Читати книгу - "Мій дім там де ти, Лілія Стольжицька"

Людомир

Тяжко, без неї дуже тяжко. Навіть коли дихаю, повітря не вистачає, бо її немає. Готуємося до війни. Війна страшна річ, але йому я свого не віддам! Ніколи! Навір прислав листа, в якому зазначив, що повернув додому свою улюблену племінницю, яку ми ніби то давно викрали і переховували. Це може трохи додати мороки але нічого вистоїмо. В листі ще було сказано, що ми повинні приїхати на бал і все пояснити. От жук. Розумію, що задумав щось. Потрібно чекати підвоха, але якого? Але їхати потрібно, щоб він не дізнався, що ми плануємо. Щоб наш напад був неочікуваний. 

Тут в двері постукали.

-Увійдіть! 
-Доброго дня! Викликали? -переді мною стояв Аркель. Він гарний хлопець, розумний, кмітливий та чесний, мені потрібні такі люди поруч.

-Так, викликав. В мене до тебе є пропозиція. Так як Орхан зараз займатиметься підготовкою війська, то я хочу, щоб ти став моєю довіреною особою!

-Я можу подумати?

-Так, це не приказ! Це пропозиція.

-Добре. А чи можу я зустрітися з Машою. Ми давно не бачилися.

-Нажаль ні. Вона зараз в Міралдеї. -хлопець ввесь зʼїжачився, таке відчуття, ніби він зараз на мене накинеться.

-Як? І Ви так просто про це говорите? Вони ж можуть з нею зробити самі мерзенні речі. -і цим він був прав але я сподівався на краще.

-Вона племінниця Навіра, тепер їй не так просто зашкодити.

-Та в них немає честі. Вони тим паче її вбʼють, щоб вона не сіла на трон.

-Через пʼять днів ми вирушаємо на бал в Міралдею і там будемо розбиратися, якщо ти звісно приймеш мою пропозицію.

-Приймаю! Що мені потрібно робити?

-Поки що іди вниз, там знайдеш дівчину Глашу, скажеш їй нехай проведе до кімнати і розповість що до чого, потім я тебе викличу. І ще, на балу, без дурниць! І без мого дозволу нічого не робити, зрозуміло?

-Зрозуміло. -сказав Аркель і вийшов із кімнати. 
А я знову поринув у спогади. Тільки вони мене тримали на плаву ввесь цей час. Таке відчуття, ніби пройшла вічність, як Малі немає. А її запах залишився на ліжку, який зводить мене зрозуму. Мій внутрішній дракон бʼється, хоче вирватися, полетіти і спалити все. Забрати своє. Але потрібно контролювати та чекати. От якби вона не була така вперта, то цього всього б і не було! Але я її і люблю. Ось такого впертюха.

Ці дні до балу тягнулися дуже повільно . Ввесь цей час я навчав Аркеля. Здібний хлопець. Схвачує все на льоту. І ідеї в нього гарні. Сьогодні вже потрібно збиратися та виїжджати. А плана як такого немає. Як саме повернути моє сонце. Знову викрадати? Не варіант. Вбити Навіра, це все не так просто. Тому що я король і мушу думати про королівство. Кожен свій крок, потрібно продумувати ретельно, адже це може коштувати не одне життя.

Я одягнув на верх сорочки чорний з золотом жилет, який пасував до моїх чорних штанів, та чорний камзол, теж росписаний золотом. Вийшовши до коридору, я зустрів Аркеля в смарагдовому костюмі. Вийшовши з замку, сіли до карети і рушили.

-Як думаєте, ми її там зустрінемо.

-Напевно. Але без дурниць. 

І відвернувся до вікна. Як я вже скучив. Моя маленька. Як же ж т там?!

Приїхали ми під вечір. Всі вже почали зʼїжджатися. Зайшовши до зали, нас представив публіці церемоніймейстер. Всі погляди були прикуті саме на нас. Ми пройшли до короля. Так хочеться швидше все вирішити і втікти звідси, а ще з собою прихватити Машу.

-Навіре, давно не бачилися. 
-Людомире, ти приїхав. А я вже думав проігноруєш моє запрошення.

-Ти що, як я міг.  То які пояснення ти хотів почути?

-Можливо для початку відпочинете. Скільки гарненьких дам. Можливо і одружишся, а Людомире? -з єхидною посмішкою сказав Навір.

-Ти ж знаєш, правителям не до амурних справ. Та і я на початку, хотів би вияснити всі справи.

-Добре. Я хотів би почути, як моя племінниця опинилася в Вашому королівстві. І чому я нічого не знав.

-Ну, по перше, я теж нічого не знав до твого листа. А по друге, спитай сам у неї. Чому в мене питаєш? Ми її не викрадали. Але ти ж мене не для цього запросив?

-А ти розумний. Ні, просто хотів більших підтверджень того, що наш підписаний мир непорушний.

-А твої засланці, які гуляють по моїй землі, напевно то просто для підтвердження миру?

-Я просто дізнавався, чи не готуєш ти там випадково щось.

-Так чому ти в мене питаєш за гарантії миру? Мої люди на твої землі не заходять! А якщо ще хоча б раз таке повториться, то тоді, зайдуть!

-Сміливо, а чи не боїшся ти, що за такі слова, Ви можете звідси вже не вийти.

-Ну ти ж не настільки нерозсудний, щоб подумати, що я приїхав без підтримки?!

-Звісно ні. То жарт такий. Ха-ха-ха. -скорився в мерзенній посмішці. -Я хотів би щоб Ви залишилися. У нас такий привід. 
-Який? 

-Сюрприз. Залишайтеся, скоро дізнаєтеся.

Махнувши головою, я розвернувся і пішов за бокалом. Все рівно звідси не піду поки її не побачу. І взявши бокал, мене ніби потягнуло до сходів. Перевівши погляд, я побачив її, в шикарній сукні, яка шлейфом тягнулася за нею. Виріз спереду оголяв її ніжку. А зверху відкриті плечі, які так і хотілося цілувати і цілувати. Але я мушу бути спокійний. Відвернувшись, випив бокал залпом. Аж тут заграла музика і я не втримався. Підійшовши до Марії, яка говорила про щось із якимось чоловіком, я промовив:

-О, прекрасна міледі, чи не погодитесь Ви потанцювати зі мною.

-Вибачте але я не вмію.

-Я Вас навчу. Не відмовляйте мені в такій маленькій примсі.

-Гаразд, але один танок.

Відійшовши в сторону, я повів її в вальсі.

-Що ти робиш? Вони не повинні бачити оці твої погляди, а краще взагалі нас поруч!

-Машо, я так сумував! Я не знав що думати. Мені здається, що я з розуму зійду без тебе. 
-Ти думаєш мені легко. Я щодня згадую той вечір і ніч, але вони навмисне хочуть тебе спровокувати.

-Я знаю але це вище мене. 

-Давай зустрінемось через годину на балконі біля бібліотеки. Тільки дивись, щоб за тобою не стежили!