Читати книгу - "Пригода опівночі. Однієї дощової осені, Андрій Гуляшки"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Цих даних було цілком досить для того, щоб Абакум зробив висновок: Світозар Подгоров підтримує зв'язок з своїми іноземними шефами через кур'єра.
А з того, що Прокопій Недялков узяв курс на Триград, випливав другий основний висновок: десь саме біля Триграда іноземний кур'єр повинен щось передати Прокопієві Недялкову.
Намагання Прокопія Недялкова за всяку ціну прибути ранком означало лише одне: щось уже доставлено напередодні або цієї ночі.
Абакумові тепер треба було знайти це «щось». Стараючись ступати зовсім безшумно, він вийшов на південний край галявини і, нахилившись, почав уважно оглядати землю. Власне кажучи, тут не було видно землі, бо її вкривав товстий шар хвої. Не було видно й слідів. Але Абакум помітив, що подекуди шар хвої улігся щільніше і сухі соснові голки поламано й прим'ято. Він став на коліна і, досліджуючи ці місця сантиметр за сантиметром, почав повільно просуватися вперед. Так він добрався до обгорілої сосни. Тут соснові голки було ще дужче прим'ято. Абакум постояв на колінах якусь мить, уважно оглядаючи стовбур дерева і місце навколо нього. Але не помітив заглибини ні на стовбурі, ні на землі. На обгорілій верхній частині переламаного стовбура, що лежала біля пня, серед гілок лисніла в одному місці кора. Було цілком ясно, що до цього місця хтось доторкався, бо кольором і гладкістю воно відрізнялось од решти поверхні стовбура. Не гаючи часу, Абакум обхопив обома руками стовбур і трохи пересунув його.
В кореневищі зяяла невеличка заглибина, засипана сухою хвоєю. Але в ній нічого не було. Абакум закусив губу — хтось випередив його.
І цей «хтось» тепер поспішав у Тешел, щоб зустрітися з Прокопієм Недялковим. Можливо, зустріч уже відбулася, і синя «Волга» мчить назад у Софію. Або Прокопій Недялков спокійно закушує в якійсь триградській харчевні, а інший — його посланець, — попрямував у Девін. Шукай тепер вітра в полі.
Абакум гірко посміхнувся: «Груші спізнився — і Наполеон програв бій під Ватерлоо».
Стоячи на колінах і розглядаючи заглибину, Абакум раптом помітив на згнилих соснових голках почорнілу шишку. Ця шишка й раніше лежала там, але він тільки тепер помітив її. Ясно, що вона попала сюди не сама собою.
Кров знову застукотіла в скронях Абакума. Це був, звичайно, якийсь знак. Він міг означати тільки або «взяв», або «шукай».
Захов засунув руку в хвою, і вона провалилась до зап'ястя. Він ледве стримався, щоб не крикнути від радості.
Абакум витягнув із заглибини згорнутий аркуш паперу і, миттю випроставшись, відбіг за дерево. Лігши на траву, поклав його перед собою і вийняв записну книжку та олівець. Як і передбачав Абакум, це був звичайнісінький шифр за системою заміщення літер. Згадавши слово «Вазови», написане на 35-й сторінці книги «Під ігом», схованої в стіні, Захов швидко склав на окремому аркушику ключову схему:
Стовпчики цифр означали:
«Припиніть тимчасово поширювати заразу. Перервіть зв'язок з Ракіпом. Не зустрічайтесь ні з ким. Заметіть сліди. Чекайте виклику з Пловдива. Ел Тепе».
«Відчули небезпеку», — посміхнувся Абакум. Був тут і новий для нього момент: «Пловдив». Захов вирвав аркушик із записної книжки і, керуючись схемою, написав стовпчиками цифр:
«Провал через випадок з В. Повідомляють, що міліція напала на ваші сліди. Наказано перейти кордон. Заберіть з собою решту мікробів і негайно вилітайте літаком у Пловдив. Доставте за всяку ціну І. В Тешелі, об 11-й год. вечора, біля мосту вас зустріне горбань. Пароль: «Ви знаєте дорогу у Видлу?» — «Я знаю дорогу до Кестена». Виконуйте розпорядження беззаперечно. Ел Тепе».
Згорнувши аркушик так само, як був згорнутий оригінал, Абакум старанно сховав його в заглибину обгорілого стовбура.
Було близько сьомої години. З хмарного неба почало тихо мрячити. Обійшовши галявину, Абакум повернувся до Ахмеда.
— Ахмеде, — сказав він, дивлячись йому прямо в очі, — я хочу доручити тобі дуже важливу справу. Ти згоден?
Хлопець усміхнувся і знизав плечима.
— Ти сховаєшся десь поблизу і не спускатимеш очей з того обгорілого дерева. Мене дуже цікавить, чи прийде хтось сюди і чи шукатиме що-небудь біля обгорілого дерева.
— Оце й усе?
— Усе.
— А з тим чоловіком нічого не робити? — спитав здивовано Ахмед і помацав рукоятку довгого мисливського ножа.
— Ахмеде, — промовив Абакум, — він і тіні твоєї не повинен помітити, і духу твого не почути. Розумієш?
— Розумію, — зітхнув Ахмед.
— Добре пильнуй, — сказав Абакум.
Він трохи помовчав. У заростях прокричав птах, і, коли урвався його голосний крик, тиша здалася ще важчою.
— Чекатиму тебе у твоїй хатині, — промовив Абакум. — Дай мені ключ.
Роззувшись, він узяв черевики в руки, і через якусь мить його висока і трохи згорблена постать зникла в лісовому присмерку.
Через півтори години рипнули двері, і в хату зайшов Ахмед. Абакум підвівся йому назустріч. Очі в хлопця горіли вовчим блиском, ніздрі роздувались від збудження. Він зачерпнув з відра води і почав жадібно пити. Потім витер губи долонею і похитав головою.
— Колібариха, — промовив, сівши на дзиґлик біля вогнища, — Ракіпова дружина прийшла з своєю телицею і прямо туди, до обгорілої сосни. Присіла навкарачки, розгребла хвою і сховала щось за пазуху. Можна було легко перевірити, що
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пригода опівночі. Однієї дощової осені, Андрій Гуляшки», після закриття браузера.