Читати книгу - "Золотий дім"

— Телекомунікаційна махінація, — пояснив він. — Назвати тобі список замішаних компаній? «Адоніс», «Наган», «Аска», «Волґа», «Азур», «Гадсон», «Юнітех», «Луп», «Датаком», «Телелінк», «Свон», «Альянс», «Ідея», «Спайс», «Ес Тел», «Тата». Треба додати, що 2008 року «Теленор» викупив контрольний пакет акції телекомунікаційної компанії з групи «Юнітех» і тепер має в розпорядженні двадцять дві ліцензії під назвою «Юнінор». «Датаком» діє під назвою «Відеокон». Російська компанія «Система» є мажоритарним акціонером «Телелінку» і змінює назву, під якою функціонує, на МТС. «Свон» первісно був дочірньою компанією групи «Рілаєнс». «Ідея» викупила «Спайс». «Бахрейн Телекомунікейшнз» і «Сахара Ґруп» мають значні частки у «Ес Тел». А тим часом справа про захист суспільних інтересів перебуває у провадженні й невдовзі дійде до Верховного суду. Очікується, що принаймні одному міністру й кільком директорам корпорацій буде загрожувати серйозний термін ув’язнення. П’ять мегагерців у спектрі мереж 2 G оцінюють на…

— Я помітив, — перебив я, — що ти не згадав ані «Іґл», ані «Фербунден Екстратех», ані «Муртасін».

— Я просто перераховував назви фірм, які фігурували в контексті скандалу, — пояснив він. — Ті корпорації, які ти згадав, не були звинувачені в жодних махінаціях, і проти них не порушено жодної справи. Чи ти задумав написати сценарій фільму про дійсно подиву гідне і неминуче заплямоване корупцією розростання мобільного зв’язку в тій далекій країні? Якщо так, ти неодмінно мусиш зіграти в ньому головну роль. Бо знаєш, Рене, ти такий красунчик, ти справді маєш стати кінозіркою.

Це в нього було щось нове того літа. Нещодавно Петя вбив собі в голову, усупереч свідченню всіх очей, окрім власних, що я — найвродливіший чоловік на планеті. Спочатку він заявив, що я «симпатичніший від Тома Круза», потім я став «набагато красивішим від Бреда Пітта», а тепер був «у сто разів ефектнішим від Джорджа Клуні». Sic transit gloria[23], Томе, Бреде, Джордже, подумав я. Петя не виражав таким чином гомосексуальних пристрастей. Він просто висловлював те, що бачив, як завжди, і єдине, що я міг зробити, — це подякувати йому.

— Щось на зразок того, — відповів я. — Але не думаю, що там для мене знайдеться якась роль.

— Що за неподобство, — обурився він. — Негайно впиши її в сценарій. Велику роль. Героя-коханця. Ти такий сексапільний, Рене. Я серйозно кажу. Ти просто секс-бомба.

Певне, весілля всіх нас налаштовують на романтичний лад.

У певний момент вечірніх веселощів із моєї уваги не випала відсутність Нерона Ґолдена, тим часом, як у вікні його кабінету горіло світло, а чоловіки в незугарних смокінгах теж зникли.

Петя перемістився на танцмайданчик. Танцюрист із нього був кепський, із настільки поганою координацією рухів, що людей це просто веселило, і п’ятеро тенісистів майже не намагалися здушити свого альфа-самцівського гигикання, але, на щастя, Петя так заглибився в музику, що цього, здавалося, не помічав. Після того пішли до танцю Василіса та її подруги — усі як одна гламурні, усі як одна агентки з нерухомості, і представили нью-йоркські варіації на тему козацьких танців зі свічками, хустками, приплескуваннями й притупуваннями. Замість шапок-вушанок і військової форми були напівпрозорі сукні й жіноча шкіра, але ніхто не нарікав; ми танцювали в колі навколо дівчат, приплескували в такт, гейкали тоді, коли нам підказували, й спорожняли чарки з горілкою, які нам підносили, і це правда, Росія — це було круто, російська культура — це чудово, ми прекрасно гуляли по-російському, всі до одного, а тоді знову з’явився Нерон Ґолден у повному козацькому обмундируванні, тож з’явилася принаймні одна шапка-вушанка й одна синя шинель із золотими ґудзиками й аксельбантом, а дівчата танцювали навколо нього, немов навколо свого капітана чи короля — зрештою, він і був ним, він же вимахував своєю особливою шаблею — шашкою, а ми танцювали навколо них, пили, знову вигукували «Гей! Гей!», і отак-от Нерон та його красуня одружилися.

Тим часом добродії з готельного бізнесу в незугарних смокінгах так і не повернулися.

Тієї ночі після півночі дивний літній туман заповз у Сади, через що вони стали схожими на місце дії якогось японського фільму про привидів — наприклад «Казки туманного місяця після дощу» чи «Квайдан». Усі гості роз’їхалися по домівках, а всі залишки учти поприбирали сумлінні працівники кейтерингової компанії, котрих Нерон Ґолден особисто винагородив щедрими чайовими. З гілки одного з дерев досі звисав самотній ліхтар, у якому з шипінням догоряла свічка. Я вловив вухом поодинокий звук, що видався мені совиним пугуканням, але, можливо, я помилився. Бліде сяйво місяця ледь пробивалося крізь дощові хмари, що збиралися в небі. Наближався ураган. Все завмерло перед бурею.

Так, як попереднього разу, безсоння вигнало мене з ліжка. Я натягнув сині джинси й байку і вийшов у туманне повітря, яке відразу ж загусло, і я опинився сам у вирі, немовби цілий Усесвіт зник, а залишився тільки я. І тоді звіддаля почувся якийсь звук, що кілька разів повторився, щоразу дедалі гучніше. Це був нестримний плач чоловіка, охопленого гірким стражданням. Плач, що хапав за душу.

Навшпиньки я рушив у його бік — моя цікавість змагалася з більш цивілізованим інстинктом, який вимагав залишити чоловіка в сльозах на самоті. Не покладаючись цілком на маскувальні можливості туману, я постарався заховатися в кущах, трішки соромлячись (але, мушу сказати, лише трішки) перемоги своїх вуаєристських прагнень. Нарешті я його побачив і, зізнаюся, був ошелешений, коли впізнав зірку минулого вечора, навколо якої все оберталося — нареченого власною особою в дорогій піжамі, що стояв колінами на вологій траві й молотив себе кулаками в груди, заходячись, наче професійний плакальник на похороні. Що змусило його вийти сюди посеред ночі, залишивши шлюбне ложе, і вити на зникомий місяць? Підповзши так близько, наскільки мені вистачило сміливості, я почув — так мені здається — такі слова:

— Простіть мене! Я вбив вас обох!

Тут я маю зазначити, що не вірю в твердження людей із містичними чи надприродними схильностями. Мене не цікавлять небо, пекло, чистилище й усі інші посмертні місця відпочинку. Я не вірю в свою реінкарнацію — ані в тілі жука-гнойовика, ані Джорджа Клуні чи спадкоємця його чарівності. Незважаючи на ентузіазм Джойса, Ніцше й Шопенгавера, я відвертаюся від метемпсихозу, переселення душ. «Дядечко Бунмі, який пам’ятає свої минулі життя» тайського режисера Апічатпона Вірасетакула був тогоріч чи не улюбленим моїм фільмом, але я не вірю, що Дядечко Бунмі, чи й я