Читати книгу - "Баришник дур-зіллям, Джон Сіммонс Барт"

Як Блискавиця вмить здимів. З Лукавцем тим я сторгувавсь, Щоб в Англію Товар уплав. У десять тисяч фунтів аж Дур-зілля мав відплить вантаж, Оронуко з ґрунтів його І ще й широколистого; На Бочку вщент заповнену П'ятсот йде фунтів Тютюну. Угоду я тоді уклав, Хоч про Торгівлю мало знав, Моє — на Суднах, де Шахрай Уже тримав і свій врожай; Пізніш по частку я побіг, Та Пташки вже і слід простиг: Лакузу ту я ницу кляв, Благочестивця проклинав; Для Справедливості та Мсти До Аблаката взявсь піти, Архимник то дворушний[149] був, Що безліч Навичок здобув: Пігулки і Клістир давав І Заповіт й Розписку клав; І лиш Нахабства в нім запас Його ж від браку Глузду спас; Смиренний Вигляд й Простота, Як на Дзвіниці Галка та; Гнів до Лиця мені прилив, Як я про Справу оповів: Ще й Гроші щедрі обіцяв, Він пів Парафії б поклав, Повісив батька б на суку, Аби Платню мати таку; Всміхнувсь: за Справу я берусь, Не бійтесь, з ним я розберусь;          Цю Справу вирішено, сер.          Гален поміг? Ні, Кук, він вмер,          Й я помилявся дотепер: В Провінції вийде Наказ, Щоб Негідь покарали враз; В цій Справі легко вигравать, То мовби Пранці[150] лікувать: Таку ж, щоб Брат святий бід мав, На нього Шельму нацькував; Й щоб суд за справу цю взявся, В Аннаполіс[151] я подався, В Рівнині Місто це було, Й в Домах там від Дощів текло; Й не з Кипариса в них Каркас, Як в Саутворку Базар в нас, Та Незнайомець тут ніде Бірж, Площ і Вулиць не знайде; Й, на Правду, тут геть не Курорт, Таке щось як Тоттенгем-Корт.          Сент-Мері славилось давніш,          Тепер тут Судді ділять гріш,          Й в рік двічі Речники незгірш.          Й присяжні прагнуть зустрітись,          Хтось наїстись, хтось напитись          Й Розвагами звеселитись. Але чи справедливий Суд, Ніхто з цих юрб не відав тут, Й не мав-бо Звагу він таку Судить на Користь Чужаку: На Суд скликав їх Барабан, Лишав і Ром, і Пунш всяк Пан, Д-р Крючкодер все витягає Й Слухання розпочинає; І щоб я кращого не мав, Вертій-Архимник Ум вдавав. Діва так на М'якім Полі Пнеться здатися поволі: Продажний Суд прирік мені Сплатить Борг в Окружній Платні; В Ведмежім М'ясі й Чубуках[152] — Все рідкісне в моїх краях; Злий і смутний втік звідти я У Кікетан[153] до Корабля; Сівши на борт, я Вітру ждав Й так це Прокляття залишав. Хай же ті заморські Канібали Цькують цих, як ці мене цькували; Нехай Купець не править Кораблів До негостинних лютих Берегів; Хай Світ покине Край цей, щоб вмирав Він з голоду, сам Долю цю обрав; Хай Дикі стануть, як гурт Індіян, Від Торгу гнані, Щастя й Спілкувань; Віровідступний Край, у Сонце вір І у Поганство увійди, мов Звір, Щоб Помста зріла… Хай Божий Гнів накриє Край марнот, Де Муж[154] без Честі й Жінка без Чеснот.

Післямова

Один Барт і два Куки

Талант Джона Барта полягає в тому, що на основі посередньої 21-сторінкової поеми Ебенезера Кука початку XVIII століття він зробив геніальний понад 800-сторінковий роман. Геній же Джона Барта в тому, що, крім цього, він написав ще дванадцять талановитих романів і з три десятки оповідань.

Наприкінці 1955 року письменник закінчив два романи про нігілізм і збирався писати третій, останній у цій серії. Тоді він думав, що винайшов нігілізм, але коли з'ясував, що це не так, то розчарувався в самій ідеї. Перші романи він писав кожен за три місяці, а третій — три роки, але всі — від руки. 12 квітня 1958 року