Читати книгу - "Мій бос тиран, Елісса Фенікс"

Вечір був тихим і спокійним. Підсвітка офісу уже почала тьмяніти, коли Аліна і Дмитро залишилися останніми в кабінетах, працюючи над проектом до пізньої ночі. Лише кілька разів вони робили перерви, коли стало очевидно, що потрібен час для роздумів або просто, щоб повернутися до своїх думок. Робота була складною, але вдячною: обидва знали, що це – їхній шанс довести, що вони можуть справитися з будь-якими викликами. І хоча проект був майже завершений, дрібниці все одно залишалися. Дмитро уважно переглядав графіки, а Аліна глибоко занурилася в останні фінансові розрахунки.

– «Тут ще одне питання, – сказала Аліна, тримаючи на столі лист з цифрами, – якщо ми додамо ці дані, то загальна вигода для компанії буде вищою на десять відсотків. Але треба буде коригувати розподіл ресурсів.»

– «Ми можемо це зробити. Я довіряю твоїм розрахункам,» – відповів Дмитро, розглядаючи її зосереджене обличчя. Йому було важливо завершити цей проект без помилок, але він також не міг не помітити, як разом з нею все стає більш живим і цікавим.

З кожним моментом, проведеним разом, він все більше розумів, що працювати з Аліною стало для нього не тільки корисно, але й приємно. Вона не просто була його колегою — вона стала важливою частиною його життя. І кожен її погляд, кожна посмішка створювали невидиму напругу між ними.

Коли проект був завершений, Аліна витерла лоб від втоми і потягнулася, розім’яла спину, бо вона затекла від постійного сидіння, і разом з Дмитром подивилися на екран монітора. Всі документи були готові до завтрашнього подання, і їм залишалося лише зробити останні кроки перед великою подією. Тиша між ними була незвичною, навіть втомленою, але в ній було щось значно більше, ніж просто спільна робота.

Аліна відчула, як її м’язи напружуються після години сидіння, і мимоволі відчула, як її плечі стискаються від втоми. Вона закрила очі на мить, намагаючись розслабитися. І тут Дмитро, мовчки, підійшов до неї ззаду, злегка торкнувшись її плечей. Його дотик був несподіваним, але не неприємним. Він почав повільно розминати її плечі, і Аліна відчула, як напруга поступово зникає. Її думки на мить заплуталися, коли вона усвідомила, що це не просто жест ввічливості. Його руки були сильними, впевненими, і це викликало в ній дивне відчуття тепла, яке вона не могла ігнорувати.

"Чому ти це робиш?" — подумала вона. Вона не була впевнена, чи це просто його бажання допомогти чи щось більше. Тихий рух його рук, здавалося, говорив більше, ніж будь-які слова. Вона відчула, як серце прискорюється, і раптом не могла відірвати погляду від екрану комп’ютера, хоча все, що їй хотілося, це обернутися до нього. Вона боялася, що якщо це зробить, він зрозуміє, що вона відчуває.

Дмитро, зі свого боку, теж не був готовий до цієї близькості. Його пальці, м’яко, але впевнено масажуючи її плечі, не могли не сказати про його намір залишити її біля себе ще трохи довше. Він відчував, як її тіло відгукується на його дотики, і з кожним рухом розумів, що між ними відбувається більше, ніж просто робочі стосунки. Його думки були змішані. «Що я роблю?» — питається він у себе, але в той же час не міг відмовити собі в цьому близькому контакті. Тепло її шкіри, запах її парфумів, все це змушувало його хоч на мить забути про інші турботи.

Аліна відчула, як її подих став глибшим, але намагалася зберегти спокій. "Не можна дати себе піддати цьому, не можна. Це лише професійний дотик." Вона намагалась переконати себе, що між ними нічого більше, окрім роботи. Але чим більше він розминав її плечі, тим важче було ігнорувати той момент, коли їхні погляди можуть зустрітися, а серце — перебити спокій розуму.

Дмитро відчував її реакцію і здогадувався, що вона, ймовірно, намагається триматися на відстані. Однак щось у його серці підказувало, що між ними існує більше, ніж просто робочий контакт. Його руки не могли зупинитися, і хоча він відчував, що це може порушити їхні межі, він не зміг відволіктися від бажання зробити ще один крок до неї.

Але раптом він зупинився, на мить відступив, неначе усвідомивши, що йому краще не продовжувати. І навіть у цьому жесті відчував її вагу, її сумніви. Його думки були змішаними, але в той же час він відчував дивну потребу показати їй, що вона не лише його колега, що є щось більше.

Начало формы

Конец формы

– «Ми зробили це,» – сказав Дмитро, злегка усміхаючись. Його очі зустріли її погляд, і на мить все навколо зупинилося.

– «Так,» – відповіла Аліна, злегка розслабившись, коли відчула, як з її плечей знімається напруга. «Не уявляю, якби не ти…»

– «Ми працювали разом. І я радий, що ти була поряд.» Дмитро м’яко подивився на неї. Щось у цих словах звучало так, ніби він казав більше, ніж просто про роботу.

Вони зібрали свої речі і вирушили до виходу, приготувавшись до того, щоб завтра представити свою роботу. Дмитро, як справжній джентльмен, запропонував Аліні поїхати додому на своєму автомобілі.

Коли вони сіли в машину, Аліна пристібнула ремінь безпеки і сіла зручно на сидіння, спостерігаючи, як Дмитро впевнено заводить автомобіль. Його руки на кермі були міцними і рішучими, кожен рух його пальців — точний і обміркований, що лише підкреслювало його невидиму силу. Аліна відчула, як серце несподівано прискорилося. Вона не могла відвести погляду від його спокійного обличчя, зосередженого, але з якимось легким натяком на внутрішній конфлікт.

«Він такий… рішучий, — думала вона, спостерігаючи за ним. — Вся його постава, його манери. Ніби він завжди знає, що робити, і не сумнівається у своїх рішеннях. Це ж надає певної впевненості. Якби я могла так…»

Її погляд мимоволі ковзнув по його обличчю — строгому, але в той самий час з чітко вираженими рисами, які так і манили її. Він був схожий на людину, яка може взяти на себе будь-яку відповідальність, і для якої не існує перепон. Здається, він міг справитися з чим завгодно, навіть якщо весь світ ставав проти нього.