Читати книгу - "Хід королем"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
До кінця лишалося всього дві хвилини, і, до розпачу продюсера, дискусія загрузла в болоті природоохоронних повноважень опозиції. Знову прийшла черга Бринфорд-Джонса. Маккіллін усміхнувся — широко і добродушно, як фермер, що накидає оком на призового бичка-однолітка в ярмарковий день. Він просто насолоджувався.
— Містере Маккіллін, дозвольте мені, оскільки час спливає, поставити особисте питання...— Бринфорд-Джонс крутив якусь брошурку.— Ви — один зі старійшин Вільної шотландської церкви[26], це так?
Політик поважно кивнув.
— Буквально сьогодні ця Церква опублікувала памфлет — він у мене,— який називається: «На шляху до двадцять першого століття: моральні настанови для молоді». Він досить широкий за тематикою і містить, на мою думку, пречудові рецепти. Але є один розділ, який мене зацікавив. На сторінці... чотирнадцятій Церква підтверджує своє ставлення до гомосексуалізму, описуючи це як «смертний гріх». Чи ви, містере Маккіллін, вважаєте гомосексуалізм смертним гріхом?
Політик ковтнув.
— Я не впевнений, що це належна нагода, щоб завести таку важку і непросту розмову. Це, зрештою, передача про політику, а не про церкву...
— Однак це важливе питання,— обірвав його Бринфорд-Джонс.— І просте. Чи ви вважаєте гомосексуалізм гріхом?
На скронях політика почали проступати дрібні краплини поту, помітні лише оку професійного продюсера, що аж засяяв.
— Мені важко уявити, як відреагувати на таке всеохопне питання в такій передачі, як ця...
— Дозвольте тоді я вам допоможу. Уявіть, що ваші мрії здійснилися і ви як прем'єр-міністр стоїте за «кур'єрською скринькою», а я — лідер опозиції. Я поставив вам пряме питання. Чи вірите ви, що гомосексуалізм — це зло, гріх? Я гадаю, прийнятна така парламентська фраза: «Позаяк питання настільки просте, що навіть ви у змозі його зрозуміти, то достатньо буде відповіді „так“ чи „ні“».
Усі присутні й кілька мільйонів глядачів упізнали фразу Маккілліна, його власну фразу, якою він так часто дратував Уркгарта в «Час питань». Він упіймався на власний гачок. Цівки поту починали просотувати одяг.
— Дозвольте мені перефразувати це, якщо ви волієте,— провадив редактор.— Чи вірите ви в те, що моральні настанови вашої Кірки[27] — хибні?
Маккіллін болісно обдумував свої слова. Як він міг пояснити в такій атмосфері, що саме настанови його Кірки з перших днів розпалили в ньому бажання допомагати іншим і йти у власний хрестовий похід, забезпечили йому чіткі особисті переконання, на яких він і будував власні політичні принципи, які й вели його крізь моральні вигрібні ями Вестмінстера, і що він як старійшина мусив прийняти вчення своєї Кірки з відкритим серцем і без питань чи компромісів. Він розумів чужі гріхи та слабкості й був готовий їх прийняти, але його віра не дозволяла йому їх заперечувати.
— Я — один зі старійшин Кірки, містере Бринфорд-Джонс. Звісно, як людина, я приймаю вчення своєї церкви. Але для політика такі питання можуть бути складнішими...
— Дозвольте мені внести ясність, повну ясність. Чи приймаєте ви едикт вашої церкви з цього питання?
— Як людина, я мушу. Але дозвольте мені...
Було вже запізно. Побігли титри, і музика заполонила студію. Кілька мільйонів глядачів ледь вловлювали останні слова Бринфорд-Джонса:
— Дякуємо, містере Маккіллін. Боюся, час у нас вийшов. Це були пречудові сорок хвилин,— він усміхнувся.— Ми вам вдячні.
Кенні й Майкрофт мовчки дивилися вечірні новини. Передача містила звіт про інтерв'ю з Маккілліном, а також про бурхливу реакцію на нього. З офісу лідера опозиції полетіла заява, що готується пояснення, але було вже запізно. Ватажки протиборчих груп у церкві вже висловили думку, гей-активісти пішли в бій, прес-секретар урядових лав у парламенті сміливо заявив, що з цього питання голова його партії непоправно, жахливо і непростимо помилився. «То в керівництві криза?» — спитали у нього. «Тепер — так»,— була відповідь.
Газетам уже не було потреби зберігати анонімність своїх джерел, а протестувальники зі шкури пнулися, викриваючи святенництво, середньовічну мораль і ханжество. Навіть ті, хто був на боці Маккілліна, не могли допомогти: коли витягнули з небуття провідного борця з геями, цей лідер почав ядучим тоном вимагати, щоб Маккіллін вигнав копняком зі своєї партії всіх гомосексуальних членів парламенту, інакше зазнає слави лицеміра.
Кенні вимкнув телевізор. Майкрофт якийсь час сидів мовчки, згорбившись серед м'яких круглих крісел перед екраном, доки Кенні тихо готував дві філіжанки гарячої кави, присмаченої бренді — дрібною контрабандою, привезеною з одного з його відряджень. Він уже бачив усе це раніше: обурення, тривогу, заборони, а як наслідок — неминучі підозри. Бачив він і те, як засмутився Майкрофт. Старший чоловік нічого цього ще не бачив, принаймні не в такому ракурсі.
— Боже, я збентежений,— зрештою пробурмотів Майкрофт, кусаючи губи. Він досі дивився в порожній екран, не наважуючись глянути Кенні прямо в очі.— Уся ця метушня, усі ці теревені про права... Я просто не можу забути цю почвару — Марплза, який тягнув за собою хлопчика. Хіба у хлопчика нема таких самих прав?
— Усі гейки одним миром мазані, еге ж?
— Іноді запитую себе: якого біса я роблю? Що все це означає для моєї роботи, для мене? Ти же знаєш, я досі не можу визначитися, чи вступати до цього клубу, коли бачу таких як Марплз або когось із його кодла, або оцих войовничих, які стрибають у телевізорі.
— Я — гейко, Девіде. Голубий. Педик. Котик. Хлопчик для втіх. Гомік. Називай мене як хочеш, ось хто я такий. То ти кажеш, що не можеш визначитися, чи бути зі мною?
— Я... не дуже знаюся на цьому, так? Усе життя мене виховували відповідати стандарту й вірити, що такі речі... Христе, Кенні, я наполовину погоджуюся з Маккілліном. Бути голубим — це збочення! І все ж таки, і все ж таки...— він звів стривожений погляд,
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Хід королем», після закриття браузера.