read-books.club » Пригодницькі книги » Басаврюк ХХ 📚 - Українською

Читати книгу - "Басаврюк ХХ"

189
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Басаврюк ХХ" автора Дмитро Білий. Жанр книги: Пригодницькі книги / Сучасна проза / Фентезі. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 36 37 38 ... 47
Перейти на сторінку:
приходив син господарів. Груди його були прошиті автоматною чергою, і плями крові розпливалися по мокрій сорочці. Вони розмовляли, і полковник радів, що тепер йому не доведеться засмучувати господарів.

Ще через тиждень він одужав. Почав вставати з солом’яної лежанки й ходити по горищі, насолоджуючись давно забутими пахощами сіна, теплої їжі й диму від пічки.

Господар, ще не старий чоловік, неторопкий і розумний, з по — дитячому чистим виразом очей, розповідав, що німці в селі давно не з’являлися, а староста — людина порядна. У лісах десь стріляють партизани, але совітські чи українські — незрозуміло. Про сина він не питав.

Полковник докладно розпитував господаря про навколишні хутори й села. Він не знав, що робити далі. Шукати Армію? Перебиратися до міста на нелегальне становище?

Усе вирішилося в один день. Точніше, у сірий ранок. Глухий гуркіт пострілів висмикнув полковника зі сну, і він якусь мить сидів, кліпаючи очима, сподіваючись, що сон продовжується.

Унизу, у світлиці, щось бухнуло, натужно заволала жінка. Полковник відчув, як на чолі рясно виступили краплі поту. Драбина заскрипіла під тяжкими чоботами. Він напружено чекав. В отворі спочатку з’явився ствол гвинтівки, а потім насторожено примружені очі під конфедераткою. Поляк, переконавшись, що людина без зброї, швидко забрався на горище. Ствол втупився полковникові в груди. Поляк вигукнув з ненавистю:

— УПА?!

Полковник похмуро дивився на молодого вояка. Через мить його обшукали і, підштовхуючи прикладами, вигнали на вулицю. Він встиг побачити перевернутий стіл у світлиці й побитий посуд. Його вштовхнули в натовп селян і кудись погнали. Під ногами жвакав мокрий ґрунт.

По всьому селі лунав розпачливий галас, який змішувався з різкими польськими командами й частими пострілами. Поляки виштовхували селян з будинків і гнали до майдану. Полковник звично визначив, що нападників більше роти, що всі вони добре озброєні й мають непогані однострої. Поляки діяли чітко — усе село було щільно оточене, кожний підрозділ прочісував свій визначений сектор.

Десь попереду спалахнула швидка стрілянина. З вигуків полковник зрозумів, що поляки наштовхнулися на несподіваний і відчайдушний спротив. Натовп хитнуло кудись убік, але поляки, з лайкою, розмахуючи зброєю і стріляючи вгору, погнали селян далі. Полковник витягнувся, намагаючись побачити, що відбувається.

З хати короткими чергами бив автомат. Поляки відповідали пострілами з гвинтівок і кулемета. Перестрілка тривала не більше п’яти хвилин, потім у хаті вибухнула граната. Селянин, який йшов біля полковника, похмуро сказав:

— Хата Федюків… Мабуть, син…

З палаючої хати поляки обережно винесли двох своїх убитих, потім за ноги витягнули мертвого хлопця в білій сорочці. Заплямована кров’ю сорочка задерлася, закриваючи, немов саваном, голову. У руці мрець стискував чорний німецький автомат. Широке пасмо крові, яке тягнулося за ним, швидко розпливалося по чорній землі. Жінки надсадно заголосили, чоловіки хрестилися, і в їх очах полковник бачив відчай і страх.

Один з поляків рвучко підняв ручний кулемет і черга накреслила цівку перед ногами натовпу.

«Ой шли ляхи на три шляхи…» — згадалося полковникові.

