read-books.club » Любовні романи » Я не про це мріяла чи Потрапила, так потрапила, Тетяна Барматті 📚 - Українською

Читати книгу - "Я не про це мріяла чи Потрапила, так потрапила, Тетяна Барматті"

213
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Я не про це мріяла чи Потрапила, так потрапила" автора Тетяна Барматті. Жанр книги: Любовні романи / Любовне фентезі. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 36 37 38 ... 102
Перейти на сторінку:
Розділ 13 – Гніздо.

Розділ 13 – Гніздо.

– Навіть не думай, – заявила я холодно, коли він повернув свою голову до мене. – Я з рептиліями не сплю. Станеш нормальним, тоді й поговоримо.

– Ш-ш-ш… – було мені відповіддю, яка слабо нагадувала питання. Він що це, питає, чи я погоджуся, якщо він буде нормальним? Трясця твоїй матері!

Все, що відбувалося, нагадувало мені більше якийсь «сюрреалістичний сон». Навіть моє розуміння іншого світу не допомагало. Але ж я хочу, щоб цей чоловік став нормальним? Щоб зміг нормально говорити і начарувати мені прохід за захисний купол. Тоді чого я чекаю?

Усміхнувшись своїм думкам, я лагідно посміхнулася змію, погладжуючи його хвіст, яким він мене огорнув, наче свою здобич, чесно заглядаючи йому в очі.

– Ти тільки перетворишся на чоловіка, а далі… – я не договорила, сором'язливо опустивши очі, залишаючи собі маленьку лазівку про всяк випадок. Мало що там «далі». Може я взагалі про їжу говорила? Пообідаємо разом, чим не варіант?

Змій, гадюка довгохвоста, ніби бачачи мою маленьку недомовленість, зовсім не перейнявся моєю пропозицією. Якби міг, я впевнена, ще б брови вгору підняв. І чого він такий розумний, питається?

– Ш-ш-ш… – прошипів він, стиснувши мене своїм хвостом на частки секунд.

Непомітно скривившись, я широко розплющила очі, скоса подивившись на Ларі і Сана, які, здається, зовсім забули про те, що рятувати мене прийшли. Затихли, жадібно стежачи за нашою розмовою, ледве рота не відкривши. Ні, щоб, як лицарі, звільнити мене від страшного дракона-змія, вони витріщаються. Ото правду кажуть, хочеш щось зробити, зроби це сам!

– Чого ти хочеш? – Холодно поцікавилася я, подумки забувши про свою осудність. Світ магічний та розмови зі змієм не межа фантазій. – Я готова обговорити все.

Зігнувшись, змій ласкаво потерся об мене, наче кіт, а потім, як на самому початку, ткнувся мордою мені між ніг, недвозначно натякаючи на те, чого він хоче. Та після таких натяків навіть тупий зрозуміє, що саме він має на увазі і здається, мої туманні відповіді його зовсім не влаштовують.

Так і хотілося сказати йому, що я не така дівчина і чекаю на свого єдиного. Благо я вчасно прикусила язика, думаючи над відповіддю, яка б задовольнила не тільки змія, а й мене. На жаль, згідно із законом підлості, рятівна думка не з'явилася.

Знітившись, я зітхнула, ображено подивившись на Предводителя. От би зараз заревіти, так, щоб у нього від виду моїх сліз упереміш із завиваннями всі думки зникли, а єдиним бажанням було швидше мене позбутися.

– На жаль, лягти в ліжко з першим зустрічним я не можу, – видихнула я, намагаючись зрозуміти, правду кажу чи ні. За моїми особистими відчуттями виходило, що щось між брехнею та правдою. Раніше я таке не практикувала, але якщо чоловік підкорить моє серце з першого погляду, хто знає, як воно буде. Своїх бажань я соромитись не збираюся. Життя всього одне і прожити я його хочу на повну котушку. – Але клятвено обіцяю познайомитися ближче і дати тобі шанс підкорити моє трепетне серце.

Декілька секунд нічого не відбувалося. Предводитель застиг, чи то обмірковуючи мої слова, чи то вичікуючи, коли я здамся і запропоную щось інше, цікавіше. Ага, зараз! Я своїх рішень не змінюю, і підлаштовуватись не збираюся! Не подобається, добре, почекаю, коли він прийде до тями, і накричу на нього з вимогами мене відпустити.

– Ш-ш-ш… – зашипів змій, а я зацікавлено на нього зиркнула, посміхнувшись куточком губ.

– Обіцяю, – проникливо видихнула я.

– Ш-ш-ш…

– Тиждень, – зрозумівши посил, здалася я, скрипнувши зубами. – Ти матимеш цілий тиждень, щоб підкорити моє серце. Іде?

Щось прошипівши мій почав тертися об мене, погладжуючи кінчиком хвоста моє стратегічно важливе місце. Ще добре, що Ларі встиг з білизною, а то гладив би він не через тканину, а стикаючись з припухлими вологими пелюстками. Як же приємно…

Розслабившись від ласки, я важко дихала, заплющивши очі. На жаль, але уникнути чи втекти не виходило, та й не хотілося особливо. Не знаю вже, що в них із цими хвостами, але як тільки гладити починають, то всі мізки в кисіль перетворюються. А може, це від відсутності хорошого сексу, все-таки я вже три місяці ні з ким не спала.

Забувшись, я облизнула вмить пересохлі губи, бажаючи, щоб у них вп'ялися жорстким, пристрасним поцілунком і скрикнула від несподіванки, коли моє бажання здійснилося. Язик чоловіка відразу ж опинилась у мене в роті, змушуючи мене тихо застогнати. Та жоден хлопець, з яким я колись цілувалася не творив із моїм ротом чогось подібного, буквально змушуючи задихатися від напруження почуттів та відчуттів.

– Прекрас-сна… чуйна… – прохрипів мені губи невідомий, він же Предводитель, своїм неймовірним баритоном.

– Ох, твою ж! – Видихнула я і сіпнулася, вчепившись руками в його хвіст.

Великими очима я дивилася на чоловіка, який тримав мене у своїх обіймах, не в змозі відвести погляду. Так це ходячий тестостерон. Мужній чоловік з чітко окресленими м'язами та кубиками преса. Він височів наді мною, наче скеля, лякаючи і пробуджуючи в мені якісь приховані бажання.

Піднявши погляд вище, я ковзнула їм по обличчю чоловіка та його довгому до плечей волоссю темного кольору. Прямий ніс, квадратне підборіддя, хижий погляд карих очей, тонкі губи. Він дивився на мене з упевненістю альфа-самця, і ось тут до мене дійшло, що здається, я знову потрапила.

Такий, як він, не відпустить, а візьме те, що хоче. І здається, хоче він саме мене, особливо з огляду на те, що хвіст не припинив свої недвозначні дії. Та я й сама його зараз хочу. Повторюючи мої думки, низ живота болісно занив, лоно буквально почало пульсувати, точно бажаючи продовження. Ще й соски терлися об новий «бюстгальтер», який зовсім не приховував факту їхнього «піднесеного» стану.

– Ти врятувала мене, шаса Світлана, – пробасив він, і мурашки табунами розбіглися по шкірі.

– Так, але не просто так, – швидко випалила я, ковтнувши.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 ... 36 37 38 ... 102
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Я не про це мріяла чи Потрапила, так потрапила, Тетяна Барматті», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Я не про це мріяла чи Потрапила, так потрапила, Тетяна Барматті"