Читати книгу - "Мерці"

Потім вони довго сміялися на кухні, попиваючи пиво й будуючи плани на майбутнє. Вовик знав, що з Лілі він не пропаде. Того вечора вона потягла його по крамницях і за власні гроші накупила ще купу необхідного: штучний бюст з латексу, розкішну перуку, чудові колготи з лайкрою, та ще подарувала половину свого величезного гардеробу.

Вони насолоджувалися власними жартами й відновленим спілкуванням. Лілі запропонувала Вовику роботу, навчила правильно фарбуватися й носити модні речі. Відтоді вони були разом. Нічні клуби ґеїв та лесбійок стали їхнім улюбленим місцем зустрічей.

Поволі під керівництвом Лілі та деяких нових знайомих — артистів «травесті-шоу» — Вовик навчився носити сукні з великим декольте. Щоправда, штучний бюст іноді міг відклеїтись у найвідповідальніший момент під час танцю, а від спеки, траплялося, текла й розмазувалася туш. Найбільші прикрощі траплялися з колготами. Вовик купував найдорожчі, але вони усе одно «пускали стрілки», і це страшенно дратувало.

У сумочці завжди лежала пара друга запасних.

Вдома й на роботі він не афішував своїх нахилів.

Але траплялися й курйози.

Якось, повертаючися з клубу, де він ледь відбився від якогось тлустого й старого ґея, у власному під’їзді Вовик зіштовхнувся із сусідом, що курив опівночі на сходах. Той аж присвиснув, проводжаючи розкішну красуню масним поглядом. А потім присвиснув удруге, побачивши, що красуня відмикає двері квартири «цього шмаркача» Вовика. Вранці сусід уже чатував біля його дверей.

— Ну ти, старичок, даєш! — вигукнув він.

Вовик похолов.

— Такий скромник, — продовжував сусід, — а таку бабу зняв! Як це тобі вдалося? Поділися досвідом, де вони такі водяться?

Вовик зітхнув з полегшенням і скромно примружив очі.

— Це моя давня подруга. А що, сподобалася?

— Атож! Мені б таку! — зацмокав язиком сусід й одразу заповажав охайного «хлюпика».

Навіть Вовикова стара бабуся якось запитала:

— А що то за дівчина до тебе ходить? Ти що, задумав одружуватися? А мене куди подінеш — до притулку?!

Після цих не потрібних йому балачок він вирішив винайняти тиху квартирку на околиці, де зберігатиме свій гардероб і де на струнку молоду жінку ніхто не звертатиме уваги.

Вовик почувався щасливим. Лілі усіляко підтримувала його. Іноді вона сама одягалася по чоловічому, й вони розважалися, збиваючи з пантелику пристойну публіку.

Одного разу, коли вони сиділи в кав’ярні, до Вовика почав залицятись якийсь доволі симпатичний чолов’яга.

— Ну от, — задоволено посміхнулася Лілі, — ти склав іспит «на відмінно». Навіть став кращий за мене — я ревную!.. Так от, настав час поговорити про серйозніші справи… І, зсунувши стільці, вони тихо повели мову про головне…

* * *

…Молода струнка жінка спускалася сходами. Ліфт був відімкнений, і її тоненькі посріблені обцаси дзвінко цокали в темряві під’їзду. На другому поверсі жінка зупинилася, підтягнула колготки, відкрила сумочку з крокодилячої шкіри, дістала люстерко і прискіпливо оглянула себе. Вона не помітила, як з за стіни, що відгороджувала від сходів сміттєпровід, виступила тінь…

Мить — і тонка мотузка обвила шию. Жінка захрипіла, перебираючи ногами і хапаючись руками за повітря, та за хвилину тяжко обвисла в руках убивці.

Розкішний капелюх разом із перукою злетів з її голови, помада розмазюкалася. З під французької косметики проступило мертве обличчя Вовика…

* * *

…Сутеніло. Тролейбус їхав майже порожній, і ніхто не звернув увагу на бліду жінку, ноги та руки якої були вкриті свіжими синцями й подряпинами. Коротко стрижене волосся стирчало у всі боки. Завузька для її розкішної фігури блакитна сукня щільно обтягувала тіло, було помітно, що на жінці немає білизни.

«Мабуть, п’яна повія…» — подумав кондуктор.

Жінка не купила квиток, а лише мовчки махнула рукою. Втомлений кондуктор не став із нею сваритися — нехай їде, що з такої візьмеш… Він не міг знати, яких зусиль коштував жінці цей день.

Вона відганяла від себе страшну згадку про те, як отямилась у суцільній задушливій темряві, і про перше, що спало на думку: «Це — домовина. Я мертва…»

Але коли вона, зібравши всі сили, вдарила головою й руками в стелю — та відкинулась, і, незважаючи на слабкість, жінка зловісно розсміялася: «Так ось воно що! Спритний хлопчик…»

Спочатку її знудило, вона жадібно пила воду, і їй ставало краще. Часу на збирання було обмаль. Вона швидко натягла на себе перше, що потрапило їй на очі, знайшла в кутку на підлозі свою сумочку, трохи пригладила волосся і зачинила за собою двері.

І ось тепер їде у тролейбусі («Хоч раз у житті про їдусь, як усі…») додому. А вдома вона лише вип’є велику філіжанку міцної кави з великим шматком копченого м’яса («Не їла майже дві доби!») — і мерщій у той двір. Можливо, ще встигне обігнати того жалюгідного покидька!

Вдома не було нікого. Лілі порилася в сумочці і знайшла ключ. «Звичайно ж, Анатолій скористався моєю відсутністю — пішов по бабах! — подумала вона. — Доведеться його кинути. Не потягну ж я цього жеребця з собою за кордон!»

Лілі стала під душ і з жахом роздивлялась у люстрі своє схудле, вкрите синцями тіло. Потім ножицями підрівняла куці пасма волосся, що стирчали навсібіч, і пригладила їх гелем.

Біль у шлунку не минався. Лілі вирішила посидіти у теплій ванні. Їй було погано, в голові паморочилося.

Але треба було напружитися й добре обміркувати ситуацію. Три квочки, яких вони так чисто й хитро прибрали, судячи з усього, нічого не знали. Знає той, хто вбив Рінку. До речі, спало на думку Лілі, цим «невідомим» міг бути сам Вовик. Отже, він, мабуть, дізнався від неї, де дорогоцінності, вбив, а потім вирішив, що й вона, Лілі, зайва. От сволота!

Лілі навіть у теплій ванні здригнулася й похолола від цієї версії. Добре, що вона виявилася живучішою за інших! Тепер Вовику буде непереливки. Вона вистежить його, як кішка горобця. Він ще не знає, з ким зв’язався!

Лілі трохи заспокоїлася. Вона діятиме розумніше. Її удар буде точним — у саме серце. Тільки так.

Вона нарешті розслабилась і з задоволенням занурилась у духмяну шведську піну, яка мала запах лаванди та хвої. Майже засинаючи, почула, як клацнули двері. Це повернувся Толик. Її перша шалена жага до нього давно минулася. Їй набридло втамовувати його хворобливе сумління щодо божевільної Ольги. На справді Толик виявився занадто простим і занадто занудливим. Пристрасть завоювання поволі пере творилася на нецікаву й несмачну жуйку.

Можливо, саме зараз настав час відвертої розмови.

Адже тепер Толик лише заважатиме їй.

— О, а ти вже дома! — здивувався Анатолій, заглядаючи до