповіла Ельжбета.

Виїхавши з Праги, вони мандрували трактом, гойдаючись і підстрибуючи на вибоїнах, які не могли погасити навіть потужні ресори карети. Ельжбета не мала ілюзій – чим далі від столиці, тим гірша якість доріг. Ще одна польська специфіка, з якою мав познайомитися Казанова.

Старостина спробувала почитати французький любовний роман, який купила перед поїздкою, але постійний стукіт і струси робили текст ніби розмитим, і вона постійно втрачала сюжет. Зрештою вона відклала книжку. Єдиною розвагою були розмови.

Вона подивилася на Казанову. Не підозрюючи про її розчарування, той безтурботно спав, не відчуваючи впливу гойдання екіпажу. За роки поневірянь йому довелося звикнути до незручностей подорожей. У цей момент жінка щиро позаздрила йому цьому досвіду.

Ельжбета теж намагалася заснути. На жаль, стукіт коліс і пружин, а також раптові поштовхи карети не тільки заважали їй спати, але й викликали стискання в животі та нудоту. На щастя, вона взяла з собою ліки. Невеличкий бар розташовувалася під сидінням, потрібно було лише підняти підлокітник. Старостина витягла пляшку бренді, обмотану плетінкою, яка захистила б її від розбиття під час подорожі та значно полегшила утримання товстого скла в долоні. На жаль, як на зло каретою почало трясти ще сильніше, і Ельжбета замість того, щоб наповнити жерстяний кубок, пролила зміст пляшки собі на руку й забруднила сукню.

Незважаючи на присутність Казанови, вона голосно вилаялася. Той все одно спав, яка різниця? Жінка роздратовано подивилася на нього і зрозуміла, що той за нею спостерігає. На вустах була глузлива посмішка.

– Чи не рано ще на бренді?

– Ти не моя мати, — різко сказала старостина, безсумнівно тому, що він був правий. Тільки-тільки минув полудень. Але їй і справді були потрібній її ліки.

– У мене проблеми зі шлунком під час поїздки, — спокійніше пояснила вона. – Ти ж точно не хочеш, щоб я час від часу зупиняла карету й тікала в кущі або забруднила твій чудовий плащ.

– О, він, звичайно ж, коштував мені багато», — сказав Казанова і простягнув до неї руку. – Дозволь мені допомогти тобі.

Він узяв пляшку й налив напій їй в кубок з чудовою вправою.

– Питання практики, — сказав він.

– Дякую.

Ельжбета прийняла бренді. Зробила ковток і зітхнула.

– Мабуть, твоя мати була суворою жінкою?

Здивована, жінка підняла очі на Казанову.

– Звідки таке припущення?

– Ти використала фразу "Ти мені не мати".

Ельжбета спохмурніла.

– Вона була жінкою із суворими правилами виховання, я не не зазнала багато любові від неї. Якщо вона й зверталася до мене, то переважно для того, щоб критикувати мій зовнішній вигляд, те, як я їм, те, як я шорстко вимовляю французькі фрази, і те, як я незграбно танцюю. Як би я не старалася, вона завжди була незадоволена моїми успіхами. Мені здається, вона звинувачувала мене в тому, що батько від нас пішов. Ймовірно, він не витримав її мінливих настроїв і покинув її заради молодшої жінки, з якою поїхав