Читати книгу - "Франческа. Володарка офіцерського жетона"

Але щойно настала перерва, Франческа вийшла зі святая святих — командного центру, — пішла в наш кабінет, наділа лінзи й вибралася на полювання.

Перелякавши мало не до смерті операторку зв’язку Трейсі, аж та, бідолашна, тупала ногами й трусила руками, Франческа обламалася на Сарі. Сержант МакКарті флегматично всміхнулася й сказала:

— Непогано. Тільки зелених сопляків не вистачає.

— Зелених чого? — геть не зрозуміла спантеличена напарниця.

— Сопляків! — уточнила Сара. — Знаєш, до твоїх червоних очей не вистачає зелених сопляків. Таких «бульб», щоб із носа звисали.

— Фу! Саро! Яка бридота!

Сара задоволено засміялася.

— Атас, Еліс іде!

Франческа заметушилася по кухні.

— Ідіть, ідіть звідси!

Виштовхавши нас із кухні, бешкетниця сіла в крісло й перекинула на столі чашку з кавою — кава тоненькою цівкою потекла на підлогу. Потім Франческа обм’якла в кріслі й заплющила очі.

Еліс зайшла й одразу побачила дівчину, що мішком лежала в кріслі із заплющеними очима. На столі — перекинута чашка. На підлозі — кавова калюжа. На мою думку, не вистачало хіба що висолопленого язика.

— Франческо?! — стривожено вигукнула Еліс. — Франческо, що з тобою? Що сталося?!

Еліс поставила сумочку на підлогу й швидким кроком підійшла до дівчини. Ми з Сарою підглядали за дійством у шпаринку.

Еліс нахилилася до самого обличчя Франчески.

І в цю саму секунду Франческа розплющила очі.

Чесно, я не уявляю, що відчуває людина, коли з відстані п’ять сантиметрів на неї дивляться червоні крокодилячі очі.

У наступну секунду ми почули такий крик, що в мене волосся на потилиці заворушилося. Еліс сахнулася, присіла й затулила лице руками. Франческа вже зрозуміла, що перестаралася, й кинулася до Еліс… Це була фатальна помилка — наступний крик був утроє сильнішим за перший. Еліс сіла на підлогу й схопилася за серце. У коридорі залунав тупіт — зі свого кабінету до кухні, наче бойовий бегемот, біг Вескотт.

Ми забігли одночасно — я, професор Рассел і старший офіцер Баррел, а з протилежного кінця коридору — командир. За командиром забігла Сара. Франческа підняла на полковника очі.

— Хай тобі сяк, Франческо! Що ви тут витворяєте?! — полковник зробив крок назад і наступив Сарі на ногу. Сара зойкнула, полковник, як схарапуджений кінь, сахнувся в інший бік.

У цей час Еліс захрипіла і, тримаючись рукою за серце, почала завалюватися на бік.

— У неї серцевий напад! — верещала напарниця, перелякана, здається, більше за Еліс. Ми кинулися до кадровички й підхопили її за плечі. Я намацав пульс, Сара сіла позаду бідолашної жінки на підлогу й обережно поклала її собі на коліна.

— Джорджіо, розстібни їй сорочку, — коротко і спокійно скомандувала Сара.

Я розстібнув перші два ґудзики.

— Еліс, ти дихати можеш? Сер, приготуйте про всяк випадок дефібрилятор!

Полковник уже розкривав жовту валізу, що висіла в коридорі одразу за дверима кухні, й діставав електроди.

Я ще раз промацав пульс.

— Пульс чіткий, дефібриляція не потрібна! — доповів Сарі.

— Я «дабл-зеро-перший»! Доктора Джексона терміново в третій корпус, на другий поверх! — гаркнув Вескотт у мікрофон радіо. Радіо забурмотіло:

— «Дельта-нуль-один», прийняв, в дорозі, «дабл-зеро-перший»!

Франческа заплакала.

І тут сталося те, від чого в мене трохи серце не стало.

Еліс раптом сіла, розкинула руки й закричала:

— Сюрприиииз!

Полковник так і завмер із роззявленим ротом.

Сара вужем відповзла назад.

Франческа зойкнула й затулила рота руками.

Офіцер Баррел звалився в крісло, а професор Рассел зареготав так, що аж посинів.

Перший отямився полковник:

— Хай же вас розтак і отак! — почав він закипати. — Що це таке?! Яка зараза мені пояснить, що, в біса, діється на моїй базі?!

