Читати книгу - "Кров Амбера"

Люди вішали на нього свої плащі й капелюхи. Слуги час від часу стирали з нього пил. Я навіть вирізав у нього на нозі своє ім'я, коли був хлоп'ям, немов це була деревинка. Я завжди вважав його просто меблями. Але пізніше, в свій час, я дізнався, що він вважався досить непоганим чаклуном.

— Цей тип коли-небудь носив за роботою синю маску?

— Ти поставив мене в безвихідь. Я нічого на знаю про стиль його роботи. Слухай, давай не будемо вдаватися в довгі розмірковування, а то вона буде тут раніше, ніж я закінчу. Я думаю, швидше за все, нам треба швидше змотуватися звідси, а решту я тобі розповім пізніше.

— Угу, — промимрив я. — Як ти вірно помітив минулої ночі, ти — мій бранець. Я був би психом, дозволивши тобі кудись піти, не довідавшись набагато більше, чорт забирай, ніж знаю. Ти — загроза Амберу. Та бомба, кинута тобою на похоронах, була дуже навіть справжньої. Думаєш, я хочу дати тобі можливість ще разок пальнути по нас?

Він посміхнувся, а потім усмішка зникла з його обличчя.

— І навіщо тебе взагалі примудрилися народитися сином Корвіна? — Запитав він, схоже, самого себе, а потім вже мене: — Можна, я дам чесне слово по цій частині?

— Не знаю. У мене буде купа неприємностей, якщо дізнаються, що я тримав тебе в руках і не доставив в Амбер. Про які умови ти говориш? Ти поклянешся припинити свою війну проти Амбера?

Він пожував нижню губу.

— Цього я ніяк не можу зробити. Мерль.

— Є обставини, про які ти замовчуєш, чи не так?

Він кивнув. Потім раптово посміхнувся.

— Але я запропоную тобі операцію, від якої ти не зможеш відмовитися.

— Люк, не треба влаштовувати мені це лайно, з нав'язуванням товару.

— Дай мені тільки хвилину, йде? Ти побачиш, чому тобі ніяк не можна таке упустити.

— Люк, я на цю вудку не клюю.

— Всього одну хвилину. Шістдесят секунд. Коли я закінчу, ти вільний відмовитися.

— Гаразд, — зітхнув я. — Говори.

— Добре. У мене є відомості, життєво важливі для безпеки Амбера, і я впевнений, що ніхто не має про них жодного уявлення. Після того, як ти мені допоможеш, я повідомлю їх тобі.

— З якого це дива тобі захотілося повідомляти що-небудь подібне? Це може виявитися голом у свої ворота.

— Це правда, що мені не хочеться. Але це все, що я можу запропонувати. Допоможи мені забратися звідси в одне місце, де час тече настільки швидше, що я зцілився за день-другий за мірками місцевого часу в Замку.

— Або тутешнього, якщо вже на те пішло.

— Вірно. І тоді, о-о-о!

Він витягнувся на ліжку, схопився здоровою рукою за груди і застогнав.

— Люк!

Він підняв голову, підморгнув мені, кинув погляд на двері і знову взявся стогнати.

Незабаром пролунав стукіт у двері.

— Заходьте, — дозволив я.

Увійшла Вінта і окинула поглядом нас обох. Коли вона дивилася на Люка, у неї на обличчі, здається, з'явився вираз щирої стурбованості. Потім вона наблизилася до ліжка і поклала руку на плечі. Постоявши так приблизно з пів-хвилини, вона оголосила:

— Він буде жити.

— У дану хвилину, — відгукнувся Люк. — Я не знаю, благословення це, або прокляття.

Потім він раптово оповив її здоровою рукою за талію, притягнув до себе і поцілував.

— Привіт, Гейл, — привітався він. — Давненько ми не бачилися.

Вона вивільнилася з меншою поспішністю, ніж могла б.

— Тобі, здається, вже краще, — зауважила вона. — І я бачу, що Мерль заодно допоміг тобі якимись чарами, — на мить вона слабо посміхнулася, а потім додала: Так, давненько, охломон ти отакий. Ти все ще любиш омлет, підсмажений з обох сторін?

— Звичайно ж, — зізнався він. — Але не з півдюжини яєць. Сьогодні може бути всього два. Я не формі.

— Гаразд, — погодилася вона. — Пішли, Мерль. Ти мені знадобишся в ролі керуючого.

Люк кинув на мене веселий погляд, безсумнівно впевнений, що вона хотіла поговорити зі мною про нього. І якщо вже на те пішло, я не був упевнений, що хочу залишити його одного, навіть за умови, що всі його Карти лежали у мене в кишені. Я був як і раніше не впевнений у рівні його здібностей, і набагато менше знав про його наміри. Тому я затримався.

— Можливо, кому-небудь краще залишитися з пораненим? — Запитав я.

— З ним все буде в порядку, — запевнила вона мене. — Зате мені може знадобитися твоя допомога, якщо я не зможу нагнати страху на слуг.

З іншого боку, може, вона хотіла повідомити мені щось цікаве?

Я знайшов сорочку і натягнув її. Потім провів рукою по волоссю.

— Гаразд, — сказав я. — До скорого, Люк.

— Ей, — відгукнувся він, — подивися, чи не знайдеться тут для мене тростини, або зрубай мені посох або хоч що-небудь в цьому роді.

— А тобі не здається, що ти дещо квапиш події? — Запитала Вінта.

— Ніколи не можна сказати напевно, — відповів Люк.

Тому я сходив за мечем і забрав його з собою. Коли я пішов за Вінтою по коридору і вниз по сходах, мені спало на думку, що якщо двоє з нас зберуться разом, нам напевно знайдеться що сказати про третього.

Як тільки ми віддалилися за межі чутності, Вінта зауважила:

— Він здорово ризикував, звертаючись до тебе.

— Так, ризикував.

— Значить, справи його йдуть погано, якщо останньою надією він обрав тебе.

— Напевно.

— Який чорт «напевно»! Він, мабуть, уже говорив з тобою.

— Можливо.

— Ні вже. Що-небудь одне — або просив, або ні.

— Вінта, ти явно сказала мені все, що збиралася сказати, — осадив я її. — Ми квити. Я не заборгував тобі ніяких пояснень. Якщо я відчую бажання довіритися Люку, то довірюся. По крайній мірі, я ще не вирішив.

— Значить, він все-таки агітував тебе на свій бік. Можливо, я зумію допомогти тобі вибрати правильну лінію поведінки, якщо ти даси мені знати, що саме він говорив.

— Ні, дякую. Ти нітрохи не краще його.

— Я дбаю про твоє ж благополуччя. Не потрібно поспішати відкидати союзників.

— Я не відкидаю, — заперечив я. — Але, якщо подумати, то я знаю про Люка набагато більше, ніж ти. По-моєму, тобі відомо, в яких питаннях йому не можна довіряти, а в яких можна без побоювання.

— Сподіваюся, ти не ставиш на кін своє життя, розраховуючи на це?

Я посміхнувся.

— З цього питання я схильний виявляти консерватизм.

Ми увійшли на кухню, де вона заговорила з незнайомою мені жінкою, яка розпоряджалася там. Зробивши їй замовлення на сніданок, вона вивела мене через бічні двері у внутрішній двір. А звідти показала на лісок на сході.