Читати книгу - "Історія з собаками"

— Це залежить не лише від мене! — зітхнув Анастасій.

Він устав зі стільця й узяв кості з руки Авакума.

— Дай-но я кину, — промовив. — Задумай ти щось важливе, чи збудеться?

— Що задумати? — здвигнув плечима Авакум.

— Наприклад…

— …чи до кінця року одружуся? — перебив його Авакум. — Це питання богами давно розв'язане, нічого й кості кидати.

Анастасій понуро посунув до своєї постелі, та Авакум зупинив його.

— Гаразд, кидай! — промовив рішуче. — Загадаю на малу ясновидку. Чи до неї повернеться зір!

Анастасій не знав, хто така мала ясновидка, й кинув кості зовсім байдуже. Випало два і три.

— Вгадав! — усміхнувся Авакум. — Сьогодні мені щастить! Кості показують, що мала ясновидка буде бачити. Отже, Прокопій Сапарев лишається поза грою. Дай боже!

Ба в цю хвилину він грівся біля чужого вогнища, навіть Анастасій, відчувши це, аж скривився так, наче»~в нього заболів зуб,

Авакум залишив Анастасія спати, а сам поїхав знову до хати бая Спиро. Повернувся о другій годині ночі.

На світанку дощ стих. Як розвиднилося, Авакум і Анастасій рушили на болото. Коли вийшли на зелену смугу й трохи пройшли нею, Авакум промовив:

— На метр чи два нижче під нами, а подекуди й глибше, лежить широкий і щільний шар глини. Той шар не дає воді всякати в глибини, тому вона розм'якшує поверхневий шар землі й утворює вікна. Ґрунт, по якому ми йдемо, подібний до губки. Уміння бая Спиро ходити по трясовині й у нічний туман не є чимось особливим. Тут не відіграють ролі ніякі надприродні здібності. Як бачиш, стежка чітко по прямій зорієнтована на той берег і ніде не робить ані найменшого повороту. А це велике вікно утворилося зовсім недавно. Отже, щоб іти певно по прямій чітко зорієнтованій стежці, не треба навіть оглядатися. Досить мати світний компас, поділений на мінути й секунди. Засікаєш градус, мінуту й секунду в напрямку, якого треба триматися, і йдеш, не відриваючи очей від шкали. Стежка виведе тебе куди треба. Дивись! — він дістав з кишені круглий компас і тицьнув у нього пальцем, постукавши по кришці. — В шухляді столу бая Спиро я знайшов аж три таких компаси. З будь-яким із них можна безпечно перейти болото вночі і в найгустіший туман! А це друге вікно збільшилося недавно. Бай Спиро мусив добре поморочити голову, шукаючи для себе і своїх спільників безпечної стежки в обхід вікна.

Наближаючись до розкішної плакучої верби, Анастасій сказав, що трупи собак, певне, ще там, але дійшовши до неї, вони побачили, що собак нема й сліду. Точніше, слід був — витоптана, столочена трава, — і вів він просто в сусіднє вікно.

— Отам поховали їх — він або хтось із його спільників. На віки вічні! Помітили, що з трупів узято проби, й вирішили назавжди сховати їх від світу.

Верба стояла майже гола, лише де-не-де зграйками сиділо мокре від дощу, мізерне, як лахміття, жовте листя. Милуватися не було чим, та Авакум довго приглядався до гілля й нарешті посміхнувся. Показуючи Анастасієві на дві гілки, що утворювали розсоху, запитав:

— Бачиш, отам?

Анастасій знизав плечима.

— Гіллячки пообламувані, і зовсім недавно, бачиш? Тут хтось напинав антену, можу на що хочеш закластися, навіть на люльку! І ще одне: я облазив усю хату бая Спиро і не зміг знайти радіостанції, отож вона неодмінно» має бути тут! Хіба знайдеш певнішу схованку, ніж на цьому болоті, де за тобою нога в ногу ходить смерть? І місце, зручніше від цієї верби? Ну, певно ж! Де була напнута антена, там повинна бути й станція. Щоб до цього додуматися, не треба особливого розуму!

Говорячи більше сам до себе, ніж до Анастасія, він обмацував стовбур верби, наче сліпий мацає двері свого будинку.

— Ось! — вигукнув він нарешті з усмішкою, в якій була радість і задоволення, але не тріумф. За метр від прикорня у стовбурі верби було дупло завдовжки з півметра і з п'ядь чи дві завширшки. Він засунув у дупло руку й дістав з його глибини скриньку завбільшки, як портативна друкарська машинка.

— Ecce veritas![9] — кивнув він Анастасієві й витер хустинкою руки. — Людина — це звучить гордо, але від людини можна чекати чого завгодно!

— А що робитимемо далі? — запитав Анастасій.

— Відвезу цю станцію в Н, нехай знімуть з неї відбитки, аби порівняти їх з відбитками пальців бая Спиро. Потім поїду до Софії, довідаюся, що там розкажуть пружинка й кружальце зі слідами клею. А ввечері, певне, милуватимусь тихим білим Дунаєм.

І він несподівано засвистів чудовий вальс Штрауса і з щасливою усмішкою, мовби притримуючи за стан даму, обійшов, танцюючи, вербу.

— Чекай мене у вівторок надвечір. Побачиш велику драму! — сказав Авакум, прощаючись з Анастасієм.

У Пловдиві він на кілька хвилин зайшов до управління, потім службовим вертольотом полетів до Софії. О пів на десяту був уже в інституті експертизи міліції.

— Мені треба довідатися, де виробляють пружини з отакої сталі, — звернувся Авакум до чергового інспектора, показуючи йому пружинку, знайдену Анастасієм на болоті. — І ще хотів би знати, що це за сіро-коричнева речовина прилипла до пластинки. Справа така термінова, що навіть не години, а хвилини можуть виявитися