Читати книгу - "Хочеш жити?"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Наші хлопці працюють безупинно, перевіряють усіх індіанців міста. І який результат?
— Купа паперу, якого вистачить, щоб потопити корабель.
— І де ж ця купа?
— Передали Джекові Гатчі.
Крізь тютюновий дим Террелл мружився на Бейґлера.
— Чудова ідея, Джо.
— Бувають у мене й такі, — самовдоволено відповів Бейґлер. — Якщо він не зможе дістати бодай щось із цих звітів, ніхто не зможе.
Джек Гатчі був єдиним індіанцем на службі в поліції Парадайз-Сіті. Він уже багато років працював у архіві та славився своєю неймовірною пам’яттю.
— Перевір, чи не дізнався він щось уже.
Бейґлер похитав головою.
— Він скаже нам. Йому треба осилити тонни паперів, а він не з тих, кого можна підганяти. Краще лишити його в спокої. Я сказав йому, що справа термінова.
Террелл затягнувся люлькою. Він надовго замислився, потім почав порпатися у звітах на столі, доки не дістав два аркуші. Начальник поліції уважно вивчав їх, доки Бейґлер запалив сигарету.
— Ми почекаємо, доки Джек щось нариє, — врешті мовив Террелл. — Я певен, якщо оголосимо Тоголо в розшук, він сховається, наче за пеленою туману, і ми його не знайдемо. — Він постукав по звіту, який тримав, мундштуком від люльки. — Але в нас є ці двоє: містер і місіс Джек Аллен. Ми знаємо, що з Поком хтось працює. Згідно зі свідченнями місіс Гарріс чоловік і жінка приїхали до мотелю разом із Поком. Готовий закластися, що саме ці двоє допомагають Покові. У нас є їхній опис та опис їхньої машини. Тож, Джо, шукатимемо їх. Упіймаємо їх — і вони приведуть нас до Пока. Нехай хлопці попрацюють над цим. — Він передав два папірці Бейґлерові. — Вони мали десь зупинитись. Перевірте кожен дешевий готель, кожен прибутковий дім, і шукайте «б’юїк». Знайдемо цих двох, знайдемо Пока.
Задзвенів внутрішній телефон. Террелл натиснув перемикач.
— Начальнику?
Це був сержант Таннер.
— Що сталося, Чарлі?
— У мене тут леді... каже, що хоче поговорити з вами. Місіс Матильда Добі. Я сказав, що ви зайняті, але вона говорить, що теж зайнята і що це важливо.
— Ти запитав її, про що вона хоче поговорити?
— Так... вона сказала, що це не моя справа, — понуро відповів Таннер.
Террелл вагався, але потім знизав плечима.
— Гаразд... Нехай підіймається.
Він глянув на Бейґлера.
— Джо, тобі щось говорить ім’я місіс Матильда Добі?
— Навіть якщо так, я би цього не визнав, — сказав Бейґлер, підвівшись. — Піду, дам хлопцям завдання.
Він вийшов із кабінету начальника й рушив до кімнати детективів.
За кілька хвилин до Террелла постукав, а потім зазирнув сержант Таннер.
— Місіс Добі.
Террелл відсунув купу паперів на столі й суворим тоном проказав:
— Впусти її, Чарлі.
Місіс Матильда Добі виявилась тендітною жіночкою, далеко за сімдесят. Одягнена вона була охайно, але бідно, й в усе чорне. Вона мала сніжно-біле волосся і тривожні блакитні очі.
— Ви начальник поліції? — вимогливим тоном запитала вона, зупиняючись перед столом Террелла.
Террелл підвівся, тепло й приязно усміхнувсь до жіночки.
— Саме так, місіс Добі.
Він обійшов стіл і підсунув їй стілець.
Місіс Добі подарувала йому схвальний погляд.
— Дякую. Я вже не така молода, як колись, але й старою себе ще не вважаю.
— Бажаєте кави, місіс Добі? — запитав Террелл, повернувшись назад у своє крісло.
— Ні, дякую. У мене багато справ. Я й так загаялася. Треба ще повернутися, щоби приготувати містерові Добі обід. Він хвилюватиметься за мене.
— То що сталось? — запитав Террелл, склавши руки поверх завалів паперу на столі.
— Я щойно з аеропорту. Проводжала онука. Хотіла зателефонувати доньці, сказати, що все гаразд і Джеррі — це мій онук — полетів, — місіс Добі замовкла. — Не хочу, щоб у вас склалося враження, ніби я розводжу пустопорожні теревені, але ж я знаю, що коли говориш із офіцером поліції, то треба повідомляти усі факти... правильно?
— Саме так, — відповів Террелл. Терпіння було його головною чеснотою і однією з причин, чому він уважався хорошим начальником поліції.
— Моя донька працює в офісі. За Джері наглядає моя сестра з Маямі... але вам це не цікаво. Я погодилася відвезти Джеррі, бо донька була дуже зайнята в офісі... для цього ж і потрібні бабусі, хіба ні?
Террелл затягнувся люлькою і кивнув.
— Думаю, ви маєте рацію, місіс Добі.
— Моя донька сприймає це як належне, але молоді люди все так сприймають. Я не зважаю. Не думайте, що я скаржусь.
Террелл витрусив попіл із люльки.
— То ви телефонували доньці? — запитав він, набиваючи свою люльку знову.
— Так. Я увійшла до телефонної будки в аеропорту. Так трапилось, що я впустила свій гаманець. — Її живі очі допитливо дивились на Террелла. — Можете вважати, що це все старість, якщо вам так завгодно, але таке могло статися з кожним.
— Так, цілком згоден, — відповів Террелл. — Я й сам частенько щось впускаю.
Місіс Добі дивилась на нього з підозрою.
— Не слід говорити цього просто з увічливості.
— То ви впустили гаманець?
Вона посміхнулась. Це була приязна розуміюча посмішка.
— Моя біда, що я багато говорю. Вибачте, — місіс Добі зручніше вмостилась на стільці й продовжила: — Я нахилилась, щоб підняти свій гаманець, і побачила під телефоном цей конверт... приклеєний клейкою стрічкою. — Вона відкрила потерту сумочку й дістала звідти конверт. — Я подумала, що це дуже дивне місце для конверта, — говорила вона, дивлячись просто в очі Терреллові. — Можливо, я вчинила неправильно, але я відкрила його. Та якби я його не відкрила, як би я довідалась, що там усередині? Можливо, слід було підійти до першого зустрічного офіцера поліції і віддати йому конверт, не відкриваючи. Це було би правильно?
— А що ви знайшли в конверті? — запитав Террелл, уникаючи прямо відповідати старенькій.
— Гроші... багато грошей, — місіс Добі зосереджено дивилась на Террелла. — Щойно зазирнувши досередини і побачивши усі ці гроші, я знала, що не треба було його відкривати. Я зрозуміла, що треба йти саме до вас, а не віддавати його першому ліпшому офіцерові. Так багато грошей — велика спокуса, тим паче, що офіцери поліції далеко не мільйонери.
Террелл відкашлявся.
— Можна мені конверт, місіс Добі? Я напишу вам розписку
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Хочеш жити?», після закриття браузера.