Читати книгу - "Закохана В Диявола, Ксю Бадб "

Ми з Едвардом останнім часом дуже зблизилися. Можливо, на це так впливає наша спільна мета, або через те, що зараз, крім цього чоловіка, я майже нікого не бачу. 

Він працює фінансовим аналітиком, як виявилося. Чи працював він до цього раніше, не знаю. Чи це все просто легенда Шатильє для того, щоб ми гарно справилися зі своїм завданням. 

Але наші вечори, справді, почали перетворюватися на сімейні посиденьки. Ні, в мене не викликає він жодних почуттів. Едвард точно не той чоловік, в якого я б закохалася. І  взагалі останнім часом сумніваюся в тому, що можу в когось закохатися. Напевно, всі емоції і будь-які найменші ймовірності того, що я можу відчути якесь тепло до іншої людини, Шательє в мені просто знищив. 

Так, час від часу я забуваю про те, що ми просто партнери по справі. Едвард приносить у квартиру якийсь смаколик, ми можемо дивитися фільми і не говорити про роботу. Це я ціную в ньому найбільше. Іноді мені хочеться забутися, просто пожити. І зараз ці три місяці дають мені ілюзію. Ілюзію того, що дійсно все може бути звичайним. Не так, як я це звикла. Це може бути життя, яке я бачила у фільмах. 

Саме так, я іноді дивилася фільми з нормальними людьми, де їх не виховує тиранічний чоловік як власну зброю. Де жінки просто вчаться в школі, зустрічають своє перше кохання, розбивають серця, отримують задоволення від усього. 

До речі, з Едвардом усе-таки один момент зближення був. Він не має нічого спільного з емоційним теплом, але саме він став моїм першим чоловіком. Можливо тому, що ми досить довго проводимо час разом, і крім нього нікого іншого я не бачу. Може тому, що поруч немає Шательє, який би забороняв наближатися до мене. І саме тому це сталося. 

Не має різниці. Я ні про що не шкодую. Ми повторювали це кілька разів. Мені все сподобалося. Особливо наступні два. Перший раз було трохи болюче. Але Едвард був дуже обережний та ніжний. Він щоранку посміхається мені так, наче я для нього щось значу більше, ніж просто партнерка по справі. Я навіть переїхала спати в його кімнату. Приємно відчувати під боком щось тепле, щось живе, а не просто холод. Холод і самотність. 

- Лізі, як ти себе почуваєш? 

Едвард повернувся додому, коли я вже накрила нам вечерю. 

- Усе добре. Як просувається наша справа? 

Посмішка з його обличчя моментально зникає. Бачу, що чоловікові неприємно про це говорити, але не розумію чому. Ми приїхали сюди тільки заради цієї справи. 

- Завтра нам потрібно починати. Завтра ми йдемо в казино до пана Сореро. 

Що ж, це мало статися. Пройшло і так досить багато часу. Ми відкладали це настільки, настільки могли. 

- Добре. Будуть якісь вимоги, побажання щодо одягу? 

Говорю  таким сухим тоном, тому що це справді не викликає в мене жодних емоцій. Це просто робота. Робота, яку повинна виконати добре, щоб повернутися в приміщення, яке називаю своїм домом. До чоловіка, якого я вважаю своєю родиною. 

- Ти в будь-чому прекрасна, але виглядай завтра яскраво. 

Він підходить і обіймає мене зі спини. Але від цього жесту мені стає некомфортно. Не знаю чому. Чоловік не викликає в мене відразу чи чогось подібного. Але я відчуваю дискомфорт від такої близькості. Хоча, коли ми займаємося сексом, я відключаюся. Але прояви ніжності для мене неприємні. Я намагаюся відійти, але він не дає мені змогу це зробити. Хоча на його обличчі виражається здивування. Навіть від того, що я мала таку спробу. 

- Лізі, нам потрібно поговорити. 

Мені не подобається  інтонація і те, як він на мене дивиться. Єдина думка, яка пролітає в голові, викликає паніку. 

- Так, Едварде, я тебе слухаю. Давай перейдемо на диван. 

Я хочу від нього трішки відсторонитися. Мені дискомфортно, коли він так близько. Я хочу мати зону віддалення від нього. Він зараз просто занадто близько. Мене починає аж трясти від цього. Він прибирає руки, і ми сідаємо на диван. На невеликій відстані один від одного. Хоча Едварду це не дуже подобається. Він не порушує моєї зони комфорту. 

