Читати книгу - "Вбивство у Східному Експресі"

— Більша, ніж є у жінки?

— Ні, не зовсім так. Проте, на мою думку, більше, ніж має стара жінка, а княгиня виглядає надто кволою.

— Проте тут може розум переважати над тілом, — сказав Пуаро. — Княгиня Драгомирова дуже вольова жінка. Але давайте облишимо це.

— Питання 9 та 10? Чи можемо ми бути певні, що Ретчетт був заколотий більше, ніж однією особою, та які інші пояснення можуть бути? На мою думку, як медика, не може бути інших пояснень. Подумати, що одна може нанести слабкий і сильний удари, лівою і правою руками, на протязі, близько, півгодини — це не має сенсу.

— Ні, — сказав Пуаро. — не має сенсу. Тобто, ви думаєте, що ідея з двома вбивцями має сенс?

— Ви самі для себе так вирішили, яке ще пояснення можна знайти?

Пуаро піднявся й вирячився на нього. «Саме це я й запитую в себе. Саме це я не припиняю питати в себе».

Потім сів на своє місце.

— Тепер усе ось тут. — Він стукнув себе по лобі. — Ми все вже зібрали. Факти усі перед нами — акуратно зібрані та структуровані. Пасажири всі сиділи перед нами, дали свідчення. Знаємо все, що нам необхідно, зовні, — й він усміхнувся до мсьє Бука. — Це був невеличкий жарт. Наша робота тепер — сидіти й думати. Тепер я буду застосовувати свою теорію на практиці — на ваших очах. Ви зробіть те ж саме. Заплющте очі та пориньте в роздуми…

— Один із пасажирів убив Ретчетта. Котрий із них?

3

Деякі можливі деталі

Вони просиділи в тиші близько чверті години.

Мсьє Бук та лікар Константин намагалися слідувати інструкціям Пуаро. Вони прагнули проникнути в розгадку таємниці крізь увесь лабіринт обставин.

Думки мсьє Бука рухалися в такому напрямку:

— Потрібно подумати. Проте я вже до того чимало думав… Пуаро гадає, що ця англійка має якесь відношення до справи. Я так не думаю, англійці дуже стримані. Напевно, це тому, що інших підозрюваних і нема… Але це не вихід. Здається, що італієць невинний — на жаль. Думаю, що камердинер не брехав, коли казав, що він не виходив із купе. Не міг він його підкупити — англійці в цьому непоступливі. Загалом, усе виглядає не надто привабливо. Сподіваюся, скоро ми звідси виберемося. Нас усе мали б шукати. Вони такі повільні… години думають перед тим, як взятися до роботи. А поліція — прибуде сюди й отримає цю справу собі на голову. Не часто таке трапляється, про це будуть писати усі газети.

Згодом мсьє Бук продовжив роздуми, які він проводив уже сотню разів.

Лікар Константин також замислився.

— Якийсь цей коротун дивний. Хто він? Геній? Чи дивак? Чи вирішить він цю справу? Це неможливо. Все так заплутано… Напевно, всі вони брешуть. Але й це не рішення. Якщо всі брешуть, це так само заплутано, якби всі говорили правду. Не можу зрозуміти. Було б значно простіше, якби його застрелили. Дивна ця країна, Америка. Хотів би туди навідатися. Коли повернуся, розпитаю Деметріуса Загона — він був у Америці, бачив усе. Цікаво, що зараз робить Зія. Якщо моя дружина коли-небудь дізнається…

Його думки полинули в особисті справи.

Еркюль Пуаро сидів дуже тихо. На мить здалося, що він заснув. Потім, раптово, за чверть години нерухомості його брови піднялися до лоба, і він промимрив до себе:

— А чому б і ні? Якщо це правда, то це все пояснює.

Його очі, зелені, як у кота, відкрилися. Він спокійно промовив: «Я трішки подумав, друзі. А ви?»

Дещо збентежені, обоє чоловіків почали виправдовуватися.

— Я теж трохи подумав, — винувато почав говорити мсьє Бук. — Але ні до чого не дійшов. Розв’язання злочинів — це ж ваша спеціалізація, друже.

— Я теж думав із повною серйозністю, — сказав лікар, пригадавши деякі пікантні деталі своїх роздумів. — Обдумував декілька різних теорій, проте жодна з них мене не задовольнила.

Пуаро кивнув у відповідь, наче хотів сказати: «Саме так. Ви дали мені саме те, що я хотів».

Він поважно сів, поправив власні вуса та почав говорити тоном спікера перед аудиторією.

— Друзі, я знову перебрав у голові усі факти, і повернувся до свідчень усіх пасажирів — і ось що я зрозумів. Приблизно я розумію, яке може бути точне пояснення всім фактам. Не впевнений, що це єдине пояснення, мені потрібно зробити декілька експериментів.

Спершу я хотів би звернути увагу на декількох моментах. Розпочнемо ми з фразу, яку мені сказав мсьє Бук під час нашого першого обіду в потязі. Він звернув увагу на те, що ми оточені людьми різних класів, різного віку, різної національності. Як на таку пору року — це дивина. Вагони Афіни — Париж і Бухарест — Париж їдуть практично порожні. Також варто згадати пасажира, який не прибув. Думаю, що це просто чиясь вигадка. Також є й інші речі — наприклад, місце знаходження сумочки місіс Хаббард, детективні методи містера Хардмана, думка містера Мак-Квінна про те, що Ретчетт самотужки знищив записку, ім’я при народженні княгині Драгомирової, масна ляма на угорському паспорті.

Обоє чоловіків вирячилися на нього.

— Вам ці речі про щось говорять? — запитав Пуаро.

— Зовсім ні, — відповів мсьє Бук.

— А панові лікарю?

— Чесно кажучи, не розумію, що ви маєте на увазі.

Тим часом мсьє Бук вхопився за єдину матеріальну річ зі списку — потягнувся до паспортів. З легкістю знайшовши, він узяв паспорт графа й графині Андреній.

— Ви говорите саме про цю пляму?

— Так. Як бачите, вона зовсім свіжа. Ви бачите, де вона стоїть?

— На початку імені дружини графа. Але я не розумію, до чого тут це.

— Я вирішив поглянути на це під іншим кутом. Повернімося до носовичка, який ми знайшли на місці вбивства. Як ми дізналися, лише троє людей пов’язані з літерою Н — місіс Хаббард, міс Дебенхем і покоївка Хільдегарда Шмідт. Тепер знову погляньмо на носовичок. Як гадаєте, кому з них трьох він пасує найбільше? Не місіс Хаббард, такі жінки не займаються марнотратством на таких речах. Не міс Дебенхем — англійки надають перевагу простим носовичкам — не дорогим батистовим, ціною в двісті франків. І аж ніяк