Читати книгу - "В обіймах Казанови, Роберт Форісь"

Казанова посміхнувся і витер рушником залишки піни з обличчя.

Ельжбета вчепилася в спину Джакомо, прослизнувши руками під його руки й обхопивши його м’язисті груди. Вона сховала обличчя між лопаток і вдихнула запах шкіри.

Вона вже пробачила йому невдачу з Ізабеллою. Якби вона була молодшою ​​або менш відчайдушною, то могла б закохатися в нього. Мабуть, він теж на це розраховував.

Ніби відчувши її думки, чоловік повернувся й поцілував її в губи.

Ельжбета провела руками по його широких грудях, торкаючись кінчиками пальців сосків. Той мурчав, мов великий кіт.

Його постать приголомшила її, і вона відчула себе тендітною й майже беззахисною поруч із ним. Джакомо пестив її щоки поцілунками і лоскотав шию губами. Вона ковзнула рукою вниз до його напруженого живота, потім опустилася, поки не схопила його тверду чоловічість.

Ельжбета масажувала його гарячу довжину, відчуваючи, як член набухає й пульсує в її пальцях.

Казанова застогнав. Теплі долоні обхопили сідниці Ельжбети. Чоловік міцніше притиснув її до себе. Вона відчула тремтіння, коли її підведені соски торкнулися його мускулистого торсу. Жінка піднялася навшпиньки й почала по колу тертися грудьми об його шкіру.

Рука Джакомо пройшла по її стегну, торкнулася внутрішньої сторони і заглибилася в кучері між ними. Ельжбета здригнулася, коли відчула, як кінчики його пальців торкнулися її вологої щілини. Коли він вставив у неї свій палець, вона встромилася обличчям у його сильну руку й тихо застогнала.

Приємна судома пройшла по її тілу, коли чоловік знайшов правильне місце. Бажаючи реваншувати, жінка прискорила рухи своєї руки, що охоплювала його пеніс, але він не збирався так закінчувати. Джакомо прибрав свою мокру руку з-поміж її стегон і підняв Ельжбету обома руками, наче та нічого не важила. Вона обняла його за шию, розсунула стегна й обхопила його ногами. Сама вона була настільки мокрою, що з легкістю ковзнула на його напружену чоловічість. Жінка відчувала, як та натискає на її внутрішні стінки, розширюючи її до межі. Жінка зітхнула, кусаючи його за плече.

Чоловік зашипів від болю і схопив її за волосся, відігнувши голову назад.

Вона напружила руки, і вони обоє з’єдналися в ще одному пристрасному глибокому поцілунку. Губи Джакомо були м’які, як оксамит. Вона смоктала його язик і гортанно простогнала. Ельжбета відчула, як задоволення тече крізь неї, поширюючись по стегнах і животу, досягаючи грудей, рук і шиї. Її стегна й живіт працювали з великою силою, вона напирала на нього й одночасно отримувала його поштовхи. Жінка не знала, коли почала стогнати. Вона випрямила руки, вигинаючи тіло, коли Джакомо наповнював її насолодою та своєю рясною вологістю. Вона повисла на його сильних руках, тремтячи й важко дихаючи ротом.

Чоловік притягнув її до себе і ніжно поцілував, потім обережно опустив, поки її ноги не торкнулися підлоги. Лише тепер вона помітила подряпини, які наробила своїми нігтями на його плечах.

– Вибач, — прошепотіла вона і кінчиком язика злизала кровоточивий слід.

– Нічого страшного, я буду носити ці рани з гордістю», — напівсерйозно відповів він.

Вони більше не поверталися до ліжка. Перед тим, як вирушити в дорогу, вони ситно поснідали, тому що їсти в придорожніх корчмах іноді було так само небезпечно для здоров'я мандрівника, як і зустрітися з бандитами.

На під’їзді перед панським будинком чекала карета на великих колесах. Шестеро запряжених в неї коней їли овес прямо з причеплених до рота мішків. В цей час слуги вантажили скрині до багажного відділення, розташованого у задній частині екіпажу. Решту речей, менш чутливих до погодних умов, попередньо розмістили на даху карети.

Кучер із помічником прив’язували пакунки до поручнів мотузками, щоб ті не впали під час їзди по нерівностях шляху. Слуги поспішно завершували останні приготування перед дорогою, що чекала на старостину. Навіть влітку, коли дороги були проїзними, і можна було при потребі переночувати під відкритим небом, Ельжбета ненавиділа виїжджати з міста. У неї не було ілюзій - їх чекало кілька днів дискомфорту і мук. Їх могло б бути менше, якби не довелося далеко їхати, щоб знайти міст чи переправу на річках. На жаль, від Варшави до самої Прип’яті такі переправи можна було перерахувати на пальцях двох рук. Саме дощова погода змусила Ельжбету відкласти подорож до перших морозів, які заморозили багнюку і тонким білим шаром покрили нещастя польських доріг.

Думка про те, що з нею буде Казанова, значно покращила настрій. Венеціанець, здавалося, анітрохи не хвилювався з приводу подорожі, яка його чекає, чи пов’язаних з нею незручностей. У жінки навіть склалося враження, що вона щаслива від думки про зміну обстановки. Старостина прийшла до висновку, що Казанова все ще рухається, мчить вперед, ніби хоче втекти від неминучого плину років.

Вона глянула через плече на супутника. Високий і чудово збудований, він був одягнений у темний дорожній плащ, у якому виступав виглядав дуже мужньо, майже загрозливо. З-під одягу стирчав фрагмент шпаги.

Ельжбета очікувала, що це була не єдина зброя, яку кавалер де Зейнгальт узяв у цю подорож.

Один із лакеїв із тріском закрив багажник карети, чим відвернув увагу старостини від попутника.

У дорозі їх мали супроводжувати лише надійні слуги, які вміли поводитися зі зброєю. Кучер і його помічник уже спустилися з даху й зайняли свої місця на козлах, а Антоній сидів на лавці позаду карети. Вони втрьох були одягнені в теплий зимовий одяг, оскільки більшу частину своєї подорожі повинні були провести під відкритим небом.

Ельжбета з ностальгією згадувала часи, коли жив її чоловік староста.

Тоді в дорогу з Литви до столиці вони забирали з собою десяток слуг і гайдуків збройного конвою.

Казанова подав жінці руку і повів до карети. Він відкрив двері і допоміг їй увійти. Усередині було достатньо місця для чотирьох людей, що забезпечило певний комфорт з точки зору простору для пари мандрівників. М'які сидіння, оббиті шкірою і додатково захищені м'якою накидкою, дозволяли поринути в комфорт, принаймні, коли дорога була без вибоїн.

Казанова сів навпроти старостини і зачинив за собою двері.

Батіг у руці кучера хлопнув, і карета з брязкотом коліс рушила в напрямку Варшави, бо там було найзручніше переправлятися через Віслу. Опинившись у місті, кучер загальмував перед ринком Нового Міста, де того дня відбувався продаж тварин. Коні, корови, свині та свійська птиця перекрили вулицю аж до повороту на вулицю Мостову. З'їзд до ріки вів крутим узвозом, і кучерові знову треба було пригальмувати до швидкості черепахи, щоб не втратити