Читати книгу - "Перший щоденник Бога. Становлення., Тенебріс"

     Я, Альфір, Всеволодар і повелитель імперії, вирішив написати цей щоденник, щоб розповісти про величні звершення та страшні помилки, які супроводжували моє панування. Ці записи не лише хроніка подій, а й сповідь моєї душі, яка шукає спокою серед тіней минулого.

     Моя імперія, Едемор, народилася з попелу хаосу і війни, коли світ занурився у темряву, а люди втратили надію. Ми були тими, хто приніс порядок, хоча й ціною неймовірних жертв. Моїм мечем і волею ми зламали старі структури і створили новий світ, де сила і розум стали єдиними законами.

     Цей щоденник я пишу через багато сотень років після того, як наші знамена вперше здійнялися над полями битв. Я пережив більше, ніж будь-яка інша істота на цій землі. Мої друзі і вороги, мої союзники і зрадники, всі залишили сліди у цій історії. І тепер, коли я озираюсь назад, я бачу не лише перемоги, але й безодню, що поглинала наші душі.

     Ця книга — моя спроба знайти відповідь на питання: чи були наші жертви виправданими? Чи дійсно наш новий світ був кращим за той, який ми зруйнували? І чи була виправданою та ціна, яку ми заплатили?

    Ласкаво просимо до моєї сповіді, де кожна сторінка просякнута кров'ю і сльозами, де кожне слово — це відлуння минулого, що все ще переслідує мене у снах.

    Що ж... напевно варто почати з міста де все почалось. У глибині гір, що велично височіли над світом, наче стражі вічності, гордо і нездоланно стояв Йорльф — чудо людської витримки та майстерності. Це місто, наче оазис серед неприступних вершин, було вінцем творіння, що засліплювало своєю грандіозністю та неперевершеною красою. Тут, серед гірських вітрів, височіли величезні башти з підземними ходами, складені з чорного каменю, відполірованого до дзеркального блиску. Візерунки на стінах, неймовірно деталізовані та складні, ніби розповідали давні історії. На вершинах мурів, що виривались до небес, гордо стояли гармати, а між ними — оглядові платформи, де пильні лучники невідступно стежили за кожним рухом у долині, готові відбити будь-яку загрозу, що наближалася до їхнього міста-фортеці.

    Під цими неприступними стінами викопані були рови, такі глибокі, що навіть світло дня не могло досягти їхнього дна, а темрява в них завжди володарювала, ховаючи невимовні таємниці. Гострі піки гір, що оточували місто, створювали природний бар'єр, непереборний для будь-якого ворога, наче велетенські шипи, що стерегли входи та виходи до Йорльфа. На внутрішніх сторонах стін розташовувались складні метальні механізми, здатні за мить випустити потоки палаючих каменів, перетворюючи будь-який штурм на кошмар і вогненну смерть. Ці зловісні знаряддя війни були завжди готові до битви, ніби злісні дракони, що чекають на нагоду випустити своє палюче дихання.

    Навколо Йорльфа, серед гірських скель, розкинулись поля, що дивом дарували багаті врожаї. Тут, у цьому кам'яному світі, родилося зерно, що могло нагодувати місто на місяці вперед, заповнюючи амбари до самого верху. В цьому світі, роздираному війнами та кров'ю, Йорльф стояв як маяк незламності й спокою, сяючи в темряві як символ надії, непохитної віри в краще майбутнє, навіть у цей час невпинних битв та змагань. Поля, оточені стінами міста, були свідками безлічі таємниць і чудес, а їхні врожаї були не просто їжею, але й знаком благословення від самої землі, яка, попри всі випробування, продовжувала дарувати життя.

    Цей оазис не лише прикрашав гори, а й був неперевершеним витвором людського розуміння та віри у можливість виживання у найтемніших часах. Сюди приходила велика кількість людей, які втікали від війни, але ворота не перед ким не відчинялися, а іноді ці натовпи жорстко придушувались гвардією Йорльфа. Люди вірять, що це поселення стало таким величним через договір з давніми богами, з якими саме не відомо, можливо, що навіть їх імена настільки складні, що і не вимовити... Цей пакт був укладений засновником цього поселення — яке згодом і отримало назву від його імені, цю землю обійшли війна, голод і чума. А під час великих об'єднавчих війн могутніх імператорів минулого, імена яких вже позабуті й прокляті, їх війська обходили стороною ці землі. А ті, які заходили, тих наздоганяла жорстока участь. Сам Йорльф розташований на ухилі, майже незримо вплетений у скелі великої гори, де був вирізаний його палац. Цей палац був величезним витвором архітектурної майстерності, дивлячись на нього, подих застигав у грудях. Величезні колони та статуї богів і князів були оббиті золотом, сріблом і дорогоцінними каменями, немов живі історії, що чекають на свою велич. Але це було не тільки красиво — це було трохи лячно. На його стінах розміщені оборонні позиції, місяця під балістами, балкони для погляду на величний пейзаж. Усередині гори знаходилися казарми для воїнів, зали тріумфу та спальні панівного роду. Ну, це як мінімум із відомого на цей час простим людям. Цікаво, хто або що змусило людей таке будувати...

    На порозі величавих воріт до замку височіли шість монументальних воїнів роду, одягнені у блискучі сріблясті обладунки, що відбивали світло так, ніби вони були ковані з самого місячного сяйва. Їхні криваво-червоні плащі майоріли на вітрі, прикрашені складними візерунками чорних мечів, які перепліталися між собою, наче танцюючи вічний танець битви. Ці незламні стражі, що випромінювали суворість та владу, тримали величезні дворучні мечі, такі важкі, що здавалось, лише найсильніший воїн міг їх здійняти. Їхні обличчя були приховані за масками, вирізаними у вигляді лютого звіра, додаючи їм загадковості та жаху.

    Від воріт розходились грандіозні сходи, які перетікали у складні лабіринти вулиць, ділячи місто на окремі райони, кожен з яких зберігав свою таємницю. Між цими районами, як могутні вартові, стояли величезні стіни, сповнені історії та спогадів про давніх героїв, вибитих на їх кам'яних поверхнях. Ці стіни, що бачили багато битв і перемог, були наче живими свідками минулого, зберігаючи в собі дух величі та загадок давніх часів.