Читати книгу - "Спецназ"

МВС віддається наказ знайти їх. Тільки вищі офіцери МВС знають, що це всього лише навчання. Офіцери середньої та нижчої ланки діють як у реальній обстановці. Вищі офіцери зазвичай кажуть своїм підлеглим, що «злочинці» неозброєні і що при арешті будь-кого з них слід негайно доповісти. Хоча є проблема: поліція частіше не вірить повідомленням, що злочинці неозброєні (вони можуть вкрасти пістолет в останній момент), і тому, всупереч даним їй інструкціям, вони використовують свою зброю. Іноді заарештований солдат може бути відданий своєму офіцеру в напівмертвому стані - він чинив опір - кажуть, і ми були змушені просто оборонятися.

В деяких випадках, коли проводяться великі навчання, і поліція, і війська МВС знають, що це всього лише навчання. Навіть якщо й так, то це дуже ризиковано - перебувати в групі спецназу. МВС використовує собак у навчаннях, а собаки не розуміють різниці між навчаннями і реальним боєм.

Солдат спецназу діє на території ворога. Одним з його головних завдань, як ми бачили, є пошук особливо важливих цілей, для чого йому необхідно захоплювати людей і силою витягувати з них необхідну інформацію. Те, що солдат знає, як вичавити цю інформацію, не викликає сумнівів. Але як він зможе зрозуміти, що його полонений говорить? Офіцери спецназу проходять спеціальну мовну підготовку, а, додатково до цього, в кожній роті спецназу є офіцер-перекладач, що побіжно говорить, щонайменше, двома чужоземними мовами. Але в маленькій групі не завжди під рукою офіцер, тому кожен солдат і сержант, допитувач полоненого, повинен має деякі знання чужоземної мови. Але солдати спецназу служать тільки два роки і їх військова підготовка настільки інтенсивна, що просто неможливо викроїти навіть кілька додаткових годин.

Як вирішується ця проблема? Чи може солдат зрозуміти бранця, який під тортурами киває головою і показує свою готовність говорити?

Звичайний солдат спецназу володіє п'ятнадцятьма іноземними мовами і може вільно ними користуватися. Ось як він це робить.

Уявіть, що ви взяті в полон групою спецназу. Вашому товаришеві припекли долоні розпеченим залізом і забили великий цвях у голову для демонстрації. На вас запитливо дивляться. Ви киваєте головою - ви згодні говорити. Кожен солдат спецназу має шовковий розмовник - білий шовковий носовичок з шістнадцятьма рядами різних питань і відповідей. Перше речення російською: «Мовчи, або я вб'ю тебе». Сержант показує на цю пропозицію. Потім йде переклад її англійською, німецькою, французькою та безліччю інших мов. Ви знаходите потрібну відповідь на вашій мові і киває головою. Дуже добре. Ви зрозуміли один одного. Вони можуть звільнити вам рот. Наступна пропозиція: «Якщо не будеш говорити правду - пошкодуєш!» Ви швидко знаходите еквівалент вашою власною мовою. Добре, все ясно. Далі вниз по шовковому шарфику ще близько сотні простих речень, кожне з яких перекладено п'ятнадцятьма мовами: «Де?», «Ракета», «Штаб», «Аеродром», «Склад», «Поліцейський пост», «Мінне поле», «Як охороняється?», «Взвод?», «Рота?», «Батальйон?», «Собаки?», «Так», «Ні» і так далі. Остання пропозиція є повторенням другої: «Якщо брешеш — пошкодуєш!»

Навчання найдурнішого солдата спілкуванню за допомогою цього шовкового розмовника займе всього пару хвилин. До того ж солдата вчать вимовляти і розуміти найпростіші і найбільш необхідні слова, типу «вперед», «назад», «туди», «сюди», «праворуч», «наліво», «метри», «кілометри» і ще кілька, від одного до двадцяти. Якщо солдат не здатний вивчити це - не біда, тому що вони всі написані на шовковому шарфику, який є у кожної людини в групі.

На початку 1970 року радянські вчені почали створювати легке електронне пристосування для перекладу замість шовкового розмовника або на додаток до нього. Вимоги вищого командування були прості: пристрій не має важити більше 400 грамів, має вміститися в ранець і бути розміром з невелику книжку або ще менше. Він повинен мати дисплей, де з'являлося б слово або простенька фраза російською, які негайно перекладалися б на найбільш широко використовувані мови. Допитуваний друкував би свою відповідь, яка б негайно перекладалася на російську. Я не знаю, чи використовується зараз такий пристрій. Але прогрес у технологіях дозволить незабаром створити щось подібне. Не тільки спецназ, але й інші організації в Радянській Армії виявляють інтерес до цього пристрою. Проте, ніякий пристрій не замінить справжнього перекладача, і це є причиною, чому, крім дійсно перекладачів, так багато людей різних зарубіжних національностей виявляються у спецназі.

Один радянський солдат, який втік в Афганістані, розповідав як він був включений в розвідувальну роту повітряно-десантної бригади. Цей випадок не зовсім спецназівський. Хтось дізнався, що він розмовляє на одному з місцевих діалектів, і його негайно послали до командира. Офіцер поставив йому два запитання, два традиційних?

– Горілку п'єш? Як щодо спорту?

– Горілка - так, спорт — ні.

Він дав повністю неправильні відповіді. Але в бойових умовах людина, що розмовляє на мові противника, особливо цінна. Його взяли попри все, дбали про нього, оскільки від його здатності говорити і розуміти, що говорять залежало життя групи або кількох груп. А від того, як ці групи виконають свої завдання, залежить життя тисяч, а в деяких випадках, і мільйонів людей. Єдиний недолік бути перекладачем полягає в тому, що йому ніколи не вибачають допущеної помилки. Але цей недолік однаковий як для нього самого, так і для кожного в цьому підрозділі.

Солдат не повинен боятися вогню. У всій Радянській Армії, в кожному роді військ, дуже велика увага приділяється психологічній готовності солдата або матроса йти проти вогню. У Військово-морському флоті старі субмарини витягують на землю, кілька моряків закривають у відсіку, в якому створюють пожежу. В танкових військах людей закривають в старому танку і зсередини або зовні запалюють вогонь, а іноді відразу з обох сторін.

Солдат спецназу проходить через вогонь набагато частіше, ніж будь-який інший солдат. Для цього в його військовій підготовці вогонь присутній постійно з першого до останнього дня. Нарешті, одного разу, він зустрічається з вогнем, який безпосередньо загрожує його життю. Його змушують стрибати через широкі рови з вогнем, запаленим на дні. Він повинен промчати через палаючі кімнати і через палаючі мости. Він проїжджає на мотоциклі між палаючими стінами. Коли він виконує парашутний стрибок на точність приземлення, під ним раптово може спалахнути великий вогонь.

Солдат спецназу навчений поводитися з вогнем і охороняти від нього себе і товаришів різними способами: качання по землі для гасіння одягу, гасіння полум'я землею, гілками або пластами землі. При навчанні взаємодії з вогнем найбільш важливим є не навчити його способів запобігання себе (хоча це й важливо), стільки змусити його засвоїти, що вогонь є постійним супутником життя, який завжди на