Читати книгу - "Зодчий із пекла"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Ви приїхали три дні тому?
— Так.
— Де бували, чим займалися весь цей час?
Вона помовчала. Потім зітхнула:
— Ніде, майже ніде. Ледь встигнула будинок оглянути — і занедужала, майже не виходила з кімнати.
— Лікаря викликали?
— Ні. Я… Я, схоже, трошки застудилася дорогою. Нічого особливого, так, легке нездужання. Уже майже здорова.
— Ви чудово розмовляєте українською.
— Вам не розповідали? Італійське громадянство я одержала недавно. Вийшла заміж за іноземця. А взагалі-то я з України.
— Вибачте за нескромність, яка мета вашого приїзду сюди?
— Мій чоловік цікавиться мистецтвом, архітектурою. Він і мене заразив своїм хобі. От я й прагну побачити творіння Городецького. Почала з Києва, тепер от сюди…
— Ваш чоловік — людина не бідна?
— Так, він досить багатий і має час для своїх захоплень.
— А як ви з ним познайомилися?
Баронеса Олександра подивилася слідчому в очі:
— Мені здається, це не має ніякого стосунку до слідства. Але якщо вам цікаво, я відповім. Ми познайомилися за кордоном, через моїх друзів. Цього досить?
— Зрозуміло. А як ви опинилися за кордоном?
— Шукала роботу.
— Зрозуміло. А ваш чоловік зараз де?
— Дома. В Італії.
— Не поїхав з вами… Відпустив одну…
— На це є причини. Він дуже зайнятий, і… досить погано себе почуває останнім часом.
— А своїх українських родичів ви вже провідали?
— Родичів у мене після смерті мами не залишилося… А до друзів збираюся пізніше.
— Ви давно знаєте Ярижських?
— Ні. З Ольгою Володимирівною познайомилася позавчора, а Кирила Івановича ще зовсім не бачила. Я себе погано почувала, лежала в ліжку, а він, тільки-но приїхавши, відразу ж і виїхав… Запрошення ми одержали через друзів мого чоловіка, домовились телефоном… І от я тут…
— І як вам твори знаменитого Городецького?
Вона сумно посміхнулася:
— Від цього будинку я в захваті, він не гірший, ніж Будинок з химерами чи Собор святого Миколая. Тільки…
— Тільки?
— Тут якось тривожно.
— Сьогодні?
— Ні, увесь час… Уночі я чула якісь шерехи, подихи. Вітер виє. Вдень ворони каркають. Так голосно!
— Чому вас це тривожить?
— Ну… Не знаю. Страшно — і все. Ольга Володимирівна казала, що її покоївки бачили примар, чули щось дивне.
— Ви вірите в привидів?
Вона злегка посміхнулася:
— Ні, не вірю. Але боюся їх.
— Жіноча логіка.
Вона кокетливо зітхнула.
— Ви приїхали надовго?
— Ні, на кілька днів. Я хочу ще зустрітися з одним місцевим краєзнавцем… Він зібрав спогади про Городецького й про будівництво цього дому. Схоже, тут завжди відбувалося щось загадкове.
— Це вам Ольга Володимирівна розповіла?
— І вона, і реставратор, Валентин… е-е… Леонідович, здається.
— Ви з ним давно знайомі?
— Познайомилися сьогодні ранком. Він дуже милий і цікавий співрозмовник. Справжній ерудит.
— І останнє, найголовніше питання: з охоронцем Гапченком Миколою Михайловичем ви знайомі? Бачили його коли-небудь?
Вона злякано склала долоньки перед собою. Задихала частіше.
— Цей той, якого… убили? Ні. Не знайома. Я бачила якихось двох сторожів, коли приїхала. У воріт. Потім з вікна бачила, як хтось у такому ж одязі ходив по парку. І все. І більше — нічого.
— Не могли б згадати, що робили сьогодні? З самого ранку.
— Розбудила мене Надія Карпівна, принесла каву. Вона така турботлива! Потім ми снідали. Ольга Володимирівна познайомила нас із Валентином. Потім він показував мені фільм про архітектуру.
— Де показував?
— Внизу, у кінозалі.
— Далі.
— Потім обідали… Потім… розмовляли з Валентином.
— Де розмовляли?
— Я пішла до себе, відпочивала, потім прийшов Валентин, ми знову говорили про архітектуру, потім прийшла Ольга Володимирівна. Вони пішли дивитися паркет. І знаєте, так дивно! Я каблуком поламала паркет. Учора. Потрапила в щілину — і він роз'їхався.
— Де?
— Тут, поруч, у залі з картинами. Ви не помітили?
— Помітив.
— Обіцяли поправити, але щось ніяк… Мені незручно…
— А далі що було, сьогодні?
— Я залишилася сама. Потім прийшли міліціонери й сказали, щоб не виходила з кімнати.
— Пробачте, — Кінчев злегка посміхнувся. — Це було в інтересах слідства. Тепер ваш домашній арешт закінчений. Тільки маленька формальність залишилася. Зараз до вас зайде мій помічник і запише ваші показання. Усе те, що ви мені говорили, добре?
Чарівна Алессандра Монтаньоль прихильно кивнула.
Кінчев вийшов з її кімнати, вірніше, зі спальні для VІР-гостей. Заглянув у кабінет Ярижського, у спальню хазяїв, у бібліотеку — там нікого не було. Присівши навпочіпки, він ще раз уважно оглянув роз'єднані паркетини.
До великого залу піднявся стурбований Коля Власенко:
— Свідків допитав, — доклав він. — Ольга Володимирівна факт причетності до вбивства Гапченка заперечує. Весь день була в будинку, з гостями. Після обіду виходила в парк подихати свіжим повітрям, давала наставляння охоронцеві Дуці Дмитру Олександровичу. Він цей факт підтверджує. Сам він майже весь час був з Гапченком та Афанасьєвим. Останній пішов додому приблизно за півгодини до четвертої. Близько сімнадцятої години Гапченко пішов нібито обійти ділянку, більше Дука його не бачив — до знаходження трупа. Цікавий момент: перед тим Гапченкові хтось подзвонив, він відповів: іду.
— Перед чим?
— Ну, перед тем, як він пішов обходити ділянку.
— Хто подзвонив?
— Дука не
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Зодчий із пекла», після закриття браузера.