Читати книгу - "Між нами контракт, Кетрін Огневич"

Влад

Вранці наступного дня я прокинувся о шостій ранку, що здивувало навіть мене самого. Сьогодні була середа, а отже, у нас із Крістіною сьогодні вихідний. Чесно кажучи, я навіть трохи побоювався вийти з кімнати, очікуючи знову потрапити в якусь хитро придуману сердитим лисеням пастку. Хоча вчора я все ж спробував зробити перший крок, прислухавшись до поради Артура. Я попросив у неї вибачення, але вона так нічого й не відповіла. Лише тільки видала фразу: "Я подумаю...". Як довго вона думатиме про це? І чи зможе вона взагалі коли-небудь мене пробачити за те, що я з нею зробив не так давно, коли ми одружилися? Я не знав.

Вона була надто замкнутою, і важко навіть було припустити, яка вона була насправді, коли не вдає з себе розумницю, вважаючи водночас усіх інших просто тупими. Принаймні, так мені здавалося. Нехай ми й майже незнайомі, я дуже мало про неї знаю. Вона може бути сексуальною, коли захоче, але знову ж таки, з якоїсь незрозумілої мені причини, вона ховає свою сексуальність за ботанськими окулярами та мішкуватим одягом, що приховує її тіло. Вона може бути милою, якщо захоче, але вона не робить цього, коли поруч зі мною.

Чомусь дівчина завжди жартує, показуючи свою ворожість, хоча я знаю, що за всім цим ховається зовсім інша людина, яка просто хоче, щоб її життя було нормальним. Я бачив це в її очах, коли ми були на бенкеті, поки я вів її в танці. Це життя, серед холостяків і магнатів, було зовсім їй не до смаку. Вона справді здавалася там чужою. І я був вражений, оскільки знав, що її батько раніше був багатим, поки його компанія не розорилася. Я й гадки не мав, чому для неї все це здавалося таким жахливим, адже вона ж сама колись жила таким життям. Я абсолютно не знав, яким життям вона жила до того, як ми зустрілися. Мені до нестями хотілося дізнатися про це. Мені хотілося дізнатися її саму, ту, ким вона була. Але тільки як це зробити?

Вставши з ліжка, я пішов до ванної, де зустрівся в дзеркалі зі своїм відображенням, до якого все ще не міг звикнути. Фіолетові пасма серед темно-русявого волосся все ще нагадували про те, як жорстоко руденька вчинила зі мною, коли на мене перекинулося відерце з фарбою. На щастя, мій стиліст зумів якимось чином виправити це, за що я вкрай йому вдячний. Не знаю чому, але я вирішив залишити кілька кольорових прядок. Навіщо я це зробив? Гарне запитання. Я й сам не знав. Можливо, щоб показати їй, що вона програла, коли думала, що я спробую позбутися цього жахливого кольору. А ще тому, що мені й самому сподобалося, як мій стиліст підправив мій новий образ кольоровими пасмами, що, за його словами, додало мені якоїсь дивини.

Швидко прийнявши душ, я переодягнувся в спортивні штани, не намагаючись навіть накинути на себе футболку. Ну а що? Зрештою, я у себе вдома, і можу ходити в чому хочу. Хоча, в одних плавках я не ризикну з'явитися перед хитрим лисеням. Аж надто великий ризик, що потім мене не каструють, ну, або, що вона там ще придумає у своїй розумній голівці.

Я обережно відчинив двері, побоюючись, що на мене вкотре виллється вода, або, що ще гірше, знову фарба, але нічого не сталося. Йдучи коридором, я раз у раз озирався на всі боки, очікуючи, що зараз потраплю в якусь пастку. Але нічого не сталося. Хоча радіти рано. До того ж, хитре лисеня не надто зраділо, коли я спер її ключі з рюкзака. Завдання, скажу я вам, було не з легких. Я просто захотів провчити її, тільки й усього. І в мене майже це вийшло. Та ось тільки вона, як завжди, знайшла вихід із важкої ситуації.

Крістіна сиділа на дивані, вкрившись махровим простирадлом, пильно стежачи за екраном свого ноутбука. Я був украй здивований, коли помітив, що вона дивилася Гру престолів. Точніше кажучи, моя щелепа опинилася десь на столі, коли побачив сцену, де Сансу Старк видають заміж за якогось незрозумілого чувака. Ах так, здається, вона вийшла заміж за бастарда якогось лорда, якщо мені не зраджує пам'ять.

— Ти що, дивишся Гру престолів? — запитав я, зупинившись поруч із диваном, і побачив, що в її руках було відро з морозивом "Буржуй" зі смаком шоколаду.

— Ну, дивлюся, то й що? — буркнула у відповідь дівчина, і з'їла ложку морозива.

— Поважаю тебе, Лисенятко. Не очікував, що тебе цікавлять такі серіали.

— А що ти думав, що я дивлюся "Форс-мажорів" або "Елементарно"? О, ні, не відповідай. Якщо міркувати як ти, зрештою, як і більшість людей, які думають, що знають мене, я маю дивитися щось із галузі наукової фантастики і постійно зависати на каналах Discovery та BBC. Вибач, але розчарую тебе, я багато чого люблю дивитися у вільний час.

— І що ж, наприклад? — запитую я, сідаючи в крісло поруч із диваном, від чого дівчина закочує очі.

— Ну що ти до мене причепився? Тобі що, зайнятися нічим?

— Мені просто цікаво, що ж таке може дивитися дівчина на кшталт тебе, тільки й усього. Що, так важко сказати?

— Цікаво йому, як же! — пирхнула руда, а потім чергова ложка морозива вирушила до її зухвалого ротика.

— Ну, то ти відповіси?

— А ти не відстанеш? — парирувала вона у відповідь, не відриваючи погляду від екрана, де вже показували Тіріона Ланністера.

— Ні, не відстану.

— Ну, я багато чого дивлюся. Особливо серіали, які зняті за коміксами. Наприклад, "Флеш", "Супердівчина", "Легенди завтрашнього дня". Ах так, здається, ще "Надприродне", якраз закінчила дивитися 13-й сезон.

— Тринадцятий? — здивовано запитую я, від чого дівчина переводить погляд на мене. — Я думав, їх начебто вісім.

— Взагалі-то, їх чотирнадцять. Індик теж думав, а потім потрапив у борщ, - проворчала руденька, а потім знову повернулася до перегляду серіалу. 

— Ха-ха, дуже смішно. Що ще?

— Ну, ще дивилася колись "Костянтина", тільки не фільм, а серіал. Там тільки один сезон, що дуже погано. Я сподівалася на продовження, але потім він з'явився у "Стрілі" і в "Легендах завтрашнього дня". Хм, що ще... Досить непоганий серіал "Фейрі", і ні, це не назва мийного засобу. Просто в оригіналі він, якщо перекласти з англійської, називається "Загублена", або ще його можна знайти під назвою "Поклик крові". Типу фентезі. Загалом, якось так.

— Хм, та ти прям золото, а не дівчина, — задоволено протягнув я, чим миттєво привернув увагу рудої.

Матінко, який злий погляд! Невже знов розсердилася на мене за щось?