* * *

Посередині майдану, перед церквою, стояло декілька польських старшин у конфедератках і високих блискучих чоботях. Вони неспішно розмовляли, кидаючи короткі погляди в бік селян. Зненацька погляд полковника зіткнуся з очими одного старшини з нашивками поручика. Щось давно забуте майнуло в них і зникло. Офіцер махнув рукою — і солдати почали виганяти з натовпу чоловіків. З піднятими руками вони пішли за село. Дощ посилився. Дорога круто пішла донизу. Хтось послизнувся на мокрій землі і впав. Солдати ударами чобіт примусили його піднятися. Селянин знову впав. Розлючений солдат вистрілив йому в голову.

За селом їх примусили стати в декілька рядів на коліна. Деякі, особливо молоді хлопці, не хотіли ставати на коліна, і їх примушували ударами прикладів. Один з поляків підійшов до них і, намагаючись витримати урочистий тон, сказав:

— За спротив законній владі, убивства польського населення, за націоналістичний бандитизм, за допомогу комуністам і німцям керівництво Армії Крайової, від імені уряду Третьої Речі Посполитої, виносить вам смертний вирок.

Біля полковника на колінах стояв господар, очі його були широко відкриті. Він тихо молився, іноді обличчя його смикалося. Господар працював усе життя, він робив у житті тільки добро, він нікого не ображав, він корився всім владам. Він хотів зберегти свій світ і він лаяв свого сина за участь у Організації.

Полковник повернув голову. Поляки йшли вздовж шереги і стріляли в потилиці селянам. Усе було дуже просто. Він спробував згадати щось добре зі свого життя, але думки плуталися. Сухі хлопки пострілів наближалися. Вода затікала за комір. Ноги швидко затерпали. Зліва залишилося двоє, інші лежали з простріленими потилицями, обличчями в болото. Біля вуха ляснув постріл, і сусід полковника впав головою в калюжу. Червоний струмінь почав швидко розпливатися в зеленій воді. Полковник почув, як клацнув затвор позаду, і перед його очима на мокру пожухлу траву впала гаряча гільза. З жовтого отвору гільзи вилетів тоненький білий струмок диму й полетів, немов душа волинського селянина, до неба.

Ствол уперся полковникові в потилицю, і її обпекло нестримним холодом.

— Нє забівай! — до них біг, заперечно розмахуючи конфедераткою, аківець у темно — зеленому кітелі. Чиясь рука підхопила Андрія за плече — він підвівся. Поляки про щось швидко розмовляли. Потім його знов повели до села. Відійшовши на декілька десятків метрів, він озирнувся й побачив довгу шерегу мертвих — посередині темніло його порожнє місце.

* * *

— У двадцятому році, під час «Дива на Віспі», я командував відділом кінноти. Одного разу ми відправилися на рекогносцировку й потрапили в засідку. У червоних було дві тачанки з кулеметами, і половину моїх людей вони перебили відразу. Нас врятував загін української кавалерії, який несподівано налетів на червоних, — поляк замовчав, запитально дивлячись на полковника.

Той втомлено подивився на офіцера і, повільно згадуючи, сказав:

— Під вами застрілили гнідого коня й вас придавило крупом. Коли ми почали атаку, ви вже тримали револьвер біля скроні.

Було тихо, за вікном чулися крики і звичний галас військового табору.

Поляк встав і підійшов до вікна.

— Сподіваюся, що ви не входите до українських банд? Полковник кивнув головою назад.

— Вони теж не входили до українських банд…

— Це війна.

— Це не війна… Що сталося, поручик? Спочатку гасло «За нашу і вашу свободу», а потім, на додачу до німців, поляки проводять каральні акції в українських селах. Здається, це було вічно. Невже ми нічому не навчилися за останні п’ятсот років?

Поручик, дивуючись, що його співбесідник не розуміє цілком ясних речей, відповів:

— По — перше, ми повинні дбати про ту

1 ... 36 37 38 ... 47
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Басаврюк ХХ», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Басаврюк ХХ"