Читати книгу - "На мені та в мені, Анастасія Бойд"

– Про те, що сталося сім років тому. Навіщо Альф спокусив мене і чому ви так швидко поїхали, нічого не сказавши?

- Жінки... Все ускладнюєте. Я вже й забув, що там було сім років тому, а ти досі думаєш про це. Сама робиш собі проблеми.

- І все ж?

– На минулій студії, у мене були дружні стосунки з молодими акторами. Вони уклали між собою парі – у кого за рік буде найбільше незайманих дівчат, тому всі інші куплять тачку. Коли ми з Альфом зупинилися у вас, я вирішив допомогти йому наблизитись до перемоги. Адже я знав, що ти хороша дівчинка. Він довго не погоджувався...

– Невже совість не дозволяла?

– Що? - засміявся батько. - Ні, не в цьому річ. Просто на той момент ми з ним були коханцями. І коли між вами все сталося, я помітив, що ти сподобалася Альфу, тому розповів тобі про нього, щоб ти розчарувалася. Ми з ним мало не посварилися, і вирішили якнайшвидше поїхати.

- В мене немає слів... - я завмерла, відчуваючи, як колючий жар підступає до обличчя, а болісний ком бере в лещата горло.

Мій рідний батько виміняв мою цноту на перемогу свого коханця в якійсь ідіотській суперечці. Мій батько, який тепер став для мене просто людиною, просто знайомим, просто далеким родичем... Я більше ніколи його не побачу. Сподіваюся. Я навіть не поцікавилася, яким чином хлопці доводили свій зв'язок із дівицями, бо більшого бруду знати не хотілося.

- У мене їх теж не було на той момент. Моя дочка мало не відбила в мене хлопця, уявляєш? - Ед клацнув мене по носі.

Тяжкий запах тютюну та алкоголю вдарив у ніс. Я гидливо відвела голову назад, встала з крісла і пішла геть, не попрощавшись.

Цю розмову завершено. Все просто жахливо, але світ не звалився і я не померла. В мене є прекрасні бабуся і дідусь, які сприяли моїй появі на світ, польська подруга, яка не залишила мене в біді посеред міського парку Бреволя, та є він. Ів Морель, який, швидше за все, кляне мене зараз, намагаючись додзвонитися. Який кохає мене, та без якого я не можу існувати. Жар і спазм, що тримав горло, несподівано відступили. Я все забуду. Це в минулому.

Я легенько посміхнулася, зробила кілька кроків, тільки зараз усвідомивши, що двері квартири Асі зачинилися, і я не потраплю туди до вечора. Повертатися до батька не хотілося, тому я вийшла на вулицю, і побачивши неподалік дитячий майданчик, усілася на гойдалку. Думаючи про всякі дрібниці та про світле майбутнє, я почала розгойдуватися, заплющивши очі та намагаючись остаточно заспокоїтися.