Читати книгу - "Твоя Марія... і Кіб"

гарного — не розумію. Жуєш, жуєш — солодко, потім язик дерев’яніє, а в очах починають миготіти зірки. Зблисне раз, зблисне двічі, а далі вже й набридне, та вони миготять і миготять! Краль повторює, що абааль надцінний, надкорисний, наддорогий. Стосовно наддорогого зрозуміло: вони свою траву на експорт женуть, а натуральні продукти в галактиці — річ поважана. Капарида, до речі, на тих натурпродуктах вочевидь схиблена. У них тут гасло: „Людина мусить жити природно“. Дивні люди: користування літальними апаратами заборонено, випромінювачами — теж, а от роз’їжджати на мобілях і обвішувати себе металовикидними „хлопавками“ — природній спосіб життя.

Був я в їхньому містечку, гордо поіменованому столицею (їздив по дозвіл на політ), розглядав житла в стилі ретро: скрізь зелень, квіти й чомусь кішки… Товсті, доглянуті, з номерками на шиї.

Займається тут народ начебто винятково сільським господарством за якимось хитрим графіком. Краль довго втокмачував мені його переваги, та до мене не дуже дійшло. Загалом, у місто капари повертаються тільки для відпочинку й розваг. Житла в них, між іншим, технікою натоптані під зав’язку — планети Співдружності в обмін на несинтетичні продукти шлють сюди побутові автомати. „Природний спосіб життя“.

Поглянеш зовні — не будинок, а матеріалізований спогад, от-от розсиплеться, а всередині — модерн на модерні. Зараз я диктую, а робот у кімнаті атмосферу умиротворення створює (сіро-блакитний туман). У мене від цього умиротворення вже чуб перефарбувався в блакитний колір.

Ну досить. Не мовчи. Нізащо не повірю в твою абсолютну завантаженість».

16 Лист другий

«Друзяко Тране, ти, мабуть, отримав підвищення й зарозумівся, або ж пошту з цієї планетки відсилають теж подорожніми.

Уяви собі, я досі сиджу в глушині й попльовую у бік зірок. Що не кажи, Капарида — це вам не „Талан“: навкруги непролазні джунглі, дикі звірі. Подумую, чи не перекваліфікуватися в мисливця на ондів. Уяви: йдеш собі лісом з однією-єдиною „хлопавкою“, ні тобі випромінювача, ні скафандра підвищеного захисту, майже голіруч. Тут вискакує онд: череп світиться, зуби вишкірені, очі витріщені, й над головою щупальце розгойдується. Хто кого. Екзотика! Кажуть, у них реакція божевільна — не встигнеш „хлопавку“ підняти, як тобі вже голову відірвуть.

Я підбивав Краля вирушити на полювання, та він відмовився. Звичайно, боїться зв’язуватися з інопланетянином: чого доброго, доведеться потім перед „спокійними“ відповідати. У них тут служба охорони й забезпечення порядку врочисто іменується службою спокою. Бачив би ти цих божків спокою — щелепи квадратні, зріст… як від Кира до неба, а на боці для власного заспокоєння „хлопавка“ з оптичним прицілом. „Природний спосіб життя!“ Вибач, що повторююся, але ці слівця вже у вухах віддзвонюють.

Все, вирішено: кидаю космофлот, залишаюся на Капариді.

Тране, щось мені починає не подобатися твоє мовчання, при зустрічі отримаєш ти, друже, за зневагу до епістолярного жанру.

Гаразд, відставити жарти, новий диспетчер уже, напевне, зарахував мене до „зниклих без вісті“. Ти можеш його втішити: скажи — обіцяють вислати по мене перший мобіль, який зуміє сюди пройти. Надалі не ганятиме пілотів у екстрені рейси.»

17 Лист третій

«Привіт, Тране-мовчальнику!

Я вже цілковито перетворився на аборигена, бігаю по лісі, грузну у твані, але кричу радісне „вакс“ (бойовий клич). Щоправда, поруч плентається робот-охоронець і профілактично розполохує потенційну дичину. Це просто сміх — до чого вони за мене бояться! Вони — це в основному Краль, я для нього різновид домашнього птаха, якого треба пасти й оберігати.

Ельза, господарка, не так піклується про мене, їй вистачає турбот з дітворою, але найменше безпека гостя хвилює мого янгола-рятівника Ілку. Позавчора це дитя Капариди впустило горщик з молоком саме тоді, як я урочисто вирушав на полювання. Навіщо Ілці знадобилося тягти молоко на дах, знають тільки сходи, з яких горщик летів мені на голову. Щоправда, робот-охоронець відбив удар, але все одно ми обоє були мокрі, як чорти.

Слухай, твій друг тут перебуває в смертельній небезпеці, а ти не можеш організувати навіть маленьку рятувальну експедицію. Домовся, щоб хто-небудь із транспортників підскочив по мене, або хай хоча б надішлють що-небудь, здатне літати. Якби хоч крихітну авієтку на автоматі підкинули, можна було б до космодрому дістатися, а далі простіше. Несила вже сидіти тут!

Краль повідомив: Норину вже відомо про моє прибуття, й він обіцяє найближчим часом зв’язатися з плантацією. Якийсь хитрий тут зв’язок: Норин зі своєї бази просто так голосу подати не може, а Ледок через Краля передає, що зв’язок буде встановлено… Оце діло! Господар з містом розмовляє вільно, а в спостерігача, виходить, передавач гірший? Абсурд.

Та й Норин добрий! Терміново треба було мчати в експедицію, коли от-от повинні надіслати „ДЗ“! До речі, все-таки я сподіваюся відшукати уламки „бабки“ й контейнер з „дезом“, але, Тране, досі не розумію, як міг вскочити в таку халепу. Ти ж знаєш, я начебто непогано водив авієтки.

18

Лист останній

„…Говорив з Норином. Його ставлення до того, що сталося, так і не зрозумів — настільки він був стриманий і обережний у висловах. Порадив мені дочекатися мобіля, що висилається Ледоком з міста, а на прохання про зустріч відповів категоричною відмовою. Запропонував з’ясувати всі питання по ві-зв’язку, але я знову вперся. Тране, ти сміятимешся до кольок: твій друзяка докотився до буквоїдства. Зрештою, Норин послав мене подалі й відімкнувся. Можливо, я сам на його місці те саме зробив