Читати книгу - "Опанувати Елементи, NikaLerina"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Ми розташувалися у просторій вітальні, де тепле світло падало на широкі крісла та стіл, заставлений чашками з кавою та чаєм. Я вже разів тридцять повторила той самий опис свого видіння, але відчувала, що вони досі намагаються скласти уривчасті деталі в єдине ціле. І тепер я сиділа, мов школярка на екзамені, раз по раз переказуючи кожну деталь цієї моторошної зустрічі.
Сапір задумливо дивився на свої долоні, ніби шукав там відповіді, які я не могла дати. Топаз кілька разів збирався щось сказати, але кожен раз зупинявся, певно не знаючи, з чого почати. Рубер, перехрестивши руки на грудях, стояв біля вікна й лише інколи роздратовано зітхав. Емер спокійно сидів поруч, із незмінною м’якою усмішкою, що, утім, не приховувала його тривоги. Ліліана, яка прийшла, аби вислухати все з перших вуст, уважно стежила за кожним моїм словом, не даючи шансів на ухиляння чи неточність.
— Тепер зрозуміло, що це не просто надумані страхи, — нарешті мовила вона, коли я вкотре завершила розповідь. — Якщо хтось так легко зламав твій розумовий захист, то ситуація серйозніша, ніж ми думали. Ось чому тобі не дається сила.
— Нам потрібно зрозуміти, хто або що це, — додав Сапір. — Жоден із нас не бачив раніше таких проявів.
Це відчувалося ніби над Скверною стоїть хтось розумніший, здатний керувати нею. Але ж це неможливо, ну так вони казали. І все ж.
Я знову зосередилася на відчутті того холоду, який з’явився, коли вона заговорила до мене. Жіночий голос, наповнений крижаною байдужістю, її обіцянка, що я прийду, бо не маю вибору...
Погляди всіх присутніх зустрілися, і в них лягла мовчазна згода: з цим треба щось робити, і негайно. Якщо темна постать має інтелект, здатний руйнувати кордони та проникати у свідомість, тож Ерде і, можливо, мій світ опиняються під ще більшою загрозою.
Я провела рукою по скуйовдженому волоссю, намагаючись приборкати наростаючу тривогу. Одне було зрозуміло точно: звичні методи боротьби, які ми планували до цього, можуть не спрацювати. Те, що нападало на мене у видінні, було набагато сильнішим за Скверну.
— Ми маємо зібрати якомога більше інформації, — стиха мовила Ліліана, озвучуючи спільну думку, — і, звісно, не допустити, щоб це повторилося знову.
Я відчула, як долоня Емера лягла на моє плече, його погляд був турботливим, та я бачила в ньому ті самі сумніви, що й у себе. Все повторювалося надто часто: загроза лише зростала, а я досі не була певна, що зможу протистояти їй.
Ліліана вийшла, лишивши нас самих серед напруженого мовчання, яке оповило вітальню після всього почутого.
Рубер, стоячи біля вікна, коротко кинув погляд у мій бік, і відчуття, ніби він бачить більше, ніж я можу уявити, знову трохи знервувало. Він важко видихнув, але його голос пролунав чітко:
— Тепер зрозуміло, чому ти не здатна прикликати силу так, як би мала. Виявляється, будь-які твої слабкості чи невпевненість, схоже, на руку цьому... хтозна-чому, якщо це взагалі можна назвати істотою.
Я підвела на нього очі, зітхнула, намагаючись укласти його слова в логічний ланцюг, але я надто втомлена, щоб повністю це усвідомити.
— То що робити?
— Продовжувати тренуватися, — відповів Рубер. — Причому ще більше, ніж до цього. Здається, що ми маємо справу з чимось сильнішим, ніж усе, що бачили дотепер. І треба бути готовими до битви, а вона, схоже, ближче, ніж ми очікували.
Я відчула, як клубок тривоги в мене в грудях збільшується, бо розуміла, що ніхто з них не прикрасить мені дійсність гарними словами. Вони всі відчували те саме: ворог почав діяти розумно, підступно та непередбачувано.
— Гаразд, — ледь чутно мовила я, зібравшись із силами. — Якщо потрібно, я готова. Скажіть, що робити — знову й знову пробувати, поки не отримаємо результат?
— Саме так, — підтвердив Сапір, намагаючись триматися спокійно. — Але не переборщувати. Якщо ти виснажишся до межі, жодна сила не допоможе.
— Тоді почнемо зранку, — підсумувала я, підводячись і завважуючи, що мої ноги трохи тремтять від утоми й напруги. — Якщо та битва близько, краще не гаяти часу.
Ніхто не заперечував. Кожен із Вартових був сповнений рішучості, але й тривоги. За себе, за мене... за Ерде.
***
Тиждень промайнув у постійних тренуваннях, що виснажували мене морально й фізично, але давали крихту впевненості: поступово я навчилася краще відчувати та керувати силами, які дісталися мені від Вартових. Спочатку я сумнівалася, чи зможу взагалі впоратися з одним Елементом, а нині настав час прийняти четвертий, останній.
Ми знову зібралися в саду, де Топаз пояснив, що дія сонячного світла допоможе мені сконцентруватися. Тепер я відчувала себе трохи впевненіше, хоча й хвилювання не зникло повністю.
— Я Вартовий Topazium. Прийми мій Елемент, — промовив Топаз, міцно стискаючи мою руку. У його голосі відчувалися теплі нотки підтримки.
— Я приймаю твій Елемент, — відповіла я, міцніше стискаючи його долоню. У ту ж мить він ривком притягнув мене ближче, і якби не те, що мене засліпив яскравий жовтий спалах, я напевно б охнула від несподіванки. Світло вдарило так, що я на секунду втратила орієнтацію та інстинктивно заплющила очі.
Я судомно вдихнула, а потім перевела погляд униз — нікого перед собою не побачила, лише відчула, що Топаз зник, розчинився в мені, як раніше це зробили інші Вартові. Лоскотливе відчуття ковзнуло по скроні й урешті там осіло, залишаючи легку пульсацію. Елемент обрав де йому проявитися.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Опанувати Елементи, NikaLerina», після закриття браузера.