Читати книгу - "Ти мене не знаєш, Юлія Феліз"

Хотілося співати і танцювати. Я розкинула руки і закружляла по кімнаті, а потім зі сміхом повалилася на ліжко. Я дивилася на наше єдине фото разом. Те, яке Богдан зробив після прогулянки на гору, і провела пальцем по його обличчю. Заплющую очі і бачу кожну рису його обличчя: очі зі смішинкою, прямий ніс і густі брови, і темне хвилясте волосся. Теплі сильні руки і губи, такі м’які і ніжні, які творили магію зі мною. Моє почуття до Богдана таке велике, що я не можу втримати його всередині. Мені треба негайно поділитися новиною з подругою. Я написала Карині, що ми з Богданом помирилися.

«Я така рада за вас», — прилетіло від Карини, разом зі смайликом, прикрашеним сердечками.

 Ділитися радісними моментами з Кариною було чудово, адже я знаю, що вона щиро за мене радіє. Проте навіть їй я не наважувалася зізнатися, що Богдан був не просто хлопцем, до якого я відчуваю симпатію. Від нього в мене зносить дах, і я нічого не можу з собою вдіяти. Всі слова про кохання, написані у кніжках і оспівані у піснях, набувають сенсу.  Невже я зустріла свою людину? Якщо так, то готова з шаленою швидкістю бігти назустріч почуттям та емоціям.