Читати книгу - "Місто біля моря"

руках у нього лист. Товстий такий, з печатями сургучними. «Де, — питає, — ваш директор? Лист цінний у мене для нього». Повели ми, розумієш, листоношу до Полевого в кімнату. Той розписався, а ми не виходимо. Чекаємо. Наче передчували! Я зразу й кажу: «Давайте ми, товаришу директор, швидше печаті обірвемо». Обірвали. Розкрили листа, а там — путівки! — 1 Фурман, випаливши скоромовкою цю новину, навіть закашлявся від хвилювання.

— Через годину екстрені збори в школі! — додав Монька. — Наказано всіх з міста скликати!

— Куди путівки? — метушливо спитав Бобир.

— На заводи всієї України. Нам! Розумієш? Від ВРНГ! — Фурман вийняв з кишені довгастий аркушик паперу. — Я все списав. Читай, Гузарчик!

— «Одеса — два місця…» — співучим голосом прочитав Моня з такою гордістю, наче це він сам і виписував путівки і видавав їх хлопцям.

— Я поїду в Одесу, факт! — запалився Бобир.

— Еге ж! Тільки тебе там і ждуть! — насмішкувато сказав Фурман. — Там з таких веснянкуватих мило варять.

— Ну, ти… не задавайся! — ображено заперечив Бобир.

— Та не заважай, Сашко! — попрохав Маремуха. — Нехай людина читає. Давай, Монус!

— «… Дружківка, Торецький завод — три місця, Єнакієво — чотири місця, Гришино — два місця…» Фурман, ти не знаєш, де Гришино? Ти там під вагонами не ночував випадково?

— Найменшого уявлення не маю! — басом солідно відповів Фурман.

— «… Макіївка — п’ять місць, Алчевськ — чотири місця, Луганськ — одно місце…» Ти дивись, Луганськ, здається, велике місто, а чому туди тільки один поїде? Дивно!..

— Читай, читай! — штовхнув Гузарчика Маремуха.

— Читаю… «Краматорськ — два, Запоріжжя — чотири, Маріуполь — п’ять…» Це десь на морі, здається.

— На морі, — буркнув наш всезнайко Фурман, — тільки мілке дно дуже: ідеш, ідеш, і все по коліна.

— «… Слов’янськ — два місця, Київ — п’ять місць…» Навіть у Київ, дивись! Чудове місто! «… Великий Токмак — чотири…»

— Ні, це не діло — отак читати! — спинив Моньку Петро, — Як сліпі… Іди знай, що таке Великий Токмак, де він! Вибереш, а потім…

— А ніхто тобі вибирати самому не дасть… — сказав Фурман.

— Все одно… Я хочу знати заздалегідь, куди мені припаде, — кинув Петро. — Давайте пошукаємо карту. Може, в комсомольському клубі є? Ходімо, хлопці, в клуб! Ще до зборів встигнемо.

І ми, п’ятеро, задихаючись від швидкої ходи, попрямували до клубу. Ми йшли, розмахуючи руками, повз каштани, які відцвітали, мимо тінявого, густого парку, звідки чулися м’які звуки гітари і хтось співав:

Ми йдемо на зміну старим,

Вже потомленим борцям.

Світовим горіть пожаром,

Пролетарськії серця!..

Приємно йти в такт оцій пісні, знаючи, що всі побоювання уже позаду!

Хлопці перемовлялись, жартували, тільки я один ішов мовчки, але мені було радісніше за всіх: я йшов мимо тінявого парку і пригадував Харків, весняний ранок у заваленому талим снігом університетському скверику, ясне сонце, яке вдарило мені в очі, і так само, як тоді, весело билося моє серце.

— Людина, яка не ставить перед собою ніякої мети в житті, — пропаща людина, — так почав свою промову Полевой на екстрених зборах учнів у приміщенні нашої слюсарні. — Така людина, — говорив далі Нестор Варнайович, — звичайний пожиратель хліба. А ви, хлопці, — резерв робітничого класу, єдиної сили, яка здатна перебудувати світ по-новому. Отже, кожний з вас, якщо він тільки хоче бути справжньою людиною, повинен ставити перед собою все нові й нові цілі. «Чому я не можу, коли я можу?» — так говоріть собі завжди, натрапивши на труднощі! Виховуйте в собі почуття люті до невдач. А вони, звичайно, будуть на вашому шляху. Ви бачили їх уже тут. Ми були на волосинці від закриття. Вороги українського народу — націоналісти, найманці світової буржуазії хотіли нашкодити нам і тут. І що ж? Знайшли правду в Харкові, в Центральному Комітеті партії. Знайшли! І ось вам наслідки. — З цими словами Полевой узяв зі столу пачку путівок. — Це мандати у ваше майбутнє життя. Але вони можуть виявитися звичайними клаптиками паперу, якщо ви коли-небудь заспокоїтесь, скажете собі: «Годі, я всього досягнув, тепер можна на бокову!» Не збочуйте, повторюю, коли на вашому шляху зустрінуться невдачі. Не пасуйте. Зуби стисни — і знову вперед!.. Ви — перетворювачі світу, зрозумійте це! Кому, як не вам, радянській молоді, належить майбутнє! Ви, мої хлопчики, — перші сходи революції. Великий Ленін особисто дбав про вашу долю. Гордіться цим! Своє дитинство ви провели ще в старому світі. Багато хто з вас пам’ятає ще городового, який стояв на розі Поштовки як символ старого минулого. Це минуле ще буде хапати вас за ноги. Відкидайте від себе стару гнилизну. Перед вами — велике майбутнє, з вами в ногу іде молодість країни. Радійте з цього!

Я дуже хотів би, друзі, зустрітися з вами через десяток років, коли з молодих робітників ви станете майстрами, інженерами, командирами виробництва, а найголовніше — комуністами.

Готуйте себе до вступу в партію з перших же хвилин роботи на нових заводах. У хвилини труднощів і радощів об’єднуйтесь навколо партії. Ще будучи безпартійними, виховуйте в собі кращі якості більшовиків…

Ви читали вчора промову Михайла Івановича Калініна, з якою він звертався до випускників Свердловського університету.

Там, у цій промові, є чудова фраза: «Найцінніше у партійного працівника, щоб він зумів святково працювати і в звичайній, буденній обстановці, щоб він зумів день у день переборювати перешкоду за перешкодою, щоб ті перешкоди, які практичне життя ставить перед ним щодня, щогодини, щоб ці перешкоди не гасили його піднесення, щоб ці буденні болотяні перешкоди розвивали, зміцнювали його напруження, щоб у цій повсякденній роботі він бачив кінцеві цілі і ніколи не випускав з уваги ці кінцеві цілі, за які бореться комунізм».

І, повторюючи зараз оці слова, я з свого боку раджу вам, хлопці, працювати по-святковому, не боячись перешкод, увесь час бачачи ясне майбутнє комунізму.

Там, де ви будете працювати, завжди виробляйте в собі велике бажання знати те, чого ви ще не знаєте. Не зупиняйтесь! Ніколи не зупиняйтесь! Бійтеся двох слів: «утома» і «заспокоєння».

Після вас прийдуть інші. Їм буде тут значно легше, але вони будуть заздрити вам, бо ніхто з них не побачить того, що доведеться пережити і побачити саме вам… Скоро, дуже скоро ви покинете цю школу. Ми випишемо вам літери, і поїдете ви на великі заводи. Там чекає на вас велика праця, Любіть працю, чесно ставтеся до своїх обов’язків… Щасливої дороги!..

Слухаючи цю схвильовану, незвичайну для нас промову Полевого, ми розуміли, що йому дуже