Читати книгу - "Прорив. Корумпована демократія, держава-вигнанка Росія і найбагатша, найбільш руйнівна промисловість на земній кулі, Рейчел Меддоу"

цементу. Ми би перевірили цемент на міцність, перш ніж запустити буровий розчин убивчої ваги. Перш ніж почати буріння, ми б обладнали обсадну колону пружинним упорним кільцем. Хоча, зрозуміло, все, що цьому передувало — навіть, якщо брати до уваги загально доступні факти, — вказує на чимало негараздів і проблем з цією свердловиною упродовж певного часу, через які усе остаточно вийшло з-під контролю. І чому так склалося — чому? — як це вирішувалося і чому не вирішилося інакше, я не знаю».

Навіть коли один із демократів з підкомітету розкритикував його через інші, окрім моржів і спочилого в Бозі науковця, непорозуміння на сторінках плану з реагування на стихійні лиха «ЕкксонМобіл», як, наприклад, сорок сторінок, присвячених медійній стратегії і лише дев’ять сторінок на випадок непередбачених обставин з прибирання нафти, Рекс Тіллерсон не втратив свого прославленого спокою. «Ми не маємо відповідного обладнання, щоб впоратися з [великими розливами], — пояснив Тіллерсон. — І ми ніколи не говорили, що маємо. Саме тому ми завжди наголошуємо на запобіжних заходах, бо коли розливи стаються, ми не маємо відповідного обладнання, щоб з ними впоратися. Це просто факт непідвладності стихії, з якою ми маємо справу».

Ми не маємо відповідного обладнання, щоб впоратися з великими розливами. Але ж окрім вас нікого немає. Як ваша галузь може бути єдиним суб’єктом на землі, спроможним спричинити розлив величезного танкера, займання глибоководної нафтової вишки чи вибух нафтової цистерни, і при тому не бути суб’єктом, відповідальним за пошуки способів реагування на таку проблему? Якщо не ви, то хто?

Після понад чотирьох годин розбору польотів у комітеті під орудою демократів, після того, як голова Маркі кілька разів влучив не в брову, а в око, Тіллерсон все ж мав почуватися, що вийшов сухим із води: ніхто не згадав про Африку. Усього через десять днів після вибуху «Глибоководного горизонту» у Гвінейській затоці, неподалік прибережних сіл Нігерії, луснув старенький трубопровід «ЕкксонМобіл». За словами «Гардіан», розрив помітили не одразу і він сочився аж тиждень. Місцевий кореспондент видання щойно повідомив, що за сім днів в дельту потрапило майже мільйон галонів нафти (або 25 тисяч барелів). Компанія «ЕкксонМобіл» стверджувала, що обсяги витоків значно менші, але це мало заспокоювало людей, які заробляли у цих водах собі на життя. «Ми не бачимо, де вудити рибу, — розповів репортеру місцевий житель. — Нафта в морі». І для Нігерії це був не поодинокий досвід. Дослідження 2006 року показало, що в дельту Ніла витікало в середньому 11 мільйонів галонів нафти щороку або 546 мільйонів галонів за попередні п’ятдесят років. Еквівалент однієї катастрофи завбільшки з танкер «Екксон Валдез» щороку, й уряд не вимагав від нафтовидобувників тримати напохваті навіть паперові рушники. Але це було за тридев’ять земель у Нігерії, і тамтешні новини поки що не прибилися до американського узбережжя. Принаймні не настільки, щоб хтось у Конгресі був готовий позлити «Екксон» ще й цим.

Оскільки Рексу Тіллерсону так і не довелося відповідати про згаданий інцидент, йому ніщо не завадило нагадати, що працівники «ЕкксонМобіл» й надалі «поводяться як свідомі громадяни, де б не довелося працювати». Перші рядки приготовленої ним заздалегідь промови красномовно описували розіграну ним того дня виставу. «Як людині, яка усю свою кар’єру побудувала в енергетичній галузі, мені справді дуже сумно бачити загибель людей, екологічну шкоду, завдану вразливому довкіллю, вплив на господарську діяльність і втрату, внаслідок цього всього, суспільної довіри до енергетичної промисловості. Справді. Глибоко. Сумую».

