Читати книгу - "Баришник дур-зіллям, Джон Сіммонс Барт"

білій Ковдрі був; Ледь Спека і Чинчі[142] змогли Й в Обід Грішника підняли; Там Птиця, а в Риб ніжна Кість, Таку в Нептуна любка їсть, А я так частувавсь як Гість; І жирну Оленину мав, Й Індичку дику[143] наминав: Бенкет найбільш слід вихвалять За те, що Друг вмів пригощать. Бенкет шляхетний завершивсь, Й мов пещений я Піп наївсь, Мадера, ніби щось міцне — То втіха Душ, його й мене; Багрянцем стомлені Струмків, Густим Вином (кров Велетів, Піїт вдає), тож я й пішов, Зелений Затінок знайшов; Де про Блукання міркував Й мінливу Долю споминав; Поринувши у різні Думи Про давні Мрії і Задуми, Надовго задрімав… Аж згубні Роси й млиста Ніч У сну враз Пута збили пріч; Врешт змерз від Випарів в імлі Й подавсь до коминка в теплі; А там Жінок Гурт засідав І весело у «мушку» грав; Брудні, а Сукні білі все ж, Чи ж в Англії таке знайдеш? Я сперш подумав: Відьми тут У Келії Змови плетуть. Аж тут одна, стурбована, Десь вчилась лаятись вона; Гукнула: ця Роздача — Хрінь, Валета ж збережу, й амінь. Коли ж по колу гра пройшла, До мене черга грать прийшла. Не звик, щоб довго хтось просив, Тому до них я швидко сів; І раз зіграти не змогли, А Індіянські Фро[144] вже злі. Одна: Ах ти ж, була нині Чотирирічна Рабиня; Немов й Жона Плантатора, Та на тобі, плужить пора. Й та їй: тебе ж, гниль, Капітан У морі цілував, як пан; Й коли вже Правду говорить, Не слід вночі самій блудить. Шарітись вмієш? Ти ж проста! З Брайдвелла ти чи з Ньюґейта: Від Слів дійшли до Стусанів, А я ж мішатись не хотів, Ще й у Війні Хвойд участь брать, Тож в Ліжко вирішив тікать. Уранці Голова болить, І Спрага кличе Одр лишить; Вдягнувся і подався вмить, Аби Печінку остудить Succahana[145] чистіш й свіжіш, Хоч й аглицького пива гірш; Таж в Кухні у Відрі отак І був Адамів Ель на смак; Бо тут в Підвалах Хазяїв Жовтневим[146] рідко хто поїв, Хоч Сидр з Айви та з Яблук Сік З-під Крана, як Вода та, тік; Як в Бочках видихлось, пора До Гарбуза[147] вдатись й Відра: Ковток утішний в Горло влив, В якім би й корабель поплив, З Кокрузом я сидів якраз, Й морозило мене раз в раз; Пульс гарячковий в Жилах бивсь, Я з Болю і з Застуд казивсь: Так до підсоння я звикав Й від Марця аж до Грудня ждав; Від болещів я геть знеміг, Та тільки Кнік[148] і запоміг, Якби Нічниці було лінь Й тоді забракло Ліків й Вмінь, То Землі б Батьків Син згубив І Ґудвінських Пісків не вздрів: Я дяку Долі й Няньці склав, За Догляд той Гаман віддав, Що знову в добрім Стані я Без допомоги Лікаря; Ледь не домучили-таки Главу і Серце дрижаки; Минулось, й став я міркувать, Товар британський як продать, Вантаж я свій так й не забрав, Він в Перевізника лежав: Із Другом все згрузив я в віз Й на Східний Берег перевіз; Й близ Сенді-бей Квакера стрів, Так-Hi, і він все зрозумів; Побожний й совісний Крутій, В Береті й Брогах сей Вертій, Не клявсь і Слова не тримав, Та в Страсі Божім лиш брехав; Й коли Боргів він не сплатив,