Франческа тоненько заскавчала й сховалася за мене. Еліс і професор Рассел реготали, як дурні. Доктор Джексон, який кілька секунд тому забіг на кухню, отетеріло оглядав увесь цей цирк.

— Розтак і отак! — ще раз вилаявся полковник.

— Франческа захотіла мене налякати! — сидячи на підлозі й давлячись сміхом, пояснила Еліс. — А я вирішила налякати її!

— І нас усіх на додачу! — роздратовано докинув офіцер Рассел.

— Я трохи не впісявся, коли побачив її очі! — Баррел кивнув на Франческу, тобто на мене, бо напарниця ховалась за моєю спиною. — А потім ще раз трохи не впісявся, коли Еліс зібралася тут умирати!

— Не діждетесь! — металевим голосом відбила Еліс.

— Франческо, якого біса?! — визвірився Вескотт. — Вас попереджали! Я ні від кого не терпітиму порушення інструкцій! Навіть від вас із Джорджіо!

— Ми не порушували інструкцій! — кинувся я захищати напарницю.

— Справді, вона не порушила ніяких інструкцій, — несподівано заступилася за Франческу Еліс, устаючи з підлоги.

— Тобто?! — роздратовано спитав Вескотт.

— Вона не лякала мене в командному центрі, я не працівник центру керування польотами, і це було не під час виконання місії, — всміхнулася Еліс. — А я просто не стрималась і повернула їй розіграш!

— Нічого собі! — сказала Сара з підлоги.

— Ви думаєте, що це тільки вам хочеться лякати в Геловін? — Еліс знов усміхнулася й махнула рукою в нашу сторону. — Щоправда, вони мене бояться цілий рік.

— Неправда! — обурився я. — Чого це ми вас боїмося?

— За цей рік я викликала Франческу чотири рази. І у трьох випадках приходили ви, Андрію.

— Бо це входить у мої обов’язки.

— Ні, якщо я викликаю її персонально.

— Викликайте вп’яте — я все одно прийду!

— Приходьте! — Еліс засміялася.

— Ми прийдемо разом, — пробурмотіла Франческа, стоячи позаду мене й тримаючи мене за рукав — вона завжди так робить, коли боїться або схвильована.

— Боюся, якщо ви прийдете разом, ховатися доведеться мені! — знову засміялась Еліс. — До речі, Франческо, зайдіть до мене сьогодні.

Напарниця напружилась.

— Ви заслужили свої геловінські цукерки!

* * *

Ви думаєте, що це тільки в нас така божевільня у Командному центрі? Ха! А ось і ні. В НАСА і в інших компаніях, що пов’язані з космосом, працюють люди. А люди не можуть постійно бути серйозними, бо, якщо постійно бути серйозними, так і виразку шлунку можна отримати. Якось наша Дженіфер, оператор координації у Г’юстоні, розповідала, що прямо посередині зміни бортінженер ISS (Міжнародної космічної станції) Кетлін Рубінс (Kathleen «Kate» Rubins), котра, до речі, народилася по сусідству від нас, у містечку Фармінгтон, стурбовано сказала у мікрофон прямо з орбіти: «Г’юстон, це Кейт, тут Джефрі[28] випадково свою аудіосистему підключив до балону з киснем. Ви там трубочки повисмикуйте з вух, бо зараз як вдарить!»[29] Оператори в Центрі Джонсона очікували від завжди серйозного та відповідального бортінженера усього, що завгодно, тільки не такого дурнуватого розіграшу для першокласників, тому майже вся зміна позривала з себе гарнітури. Але це невинний дитячий розіграш порівняно з тим, що вичворяв астронавт Оуен Ґерріот (Owen Kay Garriott). 1973 року Оуен був членом екіпажу американської орбітальної станції «Скайлеб» (Skylab). Оуен добре знав процедуру переговорів між станцією і ЦУП, і з собою на орбіту він взяв диктофон, на котрий дружина астронавта, Хелен, під час приватного радіосеансу наговорила кілька заздалегід спланованих фраз. 10 вересня, під час сеансу аудіозв’язку з Г’юстоном, Ґерріот провернув наступну штуку.

— «Скайлеб» Г’юстону! — буденно почав діалог офіцер комунікації (capcom) Боб Кріппен.

Наступної секунди Кріппен ледве не з’їхав з глузду, коли станція почала розмовляти з ним голосом дружини Оуена, Хелен, котру