Читати книгу - "«Аляска»"

Проте ставки цієї гри не дозволяли надто довго залишатися в нерухомому стані. Масивний сейф, огорнутий темрявою, привернув увагу Антона. Пацієнт підійшов до металевого сховку і спробував відімкнути дверцята. Зась! Як шкода, що підкуплена прибиральниця не зняла зліпок і з цього ключа! Утім, наполегливість пацієнта не дозволяла йому опускати руки. Антон підійшов до столу й одну по одній став відчиняти шухляди. Папери, ручки, календарики й порожні пачки з-під цигарок забивали ніші столу, але жодного ключа в них не було. Антон перевірив ще раз і ще… Ретельні пошуки не дали бажаного результату. У розпачі він усівся в крісло головного лікаря. Час спливав, а в голову заходили лише безпорадні думки на кшталт дістатися нутра сейфа ломиком чи автогеном.

Меблі кабінету ховалися в нічному мороці, і тільки вішак вилискував у цій напівтемряві сірим бельмом. Антон пригледівся — і розпізнав у світлій плямі халат господаря кабінету. Підхопившись із крісла, пацієнт учвал кинувся до знахідки. Тремтливими руками він нишпорив по кишенях халата й, перебираючи пальцями усілякий дріб’язок, натрапив на ключ. Чоловік витягнув металевий предмет і підскочив до сейфа. Ось воно! Ключ вільно пройшов у отвір, і вже за секунду дверцята бастіону офісних таємниць прочинилися. З чорноти сховища вирізнялася почата пляшка коньяку. Антон ковтнув слину й придивився уважніше.

Упродовж кількох секунд він звикав до темноти, що панувала всередині сейфа, а тоді заходився перегортати стос незнайомих йому документів. Знайти зошит виявилося нескладно. Його цупка й зашкарубла від тривалого користування обкладинка застрягла між пальцями. Антон вийняв трофей і поквапився з ним до вікна, де в місячному світлі була найбільша ймовірність прочитати записи, зроблені Павловичем.

Уміст зошита, списаного до половини, не викликав жодного інтересу. Безкінечний список прізвищ і проставлених навпроти дат та цифр. Уже потім Антон здогадався, що ті числа є сумою лікаревого гонорару в іноземній або національній валюті, про що свідчили умовні скорочення грошових знаків: переважно американської та європейської валют. Усі прізвища були виписані одним нерозбірливим почерком. Погляд Антона шпортався в знайомих літерах, але зосередився на короткому знайомому прізвищі «Шпряха» — завдяки нечисленності літер у прізвищі Анатолія. Навпроти прізвища стояла сума, яка вже не цікавила збентеженого пацієнта. Мерщій униз… Муховицький, так, здається, написано на конверті Григорія. Ще кілька порожніх і закреслених клітинок, і сторінка обірвалася прізвищем, навпроти якого в дужках значилося: «Бемоль». З легким хвилюванням Антон перегорнув сторінку і там… В останньому рядку цього чорного за змістом і кольором нотатника пацієнт знайшов своє ім’я!

Сила блискавки завдала б Антону менше шкоди, аніж побачений запис. «Цього не може бути», — пульсувало в його скронях. Він охоче повірив би в полювання на нього потойбічної сили, але тільки не в замовника власних бід у людській подобі. Хто? Як?

Хрестик у клітинці, що відповідав за отриманий Павловичем гонорар, іще більше посилив тривожні передчуття. З усіх знайомих про його перебування в психушці знав лише панотець Іларій, який, власне, і навідувався до лікарні, щоб дізнатися про його здоров’я, але це абсолютно не та людина, яка бажає йому зла! У цьому не було жодного сумніву: священик, який по клаптиках зшивав його роз’ятрену душу, не міг виступати замовником тортур! Це було поза межами здорового глузду!

І раптом Антон злякався. Несподівано в оцьому хрестику, що заповнював усю клітинку, Антон побачив власний кінець. Цей знак віщував йому смерть, і, судячи з активної обробки його санітарами, це скидалося на правду!

Одну за одною розпач знищував версії Антона щодо його можливого потрапляння в чорний список Павловича, залишаючи найстрашнішу підозру — його знайшли! Її родичі, друзі або ж чоловік — це неважливо, адже сам він про Неї нічого не знав, але, без сумніву, це Вони! Його вистежили, і лікарня вже не гарантує йому безпеки! Надійний прихисток, подарований йому долею й уподобаний ним як безпечне кубельце, у якому можна реабілітувати своє психічне здоров’я й тимчасово сховатися від недругів, давши змученій голові час уладнати всі проблеми і знайти їм рішення, впало під облогою ворога! Хто він? Антон давно шукав відповідь на це питання. Безумовно, його смерті бажав хтось із Її близьких, і він їх розумів…

Події тієї страшної ночі, коли його життя полетіло шкереберть, закрутилися в голові німими сценами. Ось він удома — не сам, а з дружиною: чвари, крики, втеча, злива і машина… А ще — алкоголь. Антон згадав про пляшку в сейфі й, забувши про засоби безпеки, підійшов до металевої шафи. Він і незчувся, як гаряча рідина полилася стравоходом прямісінько всередину, розносячи тілом знайоме тепло. Міцний напій обпікав ротову порожнину, але в такому стані Антон ні на що не зважав. Як завжди, у скрутну хвилину алкоголь виявився напохваті. З часу трагедії він жодного разу не перехиляв чарки. Чоловік зарікався більше не пити, але то ж не в’язниця… Хоча, з огляду на здобуту інформацію, опинитися там він має всі шанси, і це не найгірше, що тепер може статися. Найстрашніше — це пустота, точка невороття, звідки душа вирушає в мандрівку без права на повернення. І квиток у цю подорож йому дарує Павлович зі своїми поплічниками. Здається, приводів затягувати лікування більше немає.

Градус висновків виявився міцнішим за напій, і Антонові запаморочилося в голові. Що далі? Куди тікати? Як вирватися з рук незнайомців, що довгий час женуть його в могилу найжахливішими методами. Як вони про все дізнались і чому просто не вб’ють його, а зводять зі світу такими жахливими способами? Запитання тягли Антона в непролазні хащі, з яких, либонь, годі знайти шлях назад.

Антон зупинився. Людські голоси повернули його до реальності. Вони долетіли до кабінету з боку сестринського посту. Хлопець повернув на місце пляшку, замкнув сейф і вкинув ключ до кишені халата. З висновками він збирався розібратися наступного дня, а зараз треба вшиватися. За хвилину голоси вщухли, і Антон вислизнув із кабінету Павловича, замкнувши відмичкою двері. Повернутися вже знайомим шляхом йому