Читати книгу - "Смерть у кредит"

Я повернувся на свою лаву далеко біля стіни!.. Я був вражений. Я запитував сам себе, чи то не був такий виверт з його боку… Аби відкараскатися від мене. Моя мати стояла перед церквою на невеличкій площі й чекала на результат…

Закінчили ще не всі… Ще залишалися деякі хлопчики… Тепер я побачив їх. Вони тихо бурмотіли свої відповіді, ніби молитву… карта Франції, континенти…

Після його слів про початок дорослого життя я дивився на своїх маленьких товаришів, ніби бачив їх уперше… Страх завалити іспит прикував їх до столу, вони звивалися, як у сильці.

Ось так починають доросле життя? Навіть цієї миті вони намагалися більше не бути хлопчиками… Намагалися надати обличчям дорослого виразу…

Усі вони були трохи схожі один на одного, у своїх фартушках. То були такі самі, як і я, діти дрібних комерсантів із центру, що мали свої крамнички… Всі були доволі хирлявими… Вони витріщали баньки й щось там дзявкали, намагаючись відповісти старому…

Батьки, що сиділи попід стінами, спостерігали за цією процедурою… Стежили за своїми дітьми й так суворо зиркали на них, що в тих аж у роті пересихало. Хлопчики весь час збивалися… І ще більше втягували голову в плечі… Старий був просто невтомним… Відповідав за всіх… Це був іспит одних недоумків… Матері червоніли від хвилювання… Погрожували жорстокою розправою… Це пахло добрячою прочуханкою вдома… Нарешті всі пройшли через іспит… Залишалося лише оголосити список тих, хто отримає атестат… І диво-дивнеє!.. Іспит здали абсолютно всі! Інспектор освіти оголосив про це зі сцени… На череві у нього висів ланцюжок із золотим брелоком, який підстрибував при кожній фразі. Він ледь затинався, попереплутував усі імена… Та це не мало жодного значення…

Скориставшись з нагоди, він промовив декілька проникливих слів… дуже сердечних… дуже оптимістичних… Він запевнив нас, що якщо ми поводитимемося в житті гідно, то можемо бути певні, що пізніше отримаємо за це винагороду.

Від хвилювання я напудив у штани, ще й добряче наклав. Я ледве міг рухатися. Але й з деякими іншими дітьми було так само. Мати зразу відчула запах, коли стискала мене в обіймах… Від мене так відгонило, що довелося триматися подалі від інших. Я не міг навіть попрощатися зі своїми товаришами… Я закінчив школу… Аби скоріше вернутися додому, ми сіли у фіакр…

Там ми влаштували протяг. За допомогою кумедних віконечок, які бахкали всю дорогу. Мати знову згадала про Кароліну. «Яка б вона була щаслива, коли б довідалася, що ти склав іспит!.. Ох! Якби ж то вона була жива!..»

Мій батько на другому поверсі сидів у темряві й чекав результатів. Він був настільки схвильований, що сам заніс до крамниці розкладки з крамом та лампи.

— Оґюсте! Він склав!.. Ти чуєш мене?.. Він склав!.. Він легко пройшов!..

Він міцно обійняв мене… Увімкнув світло, щоб бачити мене. Він дивився на мене з любов'ю. Був надзвичайно схвильований… Його вуса тремтіли…

— Чудово, мій хлопчику! Ти змусив нас добряче похвилюватися!.. Тепер я вітаю тебе!.. Ти починаєш доросле життя… Майбутнє у твоїх руках!.. Треба знайти гідний приклад для наслідування!.. Йди лише прямою дорогою!.. Тепер працювати!.. Не покладаючи рук!..

Я попросив у нього пробачення за те, що завжди був таким невдячним. Розцілував його від усього серця… Та від мене йшов такий дух, що він став принюхуватися…

— Га? Що? — він відштовхнув мене. — Ах ти свинюко!.. Засранцю!.. він весь у лайні!.. Ах! Клеманс! Клеманс!.. Відведи його нагору, прошу тебе!.. Поки я ще більше не розлютився!.. Він просто огидний!..

Щирі вітання закінчилися.

Мене вимили з ніг до голови, протерли одеколоном. Наступного дня взялися за пошуки справді пристойного дому, де я міг би взятися за торгівлю. Такого місця, де б до мене ставилися строго й не давали спуску.

Аби чогось навчитися, треба добряче попітніти! Така була думка Едуара. Він мав двадцятирічний досвід. Інші думали так само.

* * *

У комерції найголовніше — це презентабельний вигляд. Працівник, який не стежить за собою, кидає тінь на господаря… Ваша репутація залежить від взуття!..

Тож не треба скупитися на добротні шкарбани!..

Біля Центрального ринку була відома крамниця «Принц Реґент»… Годі шукати кращого! У всі часи жорсткі, загострені форми справляють враження… стиль «качині носи». Нігті впиваються вам у м'ясо, надзвичайно елегантно! Мати купила мені одразу дві пари, які неможливо було носити. Потім ми пішли до магазину верхнього одягу «Клас Мерітант», що стояв навпроти… Аби довершити моє спорядження, ми скористалися розпродажем.

Вона заплатила за три пари бездоганних та міцних штанів, які взяла із запасом на десять років. Я ріс швидко. Жакет був зовсім темний, а на руці в мене була пов'язка, жалоба за Бабусею. Я мав справляти серйозне враження. У жодному разі не можна було помилитися у виборі комірців… Ширина комірця компенсує типову в молоді роки тонкість шиї. Єдиним дозволеним кокетством була краватка-метелик. А ще, звичайно, ланцюжок годинника, затемнений також через жалобу. Я все це мав. Був коректно одягнений. Готовий вступити у життя. Батько також мав годинник, але золотий, справжній хронометр… Він лічив на ньому секунди… Велика, прудка стрілка гіпнотизувала його. Він годинами міг незворушно дивитись на неї…

Мати повела мене до пана Берлопа в «Стрічки і тасьми», що на вулиці Мішодьєр одразу за Бульварами, аби мене там відрекомендувати.

Вона була настільки педантична, що про все попередила його ще до візиту… Що вони зі мною натерпляться, що від мене можна чекати чого завгодно, що я доволі лінивий, зовсім неслухняний і надзвичайно легковажний. Такою була її думка… Тимчасом як я старався з усіх сил. На довершення всього вона сказала, що я длубаюся в носі, і це справжня манія. Вона радила присоромлювати мене. Звісно, вдома весь час намагалися виправити мене, але досягли небагато… Пан Берлоп слухав ці деталі й неквапно чистив собі нігті… Він залишався серйозним і заклопотаним. Він був одягнутий у дивовижну камізельку, всю в золотих бджолах… А ще я пригадую його віялоподібну бороду і круглу вишиту ярмулку, яку він не зняв навіть при нас.

Нарешті він відповів… Він спробує виховати мене… І навіть жодного разу на мене не поглянув… Якщо я виявлю добру волю, розум і старанність… Ну, а там буде видно… Через кілька місяців роботи у відділі він, можливо, переведе мене на інше місце… До комівояжера… Носити коробки зі зразками товарів… Я познайомлюся з покупцями… але перш ніж мене взяти, треба