Читати книгу - "Крізь пекло, Валерія Дражинська"

- Яєчню подужаєш? - Влад оцінювально мене оглянув і посміхнувся одним куточком губ.

- Тільки під твоїм контролем! - усміхнулася я.

- Ну, тоді приступай, будемо контролювати! - дав вказівку він, явно сумніваючись у моїх можливостях.

Плазма над барною стійкою видавала серію реклам. Я підійшла до плити і нерішуче завмерла. Чесне слово, ніколи в житті не готувала. І що робити?!

- Для початку візьми сковорідку, - єхидно порадив Влад.

- Та знаю я! - огризнулася я, прикидаючи, де вона знаходиться.

Кухню батько мені упаковував із розрахунком, що я закінчу кулінарні курси, які найнахабнішим чином були прогуляні. Тож, до появи Влада, затишний куточок - мрія будь-якого шеф-кухаря, мав суто естетичний характер.

- Ти зранку в магазин ходив?!" - риторичне запитання, з великої кількості продуктів це і так зрозуміло, але мовчки нишпорити вже в третій шафці мені здавалося нерозумним.

- Вона в нижній полиці праворуч від тебе, - люб'язно підказав він.

- Точно! І як я могла забути?

Хвилин за двадцять закінчилися не тільки яйця, а й терпіння Влада.

- Лізо, іди журнальчик якийсь почитай! Упевнений, що це в тебе точно вийде! А я далі сам впораюся, - мене м'яко, але наполегливо вивели з робочої зони за барну стійку.

- Може, я хоча б бутерброди зроблю? - спроба реабілітуватися наштовхнулася на сповнений невіри погляд.

- Ні! - поцілунок у кінчик носа. - Перший раз зустрічаю в дівчини такий шикарний ріст рук не з того місця!

Бажання образитися зникло, щойно я натрапила на фотографію Радовського в широкому екрані плазми. Схопивши пульт, я зробила голосніше, краєм ока вловивши повну незацікавленість Влада.

"Впізнано тіло" думки перемішалися, промова кореспондента доходила уривками. "Нагадуємо, 30 липня сталася аварія на ... водій на повній швидкості врізався в ... машина загорілася миттєво ... водій помер на місці ... як пізніше з'ясувалося ... нещодавно звільнений Павло Сергійович Радовський ... був сильно п'яний ... пощастило, що ніхто більше не постраждав" Далі слухати не мало сенсу. Розвернувшись, я повільно пішла в кімнату, намагаючись усвідомити почуте. Без сил опустилася на диван у вітальні й відчула, що тут не сама.

- Ти? - на більше мене не вистачило.

- Так! - безпристрасна відповідь.

- Навіщо? - я впритул подивилася на нього.

- Ти знаєш відповідь! - на його обличчі жодних емоцій.

Влад убив людину! Мого ворога, який бажав моєї смерті! Але, в першу чергу, людину! Я на багато що заплющувала очі, на всі дивацтва пов'язані з ним, але це...?! Питань було багато, але відповідей знати не хотілося. Страшно? Так! Той, хто подарував тобі стільки хвилин щастя, відібрав життя в іншого, а чи одне?

- Якщо скажеш - я піду! - повністю байдужий тон.

У мене з очей потекли сльози. Чи готова я його прогнати? Ні! А прийняти таким? Мені нікуди діватися. Я без нього вже не зможу.

Він усе зрозумів! Підійшов і мовчки обійняв, заспокоюючи.