Читати книгу - "Барсику, де мій заєць?, Тіна Вітовт"

З будинку вибігли як бешкетливі діти, що тільки вирвалися на прогулянку після занудних важких уроків. Правда в чомусь була частинка правди. Заняття наші стали для нас занудною справою. Все ж таки ідея побігати барсами - надзвичайно чудова.

Я навіть і не подумала зупинитися щоб перекинутися звіром. А навіщо? Як бігла, так у прижку через чергову перешкоду і перекинулася своєю карамельною кішечкою, звичайно барси світліші, але моя особливість це моя блондиниста рижинка у коричневу плямочку, або карамелька, це вже як кому ближче. Якби ще трохи насиченіше був рудий можна було мене сплутати з гепардом, правда тільки здалеку.

От у Яра звір такий як і має бути - з легкою рижинкою, а в загальному білий у плямочку чорну. Дивлюсь на нього, а у мене дух перехоплює - такий він красивий, зі своєю особливою котячою грацією, масивним сильним тілом, ці лапи у бою можуть запросто переламати, а його хвостик такий пухнастий.

Не втрималася зловила його хвостика граючись лапками. Він невдоволено гиркнув на мене, а я лише граливо моргнула і повела своїм хвостиком у нього перед носом. Маневр був ризикований - міг і зловити зубами, але видно мій маневр застав його зненацька, і Барсик не відразу відреагував на моє нахабство.

Та все ж таки, його заціпеніння не тривало довго. Не встигла я відбігти і на пару кроків від нього, як цей нахабний красень зробив мені підсічку. Тепер вже я не очікувала такого підступного маневру. Хотіла було обурливо на нього загарчати, але вийшло тільки заняравчати, так як сталася халепа. Мої лапки неочікувано заплуталися з його лапищами, і ми покотилися клубочком разом. Ну малі бешкетні кошенята можуть ще так бавитися.

Відфиркалася від листя і трави, що назбиралися доки котилися з горбка. Поглянула на Барсика награно невдоволено, а той як ні в чому не бувало із задоволеною мордочкою катається по травичці, та ніжиться на сонечку.

Ах так! Кинулася на нього щоб наскочити зненацька. Та де там. Виявилася сама притиснута до трави, ще й куснув грайливо мене за вушко, та лизнув носика мені.

Реакція у цього котяри та що треба. І як я тільки змогла у нього при першій зустрічі відібрати здобич? Напевно, справді десь літав у своїх думках, і не помітив ще одного хижака поруч. Що ж могло такого статися, щоб позбавити його пильності?

Мені дуже кортіло дізнатися його таємниці, але в душу незграбно лізти не збиралася. Як мінімум це нетактовно - питати про проблеми мало знайомих людей, якщо вони самі не воліють відкриватися. Можливо він сам з часом все розповість. Принаймні - надіюсь на такий перебіг обставин.

Ось так граючись та бешкетуючи носилися по лісі. Яке це щастя знову бігати звіром, незважаючи на час, забутися на певний період поглинена свободою рухів. За ці дні моєї чи то хвороби, чи то що це за метаморфози трапилися зі мною, я встигла скучити за цими відчуттями.

Швидкий біг, коли вітер шумить у вухах. Відчуття свободи, можливості майже польоту у прижку. Або ж неквапливо, перевалкою пробігти нікуди не поспішаючи, просто насолоджуючись красою природи навколо, співом птахів, дзижчанням комах.

Знову полювати на, так гаряче вподобаних мною, зайців. Тихенько підкрадаючись, та перебираючись від сховку до сховку, так щоб жодна дрібниця не вказала на нашу тут присутність.

Безтурботно бавитися з одним чарівним Барсиком, такий потішний все ж таки котик. Такі миті наповнюють наші життя певною чарівністю та легкістю.

Набігавшись та спіймавши достатньо дичини, щоб наступні кілька днів присвятити свій час навчанню та практиці, задоволені потупцяли до нашого будинку. Вечеря буде просто чудова. А враховуючи апетит, який ми нагуляли, зараз і цілу косулю готова з'їсти не що зайця. Уже мовчу про великого Барсика, у нього то потреби у їжі значно більші за мої. Добре що вечерю приготували завчасно, інакше незнаю як би дочекалася.