- То що ти хотів сказати? 

Бачу, як його груди починають здійматися активніше. Чоловіку складно це мені сказати. І мені не хочеться, щоб він взагалі відкривав свого рота зараз. Це мені не потрібно. Я просто хочу, щоб він мовчав, і на цьому все. 

- Лізі, ми провели прекрасні три місяці. 

О, Боже, будь ласка, тільки не це. Не треба. 

- І завтра ми почнемо справу, яку мені б не хотілося вперше в житті починати.

Боже, що він меле? Не дай Бог це почує Шательє, він його пристрелить на місці. 

- Ед, про що ти говориш? - Навіть не хочу знати, що зараз у тебе в голові. 

- Про те, що я не хочу, щоб ти поверталася до Шательє. Лізі, ти ж розумієш, що я можу тебе від нього забрати. Що ти можеш жити щасливо зі мною. Ми просто втечемо. Давай зробимо це разом. Ти ж мені віриш? 

З якого біса він вирішив, що я йому вірю? Де в нього набралося стільки сміливості? Хоча ні, це не сміливість. Це якесь безумство. Безрасудність. 

- Едварде, ти розумієш, що ти говориш? Втекти від Шательє? Та ми трупи навіть від думки про це. Забудь усе, що ти собі надумав. Не продовжуй цю розмову. - Хочу встати, та він хапає мене за руку. Такі рухи в бік мені не подобаються. 

- Лізі, зрозумій, це може бути зовсім інакше. Я можу тебе забрати. Я знаю, як це зробити. Я останні кілька тижнів усе гарно обдумував. Ми можемо не виконувати це завдання. Ми можемо залишити цей світ Шательє і Сореро і жити разом, щасливо. Ти ж бачиш, як нам добре. 

З чого він взагалі вирішив, що нам добре, що я хочу бути з ним? Невже пару разів переспати, це вже говорить про якісь високі почуття і про те, що я готова тікати з цим чоловіком, ризикуючи своїм життям? 

- Едварде, ти сьогодні здаєшся надто емоційним. Давай ми закінчимо цю розмову і ніколи про неї не згадуватимемо. - Намагаюся висмикнути руку, але він лише посилює хватку. 

- Єлизавето, ти не розумієш, у тебе не буде життя, якщо ти зараз залишишся. Сореро так просто не проведеш. І якщо не вб'є тебе Девід, то Шательє в будь-якому разі знищить тебе. Бо ти йому зараз потрібна, а потім ні. Ця людина не залишає надовго людей, які щось знають. Розумієш, кохана? 

З останнього слова моє обличчя перекошується від злості й огиди. 

- Як ти мене назвав? - Едвард нарешті розуміє, що він сказав та відпускає руку. 

- Лізі, я тебе кохаю. Кохаю з того моменту, як вперше побачив  два роки тому на тренувальному майданчику. Але я навіть не смів до тебе підійти, бо знав, що Шательє робить з тими, хто просто не так на тебе дивиться. А коли мені сказали, що ми будемо разом працювати, я знав, що матиму можливість показати, який я насправді. Я знав, що ти також в мене закохаєшся, і в нас буде шанс бути разом. 

Який, нахрен, шанс? Він зовсім з'їхав з глузду. Я відходжу на декілька кроків. Шкода, що пістолет залишився в кімнаті. Зараз я вперше за довгий час почуваю себе в небезпеці поруч із чоловіком, який у принципі не викликав у мене жодних емоцій. 

- Едварде, у нас просто спільна робота, нічого більше. І якщо ти думаєш, що секс мав якесь грандіозне значення? То ні. Це просто секс. 

Його обличчя перекошується від моїх слів. Що ж, схоже, я зробила йому боляче. Але нічого страшного. Краще так, ніж він зараз наробить дурниць, про які шкодуватиме. Хоча мертві не шкодують. А якщо Шательє дізнається, що цей бовдур вирішив зробити, він приколошматить його на місці. 

- Лізі, я розумію, що ти шокована. Але ми можемо все змінити. Просто довірся мені. 

Та ніколи в житті я йому не довірюся. Я краще довірюся навозному жуку, ніж цьому чоловіку. Він працює на Шательє. І це також може бути перевіркою. Я взагалі слабо вірю в будь-які його щирі дізнання. 