РОЗДІЛ 8

Яскрава ілюстрація

Понад усе на світі Теодоріно Нгемі Обіангу Мангу хотілося простої білої бавовняної рукавички, розшитої прозорими кришталевими каменями Сваровськи. Насправді, можна сказати, він потребував її — разом із рештою аксесуарів колекції. Час від часу, коли його по-справжньому бере нудьга, звичайними походеньками по магазинах настрій не покращиш. Час від часу мізерному задоволенню від покупок вартістю у сотні тисяч доларів розкішних гардеробів від Версаче, Дольче енд Габанна і Гуччі або швидкісного катера «Нортех» (максимальна швидкість 100 миль за годину) чи «Бугатті Вернон» (максимальна швидкість 250 миль за годину) не під силу пробитися крізь меланхолійну тугу. У червні 2010-го Теодоріно, якому минув сорок один рік, потерпав саме від такого роду перенасичення.

Наполегливий журналіст на ім’я Кен Сілверштейн і чимало федеральних слідчих почали викривати масштаби депресивних розладів Теодоріно. Армія обслуговуючого персоналу, що перебувала напохваті спадкоємця на президентство Екваторіальної Гвінеї (батько Теодоріно на 2010-й обіймав цю посаду понад тридцять років) описала б його як людину, чиїм щоденним звичкам й розпорядку дня однозначно бракує покликання чи мети. Бос рідко виходив зі своєї спальні у маєтку за 30 мільйонів доларів у Малібу раніше пізнього вечора і часто потребував тарілки супу з акулячих плавників з ресторану морепродуктів «Хоп Лі», щоб притлумити похмілля.

Теодоріно проводив світлу частину доби за відеоіграми, переглядом фільмів чи втиканням у фейсбук. Того літа він з більшою охотою лишався вдома й дозволяв постійному штатному водієві супроводжувати котрусь із його подружок в магазини на Родео-драйв в Беверлі-Хіллз. Для кожної з них Теодоріно встановив ліміт, але йому подобалося бути в очах своїх коханок щедрим чоловіком. Тож навіть якщо його із напханою загорненими у целофанові пакети новенькими стодоларовими купюрами валізкою не було поряд, водій частенько мав заповнену грішми взуттєву коробку «Найк» і міг за один раз скупитися тисяч так на вісімдесят.

Кілька років тому Теодоріно проводив робочий час на своєму хіп-хоп лейблі «Ті-Ен-Оу ентертеймент», намагаючись запустити чергову нову зірку. Але після того, як усі артисти з мізерних лав «Ті-Ен-Оу ентертеймент» провалилися, інтерес Теодоріно згас. Бувало, він також полюбляв від пообіддя до надвечір’я кататися на американських гірках у найближчому парку розваг, але тепер, допоки Теодоріно виходив із парадних дверей свого маєтку в Малібу, «Сикс флагс меджик маунтин» уже зачиняв свої ворота.

Персоналу навіть здавалося, що він дещо втратив інтерес до домашніх розваг. Кілька років до того «Літній сабантуй Нгема» вважався значущою вечіркою Малібу з красивим народом зі світу розваг, який тинявся периметром його маєтку завбільшки у 15 тисяч квадратних футів, щоб знайти найкраще місце, з якого видно небосхил над Лос-Анджелесом, і ніхто не рахував гроші на частування і орендованих «насолод для очей», що тинялися клітками. «Їжа була чудова, напої були ще кращі, будинок, краєвид, ді-джей і білий тигр — усе було ТАК КРУТО!» — писав після сабантуя до Теодоріно один з адвокатів, який допомагав йому перевести мільйони доларів підозрілих грошей через банківську систему США.