Читати книгу - "Запізніла розплата"

— Хутко! — кинув дівчині. — Тікайте! Я триматиму його…

Кинувши на мене вдячний погляд, Белла випурхнула з кімнати. Я тримав Пуаро наче в лещатах.

— Ну, друже мій, — зауважив він м'яко, — у вас це дуже добре виходить. Сильний ви чоловік! Та все це трохи смішно. Присядьмо й заспокоймося.

— Ви не будете переслідувати її?

— О святі небеса! Певна річ, що ні. Хіба я Жіро? Відпустіть мене, друже.

Я знав, що Пуаро набагато хитріший за мене. Все ж відпустив його. Він сів у фотель, перевіряючи, чи всі кістки цілі.

— Гастінгсе, скажіть мені на милість, невже ви вважаєте, що так і треба вести себе з давнім приятелем? Я показую фотографію дівчини, ви впізнаєте її, але не кажете жодного слова…

— Навіщо було мені говорити, коли ви це й самі знали!

— Те-те-те! Але ж ви не знали, що мені це відомо. А зараз ви допомогли дівчині, яку ми знайшли з такими труднощами, втекти. Ну, гаразд! Відповідайте відверто: ви працюватимете зі мною чи проти мене, Гастінгсе?

Мить я мовчав. Думка про розрив із давнім приятелем завдавала мені болю, однак я повинен виступити проти нього. Цікаво, чи пробачить він колись мені цей крок? Поки що Пуаро був дивовижно спокійний, та я знав, як чудово володіє він собою.

— Пуаро, — почав я, — мені дуже неприємно. Пробачте мені. Визнаю, я поводився погано. Та інколи немає вибору. І в майбутньому мені доведеться іти своєю дорогою.

— Розумію, — промовив він. Глузливі вогники в його очах згасли, і щирість та м'якість його слів здивувала мене. — Це воно прийшло, друже, чи не так? Кохання?.. Та не так, як ви уявляли собі, — з радощами, з яскравими квітами та пір'ям, — а сумно, з до крові збитими ногами. Ну, добре, я попереджав вас, коли зрозумів, що, певне, саме ця дівчина взяла кинджал. Пам'ятаєте? Та вже було запізно.

Я глянув просто в його очі.

— Що б ви не казали, Пуаро, мене не здивуєте. Зрозумійте це. Але на випадок, коли ви знову почнете розшукувати цю дівчину, я б хотів, аби ви знали одне: якщо ви думаєте, що вона пов'язана зі злочином чи що це і є та таємнича жінка, яка відвідала пана Рено того вечора, ви помиляєтесь. Того дня я разом із нею повертався додому з Франції. Ми розсталися того самого вечора на вокзалі Вікторія. А з цього виходить, що вона ніяк не могла бути в Мерлінвілі.

— О! — Пуаро задумливо глянув на мене. — І ви присягнетеся в суді, що це правда?..

— Звичайно, присягнусь!

Пуаро підвівся і схилив голову:

— Любий мій друже! Хай живе кохання! Воно робить дивовижні речі. Те, що ви вигадали, звучить цілком просто й правдиво. І притому завдає поразки самому Еркюлю Пуаро!

ПОПЕРЕДУ НОВІ ТРУДНОЩІ

Після такого нервового напруження неодмінно настає депресія. Того вечора я пішов спати, відчуваючи себе переможцем. Та, прокинувшись, зрозумів: спочивати на лаврах ранувато. Щоправда, я не бачив жодного уразливого місця в алібі, що я його вигадав у стані збудження і натхнення. Я повинен лише весь час додержуватись своєї версії, і тоді ніхто не в змозі буде ні в чому звинуватити Беллу. Та поводитись треба вельми обережно. Навкруги — вороги. Пуаро не примириться з поразкою. Якимось чином спробує взяти реванш і може завдати удару тоді, коли я менш за все чекатиму на нього.

За сніданком ми зустрілися з таким виглядом, немов нічого не трапилося. Пуаро був, як завше, спокійний і в доброму гуморі. Однак мені здалося, що в його поведінці з'явилися якісь зміни. Поснідавши, я сказав, що маю бажання трохи прогулятися на свіжому повітрі. В очах Пуаро промайнув злісний вогник.

— Коли хочете знати останні новини, не турбуйтесь і не порушуйте свій звичайний денний розпорядок. Я повідомлю про все, що вас цікавить. Сестри Дульцібеллі розірвали контракт і зникли з Ковентрі у невідомому напрямку.

— Це правда, Пуаро?

— Повірте мені, Гастінгсе. Перше, що я зробив сьогодні вранці, так це поцікавився ними. А зрештою, чого ще можна було чекати?

Що правда, то правда, ні на що інше за цих обставин не можна було сподіватися. Скориставшись з моєї допомоги, Попелюшка, певна річ, не гаяла ані миті. Саме цього я прагнув, на це покладав усі свої надії. Однак тепер, дізнавшись, що вона правильно зрозуміла мене, я усвідомив, як багато нових труднощів чекає на мене. Будь-які можливості зв'язатися з дівчиною зникли, хоча було життєво необхідно, аби вона знала, яку оборону я обрав: Щоправда, вона, либонь, спробує дати про себе знати. Та мені це здавалось малоймовірним. Вона розумітиме, на яку наражатиметься небезпеку, коли листа її перехопить Пуаро. Він знову знатиме, де її шукати. І вона, безперечно, вирішила щезнути.

А що тим часом робить Пуаро?

Він задумливо дивиться удалечінь. Вираз наївний, простодушний. Занадто лагідний і байдужий, аби не викликати підозри. Я добре вивчив Пуаро і знаю: що лагідніший він має вигляд, то більше його слід боятися. Його спокій бентежить мене. Помітивши мій занепокоєний погляд, Пуаро доброзичливо усміхається.

— Ви здивовані, Гастінгсе. Питаєте себе, чому я не наздоганяю їх.

— Ну, щось подібне…

— Аби ви були на моєму місці, ви діяли б так само. Розумію вашу нетерплячість. Та я не з тих, хто метушиться по країні, шукаючи голку в стозі сіна. Ні, хай панночка Белла Дювін їде куди хоче. Коли настане час, я, безсумнівно, знайду її. А поки що можу й почекати.

З недовірою дивлюся на нього. Чи не намагається він ввести мене в оману? Дратує відчуття, що навіть зараз він господар становища. До того ж на душі неспокійно, хоч Беллі й пощастило втекти.

— Гадаю, Пуаро, — сказав я дещо непевно, — мені не слід питати про ваші плани? Я втратив на це право.

— Хто вам сказав! Нема ніяких секретів щодо наших планів. Ми, не гаючи часу, повертаємося до Франції.

— Ми? Вдвох?!

— Саме вдвох. Ви прекрасно розумієте, що не можете дозволити собі випускати татуся Пуаро з поля зору. Хіба ж не так, друже? Але коли хочете — залишайтесь в Англії…

Я заперечно похитав головою. Я дійсно не міг дозволити собі випустити його з поля зору. І хоча годі було сподіватися на його відвертість після вчорашніх подій, та я мав можливість стежити бодай за його діями. Лише він загрожував Беллі. Жіро і вся французька поліція зовсім не цікавилися дівчиною. Будь-що я повинен бути поруч з Пуаро.

Поки я