- Едварде, забудь про це. Немає ніяких «ми». Є тільки я і ти і наше спільне завдання. Коли я його виконаю, я повернуся. 

Що ж, це йому зовсім не подобається. Він встає і насувається на мене. Я роблю кілька кроків назад у бік своєї спальні. Там є пістолет, але дістатися до нього швидко я зараз не зможу. Чоловік справді перевищує мене габаритами. 

- Еде, зупинись. Не роби дурниць. - Від моїх слів він усе ж таки завмирає. Я бачу, як опускаються його плечі, а в очах читається біль. Мій страх проходить, його замінює жалість. А ця жалість викликає лише злість та агресію. Ненавиджу, коли жаліють мене, і не хочу жаліти нікого. 

- Ми про це забудемо, і ти більше ніколи не згадуватимеш. Я не хочу, щоб з тобою щось сталося через те, що ти віриш, що між нами можуть бути якісь почуття. Я тебе не кохаю і ніколи не кохатиму. Я взагалі не впевнена, що маю якісь почуття. Забудь про це. 

Не повертаючись, відступаю до спальні, відчиняю двері та заходжу всередину. Миттєво замикаю замок і притуляюся спиною до дверей. Що ж, не думала, що мій партнер у справі, який повинен усе спрощувати, лише ускладнюватиме. 

Наступного ранку чекаю, поки Едвард піде з квартири, бо не хочу з ним перетинатися. Я не маю наміру продовжувати вчорашню розмову і тим паче не хочу знову пояснювати йому, що між нами нічого не може бути. А ті три вечори — це був просто секс, і немає нічого спільного з якимись глибокими почуттями. 

Коли двері квартири замикаються, я нарешті заспокоююся та виходжу снідати. Сьогоднішній день буде складним, ну точніше не день, а вечір. Мені потрібно гарно підготуватися та все обдумати. Для цього в мене є 5-6 годин. Після сніданку я повертаюся в кімнату, через деякий час приходить кур'єр, який привозить мені сукню. Нехай я розумію, що Шательє все підготував, щоб ми взагалі про це не думали. 

Коли я одягаюся, розумію, що це найпрекрасніше, що я коли-небудь бачила. Не те, щоб мій гардероб під час життя з паном Шательє був поганий, але він був практичний. Костюми для тренувань, костюми для дому, але жодних суконь. І зараз, коли я вперше одягнула цей витвір мистецтва у вигляді чорної оксамитової сукні, яка ідеально оголює мені спину, я побачила не ту дівчинку, яка може розмазати будь-якого амбала, я побачила неймовірну, вишукану жінку. 
Жінку, зброєю якої є не пістолет, захований у сумці, а її привабливість, її сексуальність та її погляд. Вирішую підібрати волосся та додати червоні вуста. 

Я безліч разів дивилася уроки макіяжу на Ютубі, хоча жодного разу не фарбувалася. Виходить не з першого разу, але все ж виходить. І коли я дивлюся на своє відображення, серце починає битися сильніше. 
Добре, що ми з Едом зустрінемося вже на місці, і в нас не буде змоги довго говорити між собою, бо я не хочу слухати компліменти від цього чоловіка. Мені ніхто ніколи їх не казав, ну, з тих, Хто зараз є живим, бо ті, хто пробували якось до мене наблизитися, годують сомів на дні річки. Шательє цього ніколи не дозволяв. 

Тому мене забирає водій, і ми їдемо в казино. Сьогодні почнеться гра. Я не те, щоб хвилююся, але всередині стискається дивний вузлик. 

- Хоч би в мене все вийшло. 

Мої думки починають мене тривожити. Я ніколи не сумнівалася у власних силах, але зараз крізь спокій та впевненість з'являється маленький паросток тривоги та сумнівів. 

- Лізі, ти зі всім впораєшся. По-іншому не може бути. Дівчинко, у тебе все вийде. 

Шепчу настільки тихо, щоб чула лише я. Ці слова для мене важливі. Я завжди була для себе підтримкою і завжди нею буду. Тому зараз немає часу на страх, сумніви чи будь-які тривоги. Я зроблю те, що повинна зробити. І цьому ніхто не завадить. Я виходжу з авто та заходжу в казино.