Читати книгу - "Підкорись нам, Алекса Адлер"

Другою рукою він проводить по моєму животу до самого низу. І незабаром я знову відчуваю його пальці між ніг. Як вони розсовують, ковзають і, потираючи, дражнять. Зачіпаючи чутливий клітор і вибиваючи з мене приголомшений вдих. Як я можу насолоджуватись його дотиками навіть зараз, коли нерви дзвенять натягнутими струнами від страху?

− Твоє жіноче єство досі вологе. Ти збуджена, – пауза та новий рух настирливих пальців. Чому мої стегна починають безконтрольно тремтіти. − Подивися, брате. Наша се-авін така чутлива та палка. Її тіло так відверто тремтить від бажання. Мені здається, їй хочеться отримати розрядку. М-м-м?

І він натискає на клітор знову, приймаючись його теребити. Зводячи мене з розуму болісно-солодким задоволенням. І нестерпною потребою. Примушуючи тремтіти й кусати губи, стримуючи стогони.

– Розрядку? – здивовано тягне рі-одо. − Ти маєш на увазі оргазм?

– Що тебе дивує? Жінкам теж подобається його отримувати. Ти занадто стриманий завжди й не звертаєш уваги на потреби своїх партнерок. І дарма. Їх так легко підкоряти, якщо вміти доставляти їм насолоду. Це особливе задоволення, бачити, як жінка повністю втрачає контроль над собою та своїм тілом. Навіть переступає через себе. Дивися, наша се-авін вже забула, що боялася чогось.

− І справді, − задумливо тягне А-атон. А наступної миті я відчуваю, як тугого отвору ззаду торкається щось прохолодне і слизьке.

Застогнавши, я несвідомо намагаюся ухилитися. Але мене утримує другий чоловік. Притиснувши до ліжка і продовжуючи пестити мою плоть. Невідома штука поступальними рухами натискає на тугу дірочку ззаду. Розсуває кільце м'язів, трохи проникаючи. Майже не боляче. Але обпікаючи незнайомим та соромним почуттям. Яке замість того, щоб протверезити мене, навпаки підстьобує полум'я, що бушує в моїй крові.

І я, підкоряючись умілим пальцям Са-оіра, справді втрачаю контроль. З гортанним криком вибухаючи в сліпучій насолоді. Такій, якої навіть уявити не могла. Ті жалюгідні спазми задоволення, які я кілька разів відчувала, сама себе пестячи, мене до такого ніяк не підготували.

Коли рі-одо проштовхує в мене щось довге і гладке, я вже навіть не намагаюся чинити опір. Лише прислухаюся до своїх відчуттів. Воно розпирає до дискомфортного печіння. Але я лише схлипую, здригаючись у новій хвилі оргазму.

− Які приємні звуки вміє видавати наше звірятко, − чую я хрипкий смішок Са-оіра. І мене перевертають набік, притискаючи спиною до себе. − Добре, що нам недовго залишилося летіти.

Іграшка всередині мене трохи зрушується. І я, широко розплющивши очі, хапаю ротом повітря, завмираючи й боячись поворухнутися.

– Бачиш? Нічого страшного, Ліно, − схиляється наді мною рі-одо. – Ти виснажена фізично та морально, тому на перший раз прощаю тобі непослух. До ранку потримаєш пробку, щоб м'язи розтяглися. До нашого прильоту ти маєш бути готовою до ритуалу. Чекати ми не маємо наміру.

З цими словами він підіймається з ліжка і йде. Залишаючи мене наодинці зі своїм братом. Моїм другим господарем.

Завмерши, я прислухаюся до його дихання. Відчуваю, наскільки чоловік напружений. Скільки голоду в сталевій хватці його рук, у гарячому диханні, що обпалює мою скроню. Збудження Са-оіра огортає мене майже матеріальним серпанком колючого жару. Або це моє власне...

Хочеться запитати, куди пішов рі-одо. От тільки без біловолосого господаря вся моя рішучість ставити запитання і взагалі подавати голос кудись безслідно випарувалася.

Але як уже зі мною було неодноразово, за мене все вирішує мій організм. Точніше, шлунок, який вирішив нагадати, що його з обіду не годували. І знову голодне бурчання мого живота безмірно дивує чоловіка, що знаходиться поруч зі мною. На цей раз іншого.

Са-оір стрімко вкладає мене на спину, змусивши пискнути від нового ворушіння проклятої іграшки. І, нависнувши, прислухається. А потім грізно цікавиться.

– Що з твоїм животом?

– Це з голоду. Через… напади, мені забули принести вечерю. І я забула… після всього, – повідомляю поспішно.

Пам'ятаю, як розлютився рі-одо минулого разу. А чого чекати від цього брата я взагалі навіть уявити не можу.

− Забули, кажеш?

Кілька секунд він буравить мене вивчальним поглядом. А потім відсувається і плавним хижим рухом підіймається з ліжка. Навіть не думаючи соромитися своєї наготи й дуже збудженого стану.

– Чекай тут, – наказує коротко.

І йде.

Видобувати мені вечерю, як незабаром з'ясовується.

Ще повертається А-атон. А Са-оір, перекинувшись з ним декількома словами, навпаки кудись зникає. Як мені здалося, в тій стороні, де очисний відсік.

Але до того моменту, як з'являється Чотжар із пізньою вечерею, вже обидва брати про щось тихо перемовляються, ходячи по сусідній кімнаті. І спостерігаючи зі спальні за розслабленими рухами двох хижаків, красивих і моторошних одночасно, я починаю розуміти, куди вони могли по черзі ходити. І чому.

Щоб пар спустити. Напруження скинути…

І не взяти те, що хочеться вже зараз. Мене себто.

За мною в спальню повертається одягнений в один халат Са-оір. І, мовчки загорнувши у простирадло, підхоплює на руки. Щоб віднести до столу.

Все це могло б виглядати турботою. От тільки я надто добре розумію, що носяться вони зі мною не від великої доброти. Я для них всього лише тендітна річ, яку треба берегти, щоб вона добре виконала своє завдання. І піклуватися про мене будуть тільки доти, поки я їм потрібна і не чиню опір їхнім бажанням.

Розпертий дискомфорт в одному місці наочно нагадує, що саме їм від мене потрібно. І змушує ще гостріше відчути, що я для них лише підходящий засіб розв'язання їхніх проблем. А з огляду на те, що вони не вибрали когось зі своєї раси, а придбали для цього рабиню, то мені навіть страшно уявити, чим це все може для мене обернутися.

Що ж. Це все одно краще за смерть. Мабуть. Вибору в мене, хай там що, немає.

І поки що мені гріх скаржитися. Після пекла у цинотів бути річчю моїх господарів не так уже й страшно. А притискатися щокою до широких чоловічих грудей навіть приємно. Можна тішити себе безглуздими ілюзіями.