Читати книгу - "Перший щоденник Бога. Становлення., Тенебріс"

    Першим, кого я відправив у великий світ шукати союзників, був Мордрак. Він повинен був йти на північ, несучи з собою просвіту, залізо і кров, щоб дарувати місцевим народам сяйво надії під захистом величних стін Едемора.

     20-го числа Вільхольма, Мордрак, голова роду воїнів Нумус, відчував непохитну рішучість, коли вирушав з Едемору. Його завдання було чітким і визначеним: нести мою пропаганду і світло нової імперії на північ. Його дорога була важкою, але він був готовий до викликів, які на нього чекали. Подальші події я опишу коротко, оскільки я наказав створити історію для кожного свого вісника. Мордрак не був виключенням. Тому, можливо, колись ви знайдете історію кожного вісника повністю.

      Ранок зими. Воїн стояв на вершині високого узгір'я, звідки відкривався вид на містичні ліси та гори, що розкинулись далеко на північних землях. Його велична постать у важких бойових обладунках віддзеркалювала його непохитний характер. Він озирався на Едемор — могутній замок, що випромінював таємничу ауру, з яким він прощався, але не назавжди. Його завдання було чітким, а мета – незламна.

— Повернусь з перемогою або не повернусь взагалі, — прошепотів він собі, відкидаючи останній погляд на Едемор.

    Мордрак повернувся та вирушив у свою подорож. Його кроки були міцними та впевненими, ніби сама земля відчувала його могутність. Під ногами хрускіт сухого листя та скрипіння замерзлого снігу підкреслювали серйозність його місії.

     Дорога на північ була далекою та небезпечною. Мордрак перетинав непрохідні ліси, де вовки вили у нічній тиші, і гори, де вітер грав з його чорним плащем, немов намагаючись зупинити його. Він зустрічався з різними випробуваннями: від боротьби з дикими звірами до зіткнення з самотніми воїнами, що блукали темними долинами. Кожна зустріч була випробуванням на мужність. Мордрак не тільки використовував свою силу та майстерність у бою, а й своє вміння переконувати та вести за собою.

— Альфір, новий бог, обіцяє вам епоху величі та процвітання, — казав він, виступаючи перед мешканцями сіл. Його слова були такими ж могутніми, як і його меч.

    Коли Мордрак пройшов через перші села і містечка на півночі, він зустрів опір. Але з кожним новим містом його слава росла, і скоро він уже не мав потреби використовувати силу – його репутація передувала йому. Він зібрав навколо себе групу відданих послідовників, десятки своїх перших воїнів, які були готові слідувати йому у вогонь та воду. З кожним кроком, Мордрак усе глибше усвідомлював важливість своєї місії. Він не просто ніс слово Альфіра – він створював нову епоху, нову імперію.

     На одному з тих засніжених узгір’їв, під важким небом, що передбачало сніжну бурю, Мордрак зупинився і обернувся назад. Величний Едемор вже був лише тінню на горизонті, але він знав, що повинен продовжувати йти вперед. Його рішучість залишалася непохитною, і навіть стихії не могли його зупинити.

     Його дорога перетиналася з багатьма перешкодами: дикі звірі, суворі природні умови, зустрічі з ворожими воїнами. Але з кожною битвою він ставав сильнішим, з кожною перемогою його вплив зростав. Мордрак не тільки завойовував міста і села, він завойовував серця людей. Його слово було законом, а його воля – непорушною.

     Перша велика перемога Мордрака була у битві з племенем Волканів, відомим своєю відчайдушною силою та непохитною боротьбою. Мордрак підійшов до їхньої землі в обладунках, що блищали під лютим зимовим сонцем, його меч – як крига, що відбиває світло. Він стояв перед ними, не вдаючи з себе ворога, але й не обіцяючи легкої перемоги.

     Битва розгорілася неочікувано та швидко. Волкани, підбурені відчуттям власної сили, атакували зі звірячою люттю. Їхні крики лунали, як рев хижаків, а очі горіли ненавистю. Але Мордрак був готовий до цього. Його воїни займали позиції заздалегідь, використовуючи переваги рельєфу. Він наказав розставити щити у формі півмісяця, щоб заманити ворогів у пастку. Зіткнення було неминучим, і Мордрак знав, що кожен його крок має бути точним.

     Волкани кинулися в атаку, їхні удари були потужними, але нерозсудливими. Мордрак вміло маневрував між ними, відбиваючи кожен удар з холодною точністю. Його меч блискавично рухався, наче танцюрист серед вихору смерті. Він використовував свої навички не лише для атаки, а й для того, щоб направляти ворогів до вразливих точок у своїй обороні.

— Націлюйте стріли на їхніх ватажків! — голос Мордрака був рішучим і владним.

     Коли Волкани натиснули на центр лінії, Мордрак дав сигнал своїм лучникам. Вони, розташовані на високих схилах, випустили залп стріл, що впали, як дощ, на ворогів. Це створило хаос у лавах Волканів, змушуючи їх відступати. В цей момент Мордрак атакував з флангів, використовуючи свою кавалерію для нанесення критичного удару.

— Кавалерія, вперед! Розбийте їхню оборону! — Мордрак махнув рукою, даючи сигнал до атаки.

     Але Волкани не здавалися. Вони перегрупувалися і з новою силою кинулися в атаку. Мордрак наказав своїм воїнам відступити до лісу, де гілки дерев і густе підлісся заважали руху великих ворожих загонів. У темряві лісу Волкани втрачали свою чисельну перевагу. Мордрак використовував цю перевагу, керуючи засідками та раптовими атаками з тіней.

     Волкани були дезорієнтовані, їхні ряди розпадалися. Мордрак зі своїми воїнами з'являлися з нізвідки, завдаючи ударів і зникаючи, немов привиди. Ворогам не було куди втекти. Ліс став пасткою, з якої не було виходу.

     Коли битва досягла свого апогею, Мордрак зібрав своїх найкращих воїнів і пішов у центр лісу, заманюючи Волканів глибше в пастку. Він розташував свої сили так, щоб вони з'явилися з усіх боків одночасно, створюючи ілюзію незліченної армії. Використовуючи факели і дзеркала, він змусив ворогів бачити примарні воїни, що відбивалися в темряві лісу. Вороги почали панікувати, не розуміючи, звідки чекати наступного удару.