read-books.club » Дитячі книги » Будинок з привидами 📚 - Українською

Читати книгу - "Будинок з привидами"

126
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Будинок з привидами" автора Володимир Павлович Бєляєв. Жанр книги: Дитячі книги / Пригодницькі книги. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 36 37 38 ... 65
Перейти на сторінку:
скоріше б шабаш.

— Гей, ворушися, Коломієць! — гукали дедалі частіше курсанти.

Вони ввійшли в смак, швидко відгрібали солому, підставляючи до жерстяного жолоба порожні рогожові мішки і сердилися, коли тепле зерно йшло маленьким струмочком.

Перед обідом усі пішли на Дністер купатися. Дорога на річку проходила повз паркан радгоспу. Ми проминули те місце, де вчора я, стрибаючи в бур'ян, сполохав незнайому людину. Радгоспний сад за кам'яною огорожею вдень мав вигляд не такий густий, як уночі.

Дністер заблищав зразу ж за кам'яною огорожею. Він здався мені з першого погляду дуже широким — разів у п'ять ширшим за наш Смотрич. Той я перепливав з одного маху, а тут, мабуть, довелося б попихтіти. Ми з Коломійцем сіли біля самої води. Гористий бессарабський берег було добре видно і звідси, знизу.

На глинястих горбах зазеленіли виноградники, за ними на пагорку, далеко від Дністра, виднілося село — білі хатки під стріхами, садочки, край села тьмяно виблискував купол церкви. Звідси, з околиці села, до Дністра спускалося вниз по крутих схилах кілька стежок. Вони вели до двох млинів, що чорніли на воді. Здалеку ці чорні дощані млини, закріплені на якорях посеред річки і з'єднані з берегом вузенькими кладочками, були схожі на зірвані повіддю курники. Бессарабський берег був безлюдний, тільки біля лівого млина, стоячи на містках, прали білизну дві жінки. Коли вони били прапиками, лункі виляски долітали до нас разом з рипінням млинових, жорен.

— Ну що ж, покупаємося, га, Василю? — сказав Коломієць і стяг з ноги вкритий пилюгою чобіт.

Коли він скинув суконні бриджі та спідню сорочку, я побачив, що вся його спина й груди густо поросли чорним волоссям.

Коломієць ніжно провів себе долонею по волохатих грудях і сказав з гордістю:

— Це в мене з дитинства, і до того ж спадкове. Батько мій теж волохатий — жах.

— Гей, Микито! — крикнув здалека Коломійцю широкоплечий, здоровий курсант Бажура. — Попливли на той берег?

— Туди не допливу, — відповів, встаючи і щулячись, Коломієць, — заморився. Трохи давай поплаваємо, і все.

Обидва вони — широкоплечий Бажура і низенький, щуплий Коломієць — ввійшли в чисту воду Дністра і тихо попливли.

До мене підсів Полевой.

— Ну як, Манджура, подружив з Коломійцем? Добре працювали вдвох? — спитав Полевой.

— Ви ж самі бачили, як працювали.

— Коломієць — парубок хороший, компанійський.

— А в футбол не грає, каже, дитяча гра, — сказав я Полевому.

— Ну, це стара історія, — засміявся Полевой. — Це тобі, новаку, він накрутив чогось. Він перші дні, як приїхав у радпартшколу, таким гоголем ходив — не відступися. Я, мовляв, найголовніший був футболіст у Балті. В збірній міста воротарем грав. З Одесою зустрічалися — жодного м'яча не пропустив. Усі вуха розвісили, а я думаю: оце удача. Хоч одного гравця справжнього бог послав. Ну, вийшли на тренування і Коломійця запросили з собою. Став він у голу, і тут ми дізналися, який він гравець. Жодного м'яча піймати не може. Руками махає, як журавель крилами, а ми йому проміж ніг м'ячик за м'ячиком вкочуємо. От сміху було потім! Ну, він, звичайно, образився і перестав грати.

У цю мить Коломієць вийшов із річки і попрямував до пас. На його волохатих грудях виблискували краплі води.

