Читати книгу - "Зброя, мікроби і сталь -"

У випадку рослин, які самі,відтворюють себе, мутант збережеться автоматично. Це стосується рослин, які розмножуються вегетативним шляхом (із бульб або коренів материнської рослини) або рослин-гермафродитів, здатних самостійно запліднювати себе. Проте переважна більшість диких рослин не розмножується в такий спосіб. Вони належать або до гермафродитів, що не здатні запліднювати себе і мусять схрещуватися з іншими особина- ми-гермафродитами (чоловіча частина одного запліднює жіночу частину іншого, а чоловіча частина,останнього запліднює жіночу частину першого), або до рослин, що діляться на чоловічі і жіночі особини на кшталт ссавців. Перші називаються самонесумісними гермафродитами, а останні — дводомними видами. Але в обох випадках це була погана новина для стародавніх рільників, які в такий спосіб швидко б утрачали всі корисні мутації, навіть не усвідрмдюючи причин щього.

Розв’язання цієї проблеми спиралося на інший тип невидимої зміни. Численні мутації рослин зачепили і репродуктивну систему. Деякі особи- ни-мутанти плодоносили навіть без запліднення, завдяки чому ми сьогодні маємо безкісточкові банани, виноград, апельсини й ананаси. Деякі гермаф- родити-мутанти втрачали свою самонесумісність і починали запліднювати себе — за приклад можуть правити багато плодових дерев, як-от слива, персик, яблуня, абрикоса і вишня. Деякі мутовані види винограду, які в нормальному стані були дводомними, ділячись на чоловічі й жіночі особини, також стали самозапліднюваними гермафродитами. Завдяки всім цим засобам ранні рільники, котрі не розуміли репродуктивної біології рослин, усе ж таки залишилися з корисними культурними рослинами, які належно розмножувалися і були варті повторного вирощування, а не з попервах обнадійливими мутантами, чиє недолуге потомство було приречене на викидання.

Отже, рільники проводили добір серед окремих особин рослин на основі не лише відчутних якостей, як-от розмір і смак, а й на основі невідчутних ознак, як-от механізм поширення насіння, інгібіція проростання та репродуктивна біологія. Як наслідок, різні рослини було дібрано за цілком різні або навіть протилежні ознаки. Деякі рослини (скажімо, соняшник) добирали за велике насіння, тоді як інші (приміром, банани) — за дрібне насіння або навіть його відсутність. Салат дібрали за його розкішне листя коштом його насіння і плоду; пшеницю і соняшник — за насіння коштом листя; а кабачки — за плоди коштом його листя. Особливо повчальні ті випадки, коли один дикорослий вид зазнавав різного добору для різних цілей, через що з нього поставали дві досить відмінні культурні рослини. Наприклад, буряки були відомі вже у вавилонські часи, коли їх вирощували заради листя (на кшталт сучасних сортів, відомих як мангольд, або листовий буряк); потім їх почали культивувати за їстівні корені й кінець кінцем (у XVIII сторіччі) — за уміст цукру (цукрові буряки). Предкову капусту вирощували попервах, напевно, заради її оліїстого насіння, але потім вона зазнала ще більшого вріз- номанітнення, ніж буряк, мірою того, як її добирали заради листя (сучасна білокачанна і листова капуста), заради стебла (кольрабі), бруньок (брюссельська капуста) або суцвіть (цвітна капуста і броколі).

Досі ми розглядали перетворення диких рослин на культурні в результаті свідомого або несвідомого добору, який провадили рільники. Тобто рільники спершу дібрали насіння певних особин диких рослинних видів, щоб принести їх до своїх городів, а потім щороку вибирали певне потомство цих рослин, щоб садити його наступного року. Але значна частина перетворення відбувалася в результаті добору рослинами самих себе. Дарвінова фраза «природний добір» стосується певних особин одного біологічного виду, які виживають краще і/або відтворюють себе успішніше, ніж особини-конку- ренти того самого виду в природних умовах. По суті, добір здійснюють природні процеси диференційованого виживання і відтворення. Якщо змінюються умови, різні типи особин можуть відтак виживати або відтворюватися краще і стати «природно дібраними», внаслідок чого вся популяція зазнає еволюційної зміни. Класичний приклад — розвиток індустріального меланізму в британських метеликів: темніші особини метеликів стали відносно поширенішими за блідіших, коли протягом XIX століття довкілля стало бруднішим, оскільки темні метелики були менш помітними на темних, брудних деревах, ніж бліді, котрі чітко виділялися на такому тлі, а отже, мали гірші шанси уникнути уваги хижаків.

Рільництво також змінило довкілля для рослин не менше, ніж Промисловий переворот змінив його для метеликів. Оброблений, удобрений, политий, прорваний город створює зовсім інші умови росту, ніж сухий і неудо- брений схил пагорба. Багато змін рослин у ході одомашнення сталися внаслідок таких змін умов, а отже, зміни привілейованих типів особин. Скажімо, коли рільник густо сіє насіння на городі, він викликає гостру конкуренцію між насінинами. За таких сприятливих умов велике насіння скористається своєю перевагою і проросте швидше, а отже, тут воно буде привілейованим порівняно із дрібним насінням, яке раніше мало перевагу на сухих, неудобрених схилах, де насіння було розрідженішим, а конкуренція — менш гострою. Така інтенсифікація конкуренції між рослинами сама собою зробила вагомий внесок у збільшення розміру насіння, а також у багато інших змін, які відбулися під час перетворення диких рослин на стародавні сіль- госпкультури.

Чим пояснюється надзвичайна різниця в легкості одомашнення рослин, через яку одні види було одомашнено давним-давно, а інші мусили чекати аж до Середньовіччя, тоді як ще інші виявилися неподатливими до будь-яких наших зусиль? Можна знайти чимало відповідей на це питання, розглянувши добре з’ясовану послідовність одомашнення різних рослин на теренах Родючого півмісяця.

Виявляється, найдавніші культурні рослини Родючого півмісяця, зокрема пшениця, ячмінь і горох, одомашнені близько 10 тис. років тому, постали із дикорослих предків, які пропонували багато вигод. Навіть у своєму дикому стані вони вже були їстівними і давали високі врожаї. їх легко вирощувати — варто лише посіяти або посадити. Вони швидко ростуть і дають урожай уже за кілька місяців після сівби — а це велика перевага для рільників-початків- ців, котрі перебували на межі між кочовим мисливством і осілим сільським життям. їх легко зберігати, на відміну від пізніше одомашнених рослин, як- от полуниць і салату. Здебільшого вони самозапильні: тобто різновиди цієї культурної рослини можуть самі себе запліднювати, а отже, передавати по- томству власні бажані гени без змін, не схрещуючись із іншими різновидами, що несуть менш корисні для людей властивості. Нарешті, їхні дикорослі предки потребували незначних генетичних змін, аби стати культурними рослинами, — приміром, пшениці достатньо було лише мутацій, пов’язаних із неруйнуванням колоска й одночасним швидким проростанням.

На наступній стадії розвитку культурних рослин близько 4000 р. до н. е. відбулося одомашнення фруктових і горіхових дерев, зокрема маслини, інжиру,