Читати книгу - "Баришник дур-зіллям, Джон Сіммонс Барт"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Девід Моррелл[155], докладно дослідивши передісторію виходу роману, пише, що Тімоті Селдес, редактор Барта в «Даблдей», вмовив редакційну раду прийняти роман, але видавництво зажадало, щоб письменник скоротив текст. Барт запитав, які саме сцени вони вважають зайвими, і керівництво, уважно прочитавши твір, визнало, що текст складено так ретельно й монолітно, що жодну частину з нього не можна прибрати, не нашкодивши цілому.
Джон Барт починав писати «Баришника дур-зіллям» як художній життєпис напівзабутого поета Ебенезера Кука, але в підсумку створив роман не про людину, а про епоху, а якщо брати загальніше — про американські характери, які, попри історичні реалії, лишаються майже незмінними. Про реального Ебенезера Кука, автора поеми «Баришник дур-зіллям» (1708) відомо мало, а те, що знаємо, взято переважно з його творчості, біографії Лоуренса Рота[156] та дослідження Едварда Коена[157]. Навіть достеменно не відомо, як його звали: Ebenezar чи Ebenezer, Cook чи Cooke. Він, імовірно, народився в Лондоні[158] 1665 або 1667 року. Можливо, вчився в англійському Кембриджі, бо у своїй поемі називає його «рідним» («Mother Cambridge»). Відомо, що 1694 року він як мешканець Сент-Мері-Сіті підписав петицію про перенесення столиці Меріленду в Аннаполіс. Припускають, що в Америці Кук був «баришником тютюну», а згодом, імовірно, став правником в окрузі Меріленд, який тоді був британською колонією. Пізніше повернувся до Лондона, але, зрештою, знову опинився в Америці, де після смерті батька (1711) успадкував його маєток у Молдені (Cooke's Point[159]), який вони із сестрою продали 1717 року. У 1720-1722 роках Кук працював заступником генерального скарбничого провінції за дорученням Генрі Лоу-молодшого, а від 1728 року офіційно займався юридичною практикою в окрузі Принс-Джорджес. Важливо, що деякі свої тексти починаючи з грудня 1728 року він підписував «поет-лауреат», але жодних документів, які підтверджували б цей титул, не знайдено.
Відомий Ебенезер Кук передовсім як автор вищезгаданої поеми, яку вважають першою американською сатирою, хоча він ще написав її продовження «Відроджене дур-зілля» [«Sot-Weed Redivivus»], видане 1730 року, незадовго до його смерті (1732). Продовження великої слави не здобуло, і про Кука довгий час згадували лише дослідники колоніальної мерілендської літератури, аж поки 1960 року уродженець цього штату Джон Барт не видав свій роман, назву якого запозичив у джентльмена Ебенезера Кука.
Цікаво, що Кук підготував «третю редакцію» поеми (досі загадкою лишається, чи була «друга редакція»), яку видав в Америці (Аннаполіс, 1731), зробив у ній понад 80 правок і повністю переписав останні тринадцять рядків, змінивши брутальне «Прокляття»[160] («Curse») першої версії на «Побажання» («Wish») мерілендському краю. Так, що фінал став такий:
І поки Вітру я чекав, Таке ось Побажання склав, Як, Хлопче, плисти за Океан, Обачно продавай Товар там. До Сплати перевір Барила, Аби Барбоси не дурили, І Крам, і Тютюн перевіряй; Відтак Горя не ковтнеш, як я. І хай в Краю цім, де та Гостинність — Кожного Плантатора Властивість, Торговців стрінуть добре всіх І хай не ображають їх; Хай радісно торгує там всяк І кожен збільшує свій Скарб так.Нині про поему написано доволі багато, але літературознавці досить по-різному трактують авторську ідею. Дослідник цього періоду Лео Лімей[161] слушно зауважує, що справжнім об'єктом сатири Кука було дурнувате переконання англійців, що Америка — то цілковито дикий край. Тобто твір варто розуміти як застереження, яке стало непотрібним, коли наприкінці життя автор став мешканцем Меріленду, саме тому він і змінив завершення поеми, а ще до опису Аннаполісу додав примітку: «Цей опис міста зроблений 20 років тому, і через це він не схожий на його нинішній стан».
Роберт Арнер[162] вважає, що в «Баришнику дур-зіллям» запропоновано сатиричний перегляд процесу американізації, а також пародію на попередні оптимістичні зображення Америки рекламного штабу, і в цьому ракурсі поему Кука найчастіше протиставляють книзі Джорджа Алсопа «Характер Провінції Меріленд» (1666). Натомість Роберт Міклас[163] стверджує, що Кук зумисно переніс вагу на ницість і підступність Америки, щоб відтінити те, що він тоді був цілковитим телепнем, якого міг обдурити будь-хто. Тобто насправді це доволі багатозначна поема, певне самовиправдання у формі висміювання чужих звичаїв і поведінки.
По суті, роман Джона Барта — це своєрідна біографія Ебенезера Кука (від народження до епітафії), де наявні в поемі деталі стали приводом для того, щоб домислити (а частіше — дофантазувати) все інше. Так, згадана в сатирі Кука один раз Джоан (дружина плантатора, який позичив Куку коней) стає для Барта приводом витворити цілу любовну лінію про повію Джоан, яка попливла за коханим в Америку, і об'єднати її історію з оповіддю служниці. Нічну розмову жінок («війну Хвойд») у поемі перетворено на дуель служниць, де названо 114 англійський і французьких синонімів до слова «повія»[164]. Окремі ситуації та фрази з поеми Кука Барт розкручує в сюжети й фабульні колізії, як-от з Річардом Совтером — тим самим «дворушним Архимником» з
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Баришник дур-зіллям, Джон Сіммонс Барт», після закриття браузера.