Читати книгу - "Лицарі Дикого Поля. Том 1"

Пан Яцек тинявся містом у пошуках товариша за чаркою, здатного пригостити його хмільним, і страшенно зрадів, зустрівши старого приятеля. А дізнавшись про турботу Далевича, за старою дружбою люб’язно запропонував пожити в нього. Пан Вацлав не відмовився й того ж дня перебрався з усіма своїми пожитками та слугами в будиночок Яцека.

З усіх будинків у Києві, до яких був вхожий воєводський сокольничий, він понад усе любив відвідувати Голуба. Там пану Кражевському завжди були раді, там він знаходив приємне для себе товариство. Крім того, Яцек не гаяв нагоди зайвий раз позалицятися до Басі, сподіваючись рано чи пізно укласти цей вигідний для нього шлюб. І якраз сьогодні він був запрошений на вечерю до урядника, тож просто не міг не взяти із собою гостя.

Так пан Вацлав Далевич і опинився в домі Голуба, де відразу відчув себе бажаним гостем.

Сам господар і його негарна небога були невимовно йому раді: Голуб — через те, що це був не бідний шляхтич, а панна Бася — тому що була трохи знайома з родиною Далевича. До того ж дівчина раділа можливості розпитати пана Вацлава про те, як ідуть справи на її батьківщині, у Польщі, що нового чути в Любліні, в околицях якого вона народилася й виросла, дізнатися про спільних знайомих. Адже земляку завжди раді в чужому краю.

Утім, пана Вацлава не вразило таке знайомство — хіба може якийсь урядник бути гідним його, Далевича? Панна Бася хоч і була шляхтянкою, та, на жаль, негарною, зате вміла вести приємну розмову, що однаково не рятувало становища. Проте досаду Далевича трохи втішило запрошення повечеряти.

Коли всі вже сідали за стіл, двері відчинилися й у кімнату ввійшла Орися. Серце Далевича прискорено забилося, щойно він поглянув на дівчину. Пан Вацлав був неодруженим, бачив багато красунь на своєму віку, тож його складно було чимось спокусити або здивувати. Але ця невисокого зросту дівчина зі світло-русою косою і прекрасними очима вразила його. Із завмиранням серця Далевич стежив, як плавно дівчина рухається кімнатою, як граціозно вона схилилася в поклоні, коли їй його відрекомендували. Біло-рожевий колір ніжної шкіри, червоні, як вишні, пухкі уста, високі, гарної форми груди, які вгадувалися під тканиною нижньої сорочки у глибокому декольте корсажу сукні, змусили Далевича забути про все на світі. А дотик до її руки під час знайомства змусив Вацлава затремтіти від пристрасті. Він із задоволенням побачив, що його місце за столом було поруч з Орисею. «Треба ж! Яка гарна в цього русина[37] донька! Просто персик, що визрів у цій дикій Україні!» — подумав Вацлав.

Орися щойно повернулася від Тимофія, тому не дивно, що щічки її все ще горіли від його поцілунків, а очі сяяли — красу закоханої дівчини чи жінки ще більше підкреслює і змушує світитися кохання в її душі.

За вечерею Далевич потайки поїдав дівчину очима. Погляд його висловлював неабияку пристрасть і так нахабно нишпорив обличчям Орисі, проникав крізь її одяг, що дівчина незабаром помітила, як її пильно й нескромно роздивляються. Піднявши очі на пана Вац­лава, Орися сполум’яніла. Ні, не від збентеження — її образила та хіть, яку вона прочитала в погляді гостя.

Далевич помітив, що дівчина почервоніла під його поглядом, і вирішив, що це від сором’язливості. І це ще більше розохотило його запал. Вацлав був занадто досвідченим, дещо пересиченим коханням, проте його приваблювали чистота й невинність Орисі.

На щастя для дівчини, вечеря скоро скінчилась, і вона пішла під приводом того, ніби їй потрібно доглянути за молодшими сестричками. Далевич досадував, але вдіяти нічого не міг. А згодом узагалі потрібно було повертатися додому, тож шляхтичі, попрощавшись із господарями, попрямували до будинку Яцека. Дорогою Далевич, не зважаючи на пусту балаканину Кражевського, думав лише про Орисю.

— Скажи мені, пане Яцеку, а що за дівчина донька цього Голуба? — нарешті запитав він, коли той зволів замовкнути.

— Орися? Та нічого особливого — вродлива, скромна панянка. Гідна в усьому. Тільки батько занадто суворий із нею.

— Чому?

— Ну, по-перше, ти сам бачив його племінницю й те, як вільно вона поводиться з усіма. Панна Бася заможна, але це єдина її чеснота. І через це її дядечко переживає, що вона погано вплине на його доньок. По-друге, Голуб сподівається вигідно видати старшу доньку заміж. Він прийняв унію, небідний, у милості у війта, однак навряд чи панна Орися може вважатися гарною нареченою, оскільки вона низького походження й до того ж православна та ніяк не бажає виправитися. Урядник дуже засмучується щодо цього. Тому панна Орися найкраще може стати дружиною заможного русинського шляхтича, а не гідного польського, про що так сміливо мріє її батько.

Далевич замовк, обмірковуючи слова пана Яцека.

Усю ніч пан Вацлав не спав. Ледве він заплющував очі, перед ним поставала Орися. Далевич був занадто цинічним, дуже розбещеним, аж надто навченим життєвим досвідом, щоб ось так одразу закохатися в юну красуню, але цього вечора в його серці прокинулася темна пристрасть. Йому обов’язково захотілося володіти цією дівчиною. Була б Орися донькою бідного міщанина чи селянина — сумна її доля: Далевич швидко вирішив би це питання, просто заплативши грошей її родині, і дістав би дівчину без жодних заперечень і перешкод або забрав би собі силою.

Але Орися була дочкою київського урядника, тому Далевич, за всієї своєї зневаги до Голуба, не міг дозволити собі так вчинити.