Читати книгу - "Відродження-3, Кулик Степан"

Ситна вечеря, м'яка постіль, дві юні красуні з боків — що ще потрібно людині, щоб добре виспатися? Воно, звісно, ​​хтось інший за таких обставин придумав би цікавіший спосіб згаяти час, але я, якщо чесно, за останню добу вимотався так, що солодко спав би навіть стоячи на одній нозі. Не фізично — морально.

Погодьтеся, йти знищувати зорельоти Хантерів, без гарантії вціліти, фактично попрощавшись із життям, а в результаті стати, нехай не найкращим другом інопланетян, але як мінімум знайти в них союзників. За це бути покараним відключенням від Системи і відразу отримати другий шанс. Нехай по-своєму, але все ж таки виконати місію зі звільнення Людства від інопланетного поневолення, а натомість дізнатися про майбутні проблеми, куди гірші за Вторгнення… Такі віражі долі не кожна психіка витримає. Ось і моя теж забарахлила. Зажадавши для відновлення повноцінний десятигодинний сон.

Дівчата, до речі, теж не дуже рвалися урізноманітнити дозвілля. Оленці, після всіх її пригод, думаю ще довго буде не до сексу — наїлася до оскомини. А Горобчик, хоч і зображає з себе палаючу пристрастю німфу, насправді — невинна дитина, яка тільки-но вступила в пору зрілості. Загалом, моєму демонстративному позіханню та безапеляційному: «На добраніч, дівчата. Приємних снів!» — усі були тільки раді. Так що виспалися чудово. І коли перед будинком пролунав звук клаксону, я вже навіть поснідати встиг.

Касперський не підвів. Не заїжджаючи у двір, перед воротами стояла потужна вантажівка.

Побачивши мене, водій, молодий, міцний хлопець підбіг і хвацько відкозиряв.

— Пане офіцере, прибув у ваше розпорядження. Які будуть накази?

Я дістав карту та розклав її на капоті.

— Розбереш?

— Так, пане офіцере.

— Ось сюди треба потрапити, — вказав потрібний бункер.

Водій якийсь час придивлявся до карти, потім кивнув.

— Без проблем.

— Впевнений?

— Так, пане офіцере. Усього чотири повороти. Не заблукаємо.

— Тоді, вперед.

Вантажівка потужно заревла мотором, і дорога поповзла під капот.

Хлопець не заблукав. І хвилин через сорок я вже стояв перед знайомою бетонною коробкою. Ключ у щілину. Шипіння пневматики і вхід відкритий.

Самонавіювання — величезна сила. Коли влазив сюди вперше, відчував запах тліну, думки були про цвинтарний склеп і про інші, не менш «оптимістичні» речі. А зараз — жодного негативу. Немов у підвал власного будинку за картоплею спускаюся.

А ось і вона... «картопля». Два «Бориси». Завмерли нерухомо і лише поблискують у напівтемряві лінзами фотоелементів.

«Привіт хлопці. Я за вами. Давайте, дибайте назовні. І нічого там не ламати. Всі свої»

«Наказ не зрозумілий. Повторіть наказ»

Жарт гумору не зайшов. Ну, а чого я хотів від примітивних залізяк із процесорами полегшеного польового зразка?

«Наказую вийти назовні. Активізувати режим «нейтральний»

«Виконуємо»

Триніжки вальяжно, пройшли повз мене один за одним і, злегка поскрипуючи шарнірами, стали дертися сходами нагору.

Чудово. Із цими порядок. Тепер головний приз. «Чорний лицар». Він же — Залізний дроворуб. Він же важкий бойовий робот класу «Визволитель». Останнє досягнення військово-наукової думки землян.

Красень!

Хоч зараз на виставку скульптур. Або — до музею середньовічних обладунків. Одного погляду достатньо, щоб зрозуміти, яка нищівна міць захована під цим панциром.

«Привіт, Дроворуб! Не сумував без мене?»

ВБР трохи повернув голову.

«Привіт, Леоніде! Не нудьгував. Чекав»

«Ось і дочекався. Скасовую всі попередні завдання»

«Прийнято»

«Наказую піднятися назовні»

«Прийнято»

«Режим нейтральний»

«Прийнято»

«Молодець. Виконуй»

«Дякую. Виконую»

Гм… ВБР, схоже, оснащений значно потужнішим процесором. Можливо, його творці не поскупилися навіть на примітивний ШІ. Що, загалом, навіть логічно. Адже він проектувався як винищувач андроїдів. А для боротьби з ними одного лише потужного озброєння недостатньо. Тут, крім логіки, ще й кмітливість потрібна. А таку програму на менш складний носій не запишеш. Треба запам’ятати і при нагоді розібратися докладніше.

Було б чудово. Якщо це так, то Дроворуб не просто бойовий робот, а ходячий довідник та енциклопедія тактики в одному слоїку. Що мені, з урахуванням майбутніх завдань, буде життєво необхідним. Хоча б для первинної оцінки всього того, з чим доведеться зіткнутися у військових лабораторіях та на їхньому ж виробництві.

Більше нічого цінного в бункері не було, і я теж поліз нагору.

Роботи смирно стояли біля вантажівки, а водій обачно ховався за товстим стовбуром, покрученого випромінюванням, граба.

«Забирайтеся в кузов»