read-books.club » Фентезі » Жахослов 📚 - Українською

Читати книгу - "Жахослов"

138
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Жахослов" автора Стівен Джонс. Жанр книги: Фентезі. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 36 37 38 ... 123
Перейти на сторінку:
class="p1">– У вас цілком достатньо часу, Ріасе. Бажаю успіху. Тримайте мене в курсі. І передавайте привіт Дейзі.

Його крісло знов болісно заскрипіло, і Ріас поквапився забратися з-перед його суворих очей.

Того вечора в «Герцогу» Ріас уперше помітив, як хтось грає в «Мандалу» на своєму смартфоні. Це була типова пивнуха, чий жалюгідний стан лише підкреслювала над міру примітна неонова вивіска над входом. Тут було кілька столиків, за які ніколи ніхто не сідав, хіба що подражнити плодових мушок, і більярдний стіл – так глибоко в тіні, що окремий стукіт кульок створював зловісний ефект. Узявши собі односолодовий віскі, він умостився біля барної стійки і, як зазвичай, спробував надати обличчю зверхнього та байдужого вигляду. Дейзі так і не впіймалася на жоден із його прийомів, таких, як розкривання в неї під носом гаманця, попередньо набитого купюрами, чи прямий підкат («З першої миті, як побачив тебе, я знав, що врешті-решт ми опинимося разом у ліжку»). Навіть надмірні чайові, здавалося, лише підживлювали її зневагу до нього. Він чесно не міг цього зрозуміти. Він був підтягнутий, із гарними класичними рисами, мав густу синяво-чорну шевелюру, квадратну щелепу і пошитий на замовлення костюм, який коштував половину річного заробітку більшості завсідників «Герцога», чиї плани на майбутнє не сягали далі від наступної обідньої перерви. На відміну від них Ріас уже наполовину здійснив свій десятирічний план, який забезпечить йому зручний вихід на пенсію у віці сорока п’яти років, коли він без труднощів поповнить ряди здорових багатіїв на вершині харчового ланцюга, що дуже рано йдуть у відставку. Звичайно, він мав невеличку проблему з випивкою – і з кокаїном, – але в нього ще є п’ять років, аби привести себе в норму й остаточно здійснити свою мрію.

Дейзі ж тим часом протирала ганчіркою склянки, і Ріас зазначив, не без зловтішного торжества, що вона робитиме це до кінця життя. Єдина можлива зміна в її ситуації, це якщо вона погладшає, а її цицьки відвиснуть до пояса, коли вона народить свого першого спиногриза, під очима проляжуть зморшки, і вона стане ще більш дратівливою, ніж була. І тоді вона пригадає, як гидко ставилася до Ріаса, і цей спогад переслідуватиме її все життя. Принаймні він на це сподівався. Від цієї думки йому робилося тепліше на душі. Вона неодмінно закінчить життя в якій-небудь смердючій дірі з одним із тих волохатих, жиром заплилих робітників, що гарують на півставки на якомусь заводі, голосують за демократів, слухають Спрінґстіна й суботніми вечорами гамселять своїх жінок після того, як добряче нажлуктяться з дружбанами…

По телевізору, підвішеному вище від рівня очей, ішла стара лірична комедія з Пеппардом і Гепберн у головних ролях.[163] Коли не було спортивних трансляцій, тут показували канал ТМС. Ріас бажав, щоб вони вимкнули до дідька це лайно. Подібне телевізійне сміття нав’язувало людям ще більш хибні надії, ніж застаріла релігія. У глибині душі він знав, що йому вистачило б однієї ночі з Дейзі, аби втратити до неї будь-який інтерес. Те, що він так уперто намагався довести їй власну цінність, лише виявляло брак цієї цінності як такої. Але якщо подібне судження і спливало в просякнутій питвом желеподібній масі його мозку, він одразу ж заштовхував його назад.

Кляті біологічні потреби – та й по всьому. По суті, він звів себе до рівня інших невдах у барі, що безуспішно намагалися затягнути Дейзі до свого ліжка. Ось ким вона його бачила – ще одним жалюгідним алконавтом, що раз у раз навідується до того самого бару. Заможний п’яничка відрізняється лише тим, що шукає дно в пляшці трохи з більшим смаком, ніж пересічний безгрішний Джо.

Хлопець, що сидів поряд із Ріасом, – кремезний, мов ведмідь, із рудою патлатою бородою і товстими окулярами, періодично буркотів, хоча й не звертав уваги на фільм. Його робітничі штани і бейсбольна кепка були вкриті плямами, а особиста гігієна наближалася до абсолютного нуля.

Ріас зробив останній на сьогодні ковток вишуканого шотландського односолодового віскі, і раптом цей дивак поряд цілком заволодів його увагою.

Товсті пальці дивака монотонно повзали екраном смартфона. Ріас устиг лише помітити, як на екрані, вируючи, проступає і змінюється геометричний візерунок яскравих кольорів. Якийсь новий ігровий додаток.

– Що за тупе лайно! До біса. Ти щось тямиш у комп’ютерах, синку? – краєм рота пробурмотів він, звертаючись до Ріаса.

– Анічогісінько, – відповів той і відштовхнув кухоль уздовж барної стійки, кинувши на Дейзі короткий – і, як він сподівався, зневажливий – погляд, перш ніж покинути бар. Уранці він вилітав з аеропорту О’Гара до Нью-Йорка, щоб уполювати найважливішу здобич.

Перші два тижні стеження пішли намарно. Ріас не проґавив можливості гульнути по-королівськи за рахунок «Гермес Ікс». Він випив багато чудового вина й добірного односолодового віскі, нанюхався якісного кокаїну і впорав кількох повій – спортивної статури білявок, віддалено схожих на Дейзі. Усі розваги було оплачено за рахунок кредитки, люб’язно наданої компанією.

До початку третього тижня згадка про Перрі навіть не з’являлася в його свідомості, аж раптом на сходах свого будинку він наскочив на дивного старигана. Той не надто змінився порівняно з паспортною фотографію, знятою в середині 70-х років, хіба що оправою окулярів.

Ну, і якщо не враховувати того факту, що тепер він справляв враження цілковитого бевзя.

Старого вів під руку набагато молодший родич, незграба трохи за двадцять, який здавався – якщо це тільки було можливо – ще більш недотумкуватим, ніж Перрі. Усе свідчило про те, що молодик доводиться тому сином чи, може, племінником.

Ріас – який уже встиг прикінчити пляшку «Мерло» і півпляшки «Ґленфіддіха» і тепер вийшов з дому в пошуках китайської їжі на винос і ще оковитої – наштовхнувся на цих двох, коли ті, наче зомбі, брели в напрямку своєї квартиру на поверх вище. Він почав розігрувати словесний гамбіт.

– Отже, ми сусіди, – сказав він. – Тож, гадаю, мені краще представитися. Ммм… Алан Колбі. Радий бачити вас обох.

– Пішли всі в дупу, – проревіло дитя. Мабуть, воно належало до тих мешканців соціального дна, у кого в житті є лише безкінечний оглушливий блек-метал, нічні тусовки з такими ж невдахами – приятелями в рольових іграх, надмірна кількість фаст-фуду і таємна одержимість жорстким (на межі законного) інтернет-порно. Сам Перрі нічого не сказав у відповідь, лише трохи слини проступило в кутику його викривленого рота, і мляві вогкі очі закотилися до стелі.

Малий запустив руку у пасмо волосся (відразливо схожого на лобкове), що стирчало з його подвійного підборіддя, і проштовхався

1 ... 36 37 38 ... 123
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Жахослов», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Жахослов"