Читати книгу - "Закохана В Диявола, Ксю Бадб "

Брехати я також завжди вміла досить добре. Це не було для мене чимось надто складним чи надто неправильним. Брехня – один із методів маніпуляції. А в завданнях, які давав мені пан Шательє, це було просто необхідністю. 

- То що буде далі? Він зовсім не хоче відповідати, та все ж продовжує. 

- Пан Шательє хоче знищити пана Сореро. Не просто вбити, не думай. Це, звісно, також, але ні. Він хоче розбити його, розтоптати, змусити страждати. Надто довго цей чоловік переходив дорогу нашому босу. А він такого, як ти знаєш, не любить. 

Це я також знаю, як ніхто. Я була занадто довго і занадто близько до чоловіка, який нікого до себе не підпускав. Я знаю багато його таємниць, тільки через те, що ніколи їх нікому не видам. 
Це вірність чи страх? Я не впевнена. Але пан Шательє – єдина близька мені людина. Людина, яка була завжди поруч. Нехай у такому збоченому, жорстокому вигляді. Він підтримував та допомагав мені зростати у всіх розуміннях цього слова. Він виростив мене тією, ким я є зараз. А отже, я повинна бути йому вдячна. 

Щодня з п’яти років я повторюю собі, що повинна бути вдячна пану Шательє за те, що він витягнув мене з багна та дав право на життя. Життя, про яке інші, напевно, мріяли. Хоча я сильно в цьому сумніваюся. 

Більшість дітей просто б зламалися. Але, можливо, тому він мене і забрав, бо знав точно, що я не зламаюся. Бо бачив у мені щось таке, чого не бачили інші. 

- Де моя кімната? - Едвард розуміє, що на цьому розмова закінчена. Показує мені двері ліворуч, і я зникаю, замикаючи їх. 

Знову ж таки, міри безпеки. Ніколи в незнайомих приміщеннях я не залишаю відкриті двері. Не знаю, наскільки надійний цей замок, але мені так буде спокійніше. Тим паче в сумці в мене завжди є зброя, а стріляю я занадто добре. Мені достатньо кількох секунд, щоб поцілитися і вистрілити точно в серце. Жодного промаху за останні десять років. 

Бо останній мій промах був для мене катастрофічним. Мої пальці відходили протягом трьох місяців. Він їх не зламав, але побив настільки сильно, що я не могла навіть умитися. Не те, щоб там тримати ложку чи стакан. Шательє виховував мене зі жорстокістю, але це робило мене сильнішою. Можливо, це єдиний метод, який він знав. І саме так він специфічно виявляв свою любов. А можливо, він просто гартував собі зброю. Зброю, яка здатна знищуватися заради нього і приносити йому нові перемоги. Я ні в чому не впевнена. 

Впевнена лише в тому, що в мене є завдання, яке повинна виконати, якщо хочу залишитися живою. Немає інших варіантів. У мене немає нікого, хто б міг мені допомогти. У мене немає нікого, до кого я можу втекти, щоб не повертатися. Та й я не вірю, що існує людина, яка здатна мене захистити від Шательє. 

В принципі не вірю, що існує людина, яка здатна піти проти нього. Тим паче заради такої, як я. 

Що ж, наступні декілька місяців я маю показати себе на повну. Згадати все, чого мене навчали, щоб довести своєму босу, що він не даремно турбувався, скажімо так, про мене 20 років. Точніше не 20, а 16. 

16 років я була для нього чи то донькою, чи то його улюбленою домашньою тваринкою. Неважливо. Але він нікому не дозволяв до мене торкатися. Будь-які жарти в мій бік чи чиїсь спроби фліртувати зі мною жорстоко присікалися. Він беріг мене по-своєму. І за це я маю бути йому вдячна. Я завжди це собі повторюю, щоб не забувати. Якби не пан Шательє, я б померла в канаві. 

Я не знаю, хто мої батьки, але впевнена, що хороші люди не віддали б свою дитину просто так. Хороші люди не дозволили б такому, як Шательє, опікуватися нею.