Читати книгу - "Володар Перстнів"

Арвен вийшла з Дому, і світло її очей згасло, і здалося її народу, що вона стала холодна та похмура, як зимові беззоряні сутінки. Тоді вона попрощалася з Елдаріоном, із доньками та з усіма, кого любила; і полишила вона Мінас-Тіріт, і пішла в Лорієн, і оселилася самотою під в'янучими деревами, доки не прийшла зима. Ґаладріель відійшла, і Келеборн також, і мовчазною була земля.

Нарешті, коли опадало листя мелорнів, але весна ще не настала, вона спочила на Керін-Амроті; і там зеленіє її могила, поки світ не зміниться, а люди наступних поколінь зовсім забули дні її життя, й еланор та ніфредил уже не цвітуть на схід від Моря.

Тут закінчується розповідь — такою вона дійшла до нас із Півдня; і після відходу Вечірньої Зорі вже нічого не сказано в цій книзі про давні часи».

ІІ. Дім Еорла

«Еорл Юний правив народом Еотеоду. Ця земля лежить біля витоків Андуїну, між останнім ланцюгом Імлистих Гір і північною околицею Морок-лісу. Еотеоди прийшли туди у дні правління короля Еарніла II, залишивши землі в долинах Андуїну, між Карроком та Ірисною, і за походженням вони були близькими родичами беорнінгів і мешканців західної частини лісу. Предки Еорла вели свій рід від королів Рованіону, котрі до навали візників володіли землями за Морок-лісом, і тому вони вважали себе родичами королів Ґондору, нащадків Елдакара. Вони полюбляли селитися на рівнинах, особливо цінували коней і мистецтво верхової їзди. Однак у ті дні долини в середній течії Андуїну були вже надто заселені, до того ж над ними скупчувалася тінь Дол-Ґулдура; тому, почувши про поразку Короля-Чаклуна, вони взялися шукати собі земель на Півночі та прогнали залишки народу Анґмару на східний бік Гір. Але при Леоді, батьку Еорла, кількість їх збільшилась, і їм стало дещо тісно на їхній землі.

Року дві тисячі п'ятсот десятого Третьої Епохи нова небезпека почала загрожувати Ґондору. Велика орда диких людей із північного сходу промчала через Рованіон і, підійшовши до Бурих Земель, перетнула Андуїн на плотах. Водночас — випадково, а може, і за чиїмось задумом — орки (вони в той час перед війною з гномами були особливо сильні) напали з Гір. Загарбники спустошили Каленардон, і намісник Ґондору Кіріон послав на північ прохання про допомогу — адже люди з Долини Андуїну віддавна приятелювали з мешканцями Ґондору. Однак у долині Ріки залишалися тільки розрізнені купки мешканців, і повільно збирали там допомогу. Нарешті новини про скруту Ґондору дійшли до Еорла, і хоча здавалося, що було вже запізно, вирушив він із великим загоном вершників.

Отож, прибув він на битву на Келебрантському Полі — так називалася зелена земля, що лежала між Срібною Жилою та Світлою. Там північній армії Ґондору загрожувала поразка. Розбиту на Плато, відрізану з півдня, змушену переправитися через Світлу, її несподівано атакувала армія орків, яка відтиснула північан до Андуїну. Будь-яка надія була втрачена, аж тут із Півночі неочікувано з'явилися вершники й ударили в тил ворога. Тоді все змінилось, і ворог, розбитий ущент, був відтиснутий за Світлу. Еорл із його воїнами переслідував їх, і такий страх наганяла кіннота Півночі на ворога, що загарбників Плато охопила паніка, і вершники переслідували їх на рівнинах Каленардону».

Мешканців цих місць поменшало через Моровицю, й більшість із тих, котрі залишилися, винищили дикі східняни. Тому Кіріон у нагороду за допомогу віддав Каленардон між Андуїном та Ізеном Еорлові та його народу; і вони послали на північ по дружин, дітей і по своє добро й оселились у тій землі. Вони назвали її по-новому — Маркою Вершників, а себе — еорлінгами; а в Ґондорі цю землю називали Роган, а мешканців — рогіримами (тобто Повелителями коней). Так Еорл став першим королем Марки та обрав місцем свого проживання зелений пагорб біля підніжжя Білих Гір, які були південною стіною його країни. Там рогірими жили відтоді як вільні люди, котрі мають своїх королів і власні закони, але в постійному союзі з Ґондором.

У піснях Рогану звучить багато імен правителів і воїнів, а також прекрасних і мужніх жінок — їх і нині згадують на Півночі. Фрумгар, оповідають ці пісні, було ім'я того вождя, котрий привів свій народ до Еотеоду. Про сина його, Фрама, пісні говорять, що він убив Скату, величезного дракона Еред-Мітріна, й відтак звільнив цю землю від хвостатих потвор. Так Фрам здобув велике багатство, але став ворогом гномів, котрі заявляли про свої права на скарби Скати. Фрам не хотів поступатись ані грошем і натомість послав їм намисто зі зубів Скати зі словами: «Таких коштовностей у ваших скарбницях немає, бо їх важко здобути». Дехто каже, що гноми вбили Фрама за цю образу. Великої приязні між еотеодами та гномами не було.

Батька Еорла звали Леод. Він умів приборкувати диких коней; бо тоді на цій землі їх було багато. Він спіймав біле лоша, яке незабаром виросло, ставши сильним і гордим красенем-конем. Ніхто не міг його приборкати. Коли Леод зважився сісти на нього, кінь далеко відніс його й, урешті-решт, скинув, і Леод ударився головою об камінь і так помер. Тоді йому було тільки сорок два роки, а син його був шістнадцятирічним юнаком.

Еорл заприсягся помститися за батька. Він довго полював на коня і нарешті вистежив; його супутники очікували, що він спробує підійти на відстань польоту стріли й уб'є коня. Однак, коли вони під'їхали ближче, Еорл випростався і голосно крикнув: «Ходи сюди, Убивце, і я дам тобі нове ім'я!» На загальний подив, кінь подивився на Еорла, підійшов і зупинився біля нього, а Еорл сказав: «Я називаю тебе Фелароф. Ти любив свободу, і я не звинувачую тебе за це. Але тепер ти заборгував мені велику виру і тому служитимеш мені до кінця твоїх днів».

Тоді Еорл вискочив на нього, і Фелароф підкорився; Еорл поїхав додому без вузди та повіддя; й відтоді він завжди так їздив на ньому. Кінь розумів мову людей, хоча нікому, крім Еорла, не дозволяв сідати на себе. Саме на Феларофі Еорл прискакав на Келебрантське Поле; виявилося, що цей кінь живе так само довго, як і люди, і такими самими були його нащадки. Їх називали меарами — вони служили тільки королеві Марки або його синам до часів Тінебора. Люди говорили про них, що Бема (його елдари звали Ороме), напевно, привіз їхнього предка зі Заходу, з-за Моря.

З-поміж усіх королів Марки від Еорла до Теодена найбільше говорять про Гельма Молоторукого.