— Я ось, Микито, розповідаю твоєму напарникові, як ти у футбол з нами грав, — підморгуючи мені, сказав Полевой.

— А-а-а, у футбол! — сконфужено протяг Коломієць і застрибав на одній нозі, вдаючи, що йому у вухо попала вода. Настрибавшись і не дивлячись на Полевого, він сказав мені:

— Ну, чого сидиш? Пішли купатися!

Вода в Дністрі була холодна і течія дуже швидка. Не встиг я проплисти й десяти кроків, як мене занесло далеко вниз. Плисти навпростець, за Коломійцем на середину річки я не наважився і повільно поплив вздовж берега. Плавав я зовсім не багато, а віднесло мене далеченько. Назад до свого одягу я побіг по мілині.

— Ти де влаштувався, Манджура? — стежачи за тим, як я одягаюсь, спитав Полевой.

— На балконі.

— Спатимеш на балконі?

— Еге.

— Ну, а речі де?

— Теж на балконі.

— А коли дощ?

— Нічого. Як-небудь.

— Дивися, — сказав Полевой, — як би ти не прогадав. А то перебирайся краще до нас, униз. Якраз місце одне в куточку є вільне. Сухо, тепло, і ніякий тобі дощ не буде страшний.

— Та ні, товаришу Полевой, дякую. Мені на балконі краще буде.

— Як хоч, — сказав Полевой і, попробувавши рукою воду, став роздягатися.

Буржуазні забобони

На балконі у мене було не так уже й погано. Обвитий з двох боків диким виноградом, він нагадував альтанку. Просто на розхитані, випалені сонцем мостини я кинув солом'яний матрац, а речі сховав у ніші біля дверей, які вели в колишню поміщицьку їдальню. Там, порозкладавши на підлозі хрустливі матраци, влаштувалися курсанти. Можна було, звичайно, і мені лягти поруч з ними, але напівтемний зал з позабиваними знадвору віконницями не сподобався мені. Надто похмуро, прохолодно було в ньому.

— Е, та в тебе тут шикарно! — заходячи до мене в гості на балкон, сказав Коломієць. — Як у тропічному лісі. І ліани ростуть! — Коломієць помацав виноградну лозу, яка обвила залізний кронштейн, і, спершися на хисткі поручні балкона, подивився вдалину.

Дністра звідси не було видно: він протікав глибоко в лощовині, зате можна було добре розглядіти бессарабське село на тому березі.

— Знаєш що, друже? — сказав, обернувшися, Коломієць. — Мені тут рішуче подобається: пейзаж, повітря і все подібне, — словом, я оселюся з тобою. Не заперечуєш?

— А чого ж заперечувати? Бери перебирайся! — відповів я радо.

Коли вже зовсім смеркло, ми з Коломійцем поклали рядочком обидва матраци і полягали.

Кілька хвилин ми лежали мовчки. Над вухом у мене тоненько задзвенів комар. На бессарабському березі протяжно співали сумну молдавську дойну.

— Неначе ховають когось, — сказав я.

— Чого ж їм веселитися? — відповів Коломієць. — Тиснуть їх, бідолашних, румунські бояри, тиснуть жандарми, вони різні, — від такого, брат, життя краков'як не затанцюєш.

— А ти як думаєш — Бессарабія коли-небудь буде радянською? — запитав я у Коломійця.

— Рано чи пізно увесь світ піде нашим шляхом! — затягуючись цигаркою, мрійно сказав Коломієць. — А Бессарабія — тим більш. Це ж наш край. Ти ж знаєш, що румунські бояри по-шахрайському захопили її, коли ми генералів колошматили.

Налетів вітер, і верхівки тополь під балконом тихо зашелестіли, заскрипів флюгер на даху. Вітер обдав мене тютюновим димом. Коломієць лежав на своєму матраці, до підборіддя натягнувши ворсисту солдатську ковдру. В зубах його тлів вогник цигарки. Він міцно стискав її білими зубами, як старий

1 ... 36 37 38 ... 65
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Будинок з привидами», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Будинок з привидами"