Читати книгу - "Темрява під ліхтарем, Олександр Бабич"

Сюжет цієї книги, хоча й виглядає фантастичним, спирається на низку філософських та наукових концепцій, а також на міфи і легенди, що переплітаються з реальними фактами, історичними подіями та теоріями. 

Отож, для тих, хто схильний вважати, що «Темрява під ліхтарем» - це лише плід моєї хворої уяви, пропоную невеликий огляд наукових і художніх джерел і гіпотез, які надихнули мене на створення цієї історії.

Темрява як філософське і фізичне поняття

Темрява в книзі представлена не просто як «відсутність світла», а як сутність, яка має власну силу і здатна впливати на світ навколо нас. Філософи та фізики вже давно обговорюють природу темряви, як енергетичного явища, яке може мати не тільки символічне, але й реальне існування. Один з моїх улюблених авторів - Андрій Круз, також неодноразово звертався в своїх творах до теми темряви та її мешканців, як до активної сили, що здатна перетворювати простір, реальність та свідомість і поведінку людей. 

Більшість людей чули про таке філософське поняття, як архетипи. Багато з нас, навіть не знаючи точних назв, наприклад для архетипів колективного несвідомого (згадаємо про Карла Юнга), бачили їх  - на картинах, у фільмах та кліпах, в своїх снах, галюцинаціях, читали в книгах.

Однак, існують архетипи вищого порядку, такі як Світло і Темрява. Світло - це один з перших образів, який сприймає людина в момент свого народження. Навіть незрячі люди, хоч і не можуть його спостерігати на власні очі, часто бачать у снах яскраве сяйво. Ті ж з нас, хто перебували у стані клінічної смерті (на жаль, я теж мав такий досвід років з тридцять тому), часто згадують характерні видіння з світловими проявами - те саме “світло в кінці тунеля”. Можна довго сперечатись про природу цих видінь (існують досить ймовірні гіпотези про чисто фізіологічні їх причини), але факт залишається фактом - світло і його еманації присутні в містиці, філософії, релігії (священних книгах), міфології  тощо. Тож ми можемо цілком обгрунтовано говорити про архетип Світла, як один з перших (якщо не перший) образів, що з’являються в нашій свідомості.

Крім Світла, ми часто спостерігаємо і його протилежність – Темряву. Відсутністю будь-якого світла, будь-яких кольорів характеризується як морок, чорнота, темрява (хоч далі я ще повернусь до цього питання і розповім чому “відсутність світла” і “темрява” - це різні речі). Образ мешканця (мешканців) темрями - темної істоти - також постійно присутній в релігії, різних видах мистецтва, галюцинаціях, нічних кошмарах і видіннях. До речі, психологи і філософи часто звертають увагу на архетип Тіні, але Темрява чомусь згадується не так часто, наче існує певне неявне табу на її згадки. Однак, пригадаймо інь та ян - дуалістичну концепцію, яка походить з традиційної китайської філософії. Відповідний символ двох рибин чи половинок чорного і білого кольорів, які символізують протилежності, якраз і ілюструє згадані вище два первинні архетипи. Навіть відповідні слова говорять про це - слово «侌» означає темряву («хмара закриває сонце»), слово «昜» означає світло («сонце світить на землю»).

Ці образи є не  тільки двома силами, які борються між собою, не просто втіленням звичної концепції боротьби добра і зла. Вони також утворюють безліч окремих відтінків і тіней, і по суті існують за межами добра і зла, будучи сутностями вищого порядку. Світло може завдати шкоди, засліпивши, а Темрява - заспокоїти обгорнувши. Ці два архетипи є первинними, на основі яких утворені всі інші. І світло,  і темрява, присутні не тільки в міфах, снах, галюцинаціях, а й в мистецтві, науці, релігії, філософії. Уявлення про божественні сили теж формувалися під впливом думок людини про ці два первинні архетипи.

Темрява - це те, що поглинає всі барви. Світло може сяяти в темряві, жевріти в ній або згаснути. Дуже часто темрява вважається уособленням, символом зла, хоч я вже зазначав, що однозначно вважати її такою - це помилка. Темрява також досить часто часто є синонімом невігластва та відсутності необхідних знань. Темрява, може свідчити про таємницю, загадку, прихованість, сокровенність. Коли настає темрява, все зникає, стає невидимим. Темною завжди є безодня, в якій можуть ховатися чудовиська. 

В усіх міфічних уявленнях первісний хаос, що існував до створення світу, є суцільною темрявою. З часів античної Греції, темрява пов’язується з підземним потойбічним світом, або Аїдом, чи навіть давнішим і глибшим - Тартаром. В вавилонській культурі втіленням темряви та хаосу є богиня Тіамат - матір монстрів і богів. Темрява може зображуватися як «ніщо», відсутність будь-якого буття, хоч це теж не зовсім правильно - там де “ніщо”, там може бути що завгодно. Недаремно, чудовиська,  дракони,  монстри живуть в печерах і підземеллях, в підвалах, каналізації, у шафах, під ліжками - в суцільній темряві.

Темрява завжди універсальна, вона може уособлювати, наприклад, підземний світ або первісний океан. Вона може бути як уособленням жаху і так і одкровенням в містичних екстазах. Архетип Тіні, описаний Юнгом, теж походить з Темряви. Сам образ колективного несвідомого є незбагненною, бездонною, темною глибиною, джерелом всього. Саме з неї походять інші архетипи.

Темним є і підсвідоме Зигмунда Фрейда. Воно містить у собі все, що витіснене свідомістю. Первісні інстинкти ми теж називаємо темними, глибокими. Сексуальність в психології, особливо витіснені потяги, які є центральною темою фрейдизму, теж походять з темних праоснов. Вічна темрява - це образ покарання за гріхи, кінець світу.  У темряви немає меж, не видно дна, тож її часто пов’язували з людською сутністю та незбагненністю мотивів людської поведінки. Наприклад, Григорій Сковорода називав душу глибиною глибин. Абсолютна, вища сутність завжди є незбагненною і темною. Темрява - основа всього. Темна енергія і темна матерія за сучасними фізичними уявленнями складають більшу частину (понад 90%) маси нашого Всесвіту, і це величезне поле для майбутніх досліджень.