Читати книгу - "Зброя, мікроби і сталь -"

схилялися на бік кабачків і гарбузів із більшою кількістю м’якоті, ніж зерен. Завдяки добору культивовані банани давним-давно почали містити одну тільки м’якоть без насіння, тим самим надихнувши сучасних селекціонерів виростити безкісточкові апельсин, виноград і кавун. Безкісточковість править за промовистий приклад того, як людський добір може з ніг на голову перевернути початкову еволюційну функцію дикого плоду, котрий у природі слугував засобом поширення насіння.

Так само в стародавні часи люди добирали деякі рослини за їхні оліїсті плоди або насінини. Одним із перших одомашнених у середземноморському світі плодових дерев була маслина, котру культивували, починаючи десь із 4000 р. до н. е. за її олійний уміст. Культурні маслини не тільки більші розміром, а й більш олійні, ніж дикорослі. Стародавні рільники обрали сезам, гірчицю, мак і льон також за їхнє оліїсте насіння, а сучасні ботаніки-селек- ціонери вчинили так само із соняшником, сафлором і бавовником.

До того, як останнім часом із бавовнику почали добувати олію, його добирали, ясна річ, за волокна, що використовувалися для виготовлення тканин. Ці волокна (які називають лінтом) являють собою пух на насінні бавовнику. Ранні рільники Америки та Старого світу незалежно одне від одного дібрали різні види бавовнику за їхній довгий лінт. Натомість у льоні та коноплі — двох інших культурах, із яких виробляв тканини стародавній світ, волокна містяться в стеблі, тож рослини добирали за довгі, прямі стебла. Хоча ми зазвичай уважаємо, що більшість культурних рослин вирощували заради їжі, льон також належить до найдавніїпих культур (одомашнений десь до 7000 р. до н. е.). Із нього ткали полотно — головну тканину Європи аж до кінця Промислового перевороту, коли його замінили бавовна і синтетичні матеріали.

Досі ми говорили лише про зміни, які відбувалися процесі еволюції диких рослин у культурні рослини і стосувалися помітних для ранніх рільників ознак — розміру плоду, гіркоти, соковитості та оліїстості. Збираючи врожай лише тих окремих диких рослин, які максимально володіли цими бажаними ознаками, стародавні люди несвідомо поширювали ці рослини і вивели їх на шлях одомашнення.

Однак, крім цього, були ще принаймні чотири види вагомих змін, про які збирачі ягід гадки не мали. У цих випадках збирачі ягід спричинили зміни або через збирання врожаю доступних рослин, тоді як інші рослини лишалися поза їх увагою із неочевидних для них причин, або через зміну умов добору, які діяли на рослини.

Перша така зміна стосується механізмів поширення насіння у дикій природі. Багато рослин мають спеціальні механізми для його розсіяння (і тим самим заважають людям ефективно його збирати). Урожай можна було зібрати лише із рослин-мутантів, яким бракувало цих механізмів, тож саме вони стали предками культурних рослин.

Промовистий приклад — горох, чиє насіння (горошини, які ми їмо) сховані в стручок. Щоб прорости, дикі горошини мали вибратися зі стручка. Для досягнення цієї мети в рослини розвинувся ген, який викликає розлущування стручка і розкидання горошин. Стручки окремих рослин-мутантів не розлущуються. В дикій природі такі горощини-мутанти пропадуть, поховані в стручку на рослині, а виживуть лише гени стручків, які вчасно розлущуються. Але інтересам людей відповідали саме такі нерозлущені стручки, що захищалися висіти на рослині, оскільки в.они єдині були доступні для збирання. Тож тільки-но люди почали приносити дикорослий горох додому, щоб їсти, вони відразу започаткували добір цих одцргенних мутантів. Аналогічних мутантів, які не розлущувалися, було дібрдно серед сочевиці, льону та маку.

Насіння дикорослих пшениці та ячменю зібране не в, розлущуваний стручок, а на верхівці стебла, яке спонтанно руйнується, розсіюючи навколо себе зерно, яке потім проростає. Достатньо мутації одного, геца,, щоб запобігти руйнуванню стебла. В дикій природі така мутація була би смертельною, для рослини, бр її насіння просто зависло б у повітрі, не маючи змоги прорости і пустиди короні,. Це мутоване насіння задцідалоря на. стеблі, слухняно чекаючи, поки його зберуть і віднесуть додрму дірди. Коли л юди; цирощували ці зібраці мутрвагіі насінини, кожна мусована царіцина цартупното покоління знору потрапляла до зібраного рільниками вррдсалд і до наступного, посіву, тоді: як нормальне насіння з наступного покоління осипалося на землю і, не потрапляло,до рук рільників. Тож рільники розвертали напрямок природного добору на 180 градусів: колишні успішні генц тепер раптово ставали смертельними, а безнадійний мутант ставав успішним. 10 тис. років тому цей несвідомий, добір колосків пшениці та ячменю, які не руйнувалися, став, безперечно, першим значним «покращенням» рослини людиною. Ця зміна позцачила собою початок рільництва, на, родючому півмісяці.

Зміна другого типу була ще менш помітною для стародавніх збирачів. Швидке й, одночасне проростання всіх наріциц, могло виявитися, смертельним для однорічних рослин у регіонах із дуже цепередбачуваним кліматом. Якби так сталося, всі сіянці могли б загинути від однієї-єдиної посухи, або заморозку, після чого не лишилося б насіння для продовження виду. Тому в багатьох однорічних рослин розвинулася здатність збільшувати свої шанси на розмноження за допомогою інгібіторів проростання, які спершу вводять насіння в стан спокою, а потім розтягують їхнє проростання на кілька років. У такий спосіб навіть після загибелі більшості паростків від періоду несприятливої', пргоди в землі задишаться здатні до пррростання зернята.

Одна поширена адаптація, яка збільшує шанси диких рослин на виживання, полягає в тому, що вони огортають своє насіння товстою оболонкою або панциром. До багатьох диких рослин із такими адаптаціями належать пшениця, ячмінь, горох, льон і соняшник. Хоча те зерно, яке пускає паростки пізно, все ще має можливість прорости в дикій природі, погляньмо, що відбувається у зв’язку з розвитком рільництва. Перші рільники шляхом спроб і помилок виявили, що вони зберуть більший урожай, якщо будуть обробляти і зрошувати землю, а потім сіяти в неї зерно. Після цього зерно, якр проростало відразу, давало рослини, врожай з яких збирали того-таки року і сіяли, його наступного року. Але багато диких зерен пускали паростки не відразу, т;ож вони не давали врожаю.

Випадковим мутовацим особинам серед диких рорлин бракувало товстих офрдрнок на нарінні, або інших інгібіторів проростання. Всі такі мутанти вчасно проростали і, давали врожай також із мутованих зерен. Ранні рільники не прмічали цієї різниці так, як під час добору великих ягід. Але цикл «посів — ріст — збирання врржаю» залишад лише мутантів, відсікцочи всі інщізерна. Як і зміни, в поширенні насіння, ці зміни в інгібіції проростання притаманні пшениці, ячменю, гороху та багатьом іншим злакам на відміну від їхніх дикорослих предків.

Останній вагомий тип невидимої для ранніх рільників зміни стосувався репродукції рослин. Одна з поширених проблем селекції культурних рослин прлягає в тому, що випадкові мутовані оробцни корисніші