Читати книгу - "Пси господні, Марчін Швьонтковський"

Якийсь час вони йшли мовчки. Стрілець кидав на ченця підозрілі погляди, довше затримуючи погляд на чотках, якими був підперезаний монах.

– Папіст?

Еркісія посміхнувся.

– Християнин, – відповів він. – Але і дійсно, католик.

– Панові не варто йти далі на північ. Там є кілька сіл, які були спалені імператорськими в тому році. Парафіяльний священик теж папіст, нібито і селяни теж, але хамові все одно, як він молиться, коли може помститися католику.

– Дякую за попередження.

– Нема за що. Думаю, з вас досить одного нападу на графській землі.

– Чому ви кажете "папісти"? Руберти теж католики, чи не так?

– Ну, граф, власне, католик. Але шрайєрів у нас хоч залийся.

– Шрайєрів?

– Так, шрейєрів. – Херцбрудер підвів голову, зверхньо глянувши на домініканця. – Євангелісти, які не дозволили своїм панам придушити їх і, всупереч їм, законний звичай сповідують.

– А ви євангеліст?

– Так, – зізнався чоловік, як здалося Еркісії, не без гордості.

Іспанець вважав за краще не продовжувати цю тему, тому змінив її:

– Ці Райси, як я розумію, вони місцева визначна пам'ятка?

– Нічого собі, пам'ятка. Вони були хорошими хлопцями, євреї, три брати. У них був шматок землі, але його забрали, а те, що залишилося, колись вже давно спалили. Тож вони пішли грабувати. Між нами кажучи, вони ніякі не розбійники, дозволяють людям живими уходити, а це нерозумно в цій справі, бо і втекти важче, і помститися може комусь в голову стукне чи вимагати вкрадене назад. Ви, до речі, побачите, бо в моїй хатині, о, бачите дим з димаря, сидить ще один пошкодований.

– І ніхто нічого не робить?

– А хто? Кажу ж вам, у графа більші проблеми, ніж троє дорожніх бандитів.

– А ви?

– А що я? Який сенс мені самому йти проти трьох чоловіків? Загін, що ходив зі мною в лісі, давно забрали до війська, і я теж не під прапором, тільки тому, що граф виклопотав для мене залізний лист спочатку у герцога, а потім у імператорського інтенданта. Комісари з'являються, як сонце з неба, кожні кілька місяців, а я завжди мушу розмахувати папірцем перед їхнім носом. А за таким Райсом вони не приїдуть, бо немає нікого настільки дурного, щоб в хащі за бандитами лізти.

Вони прийшли на лісову галявину. Кроків за п'ятсот від дороги тягнулася вузька стежка, що вела до хатини лісника, добротної, збудованої зі старих великих колод і щільно вкритої соломою. Крім хатини та невеликого сараю з дровітнею, що виблискували новизною, і зваленої, прогнилої конов'язі, на галявині більше нічого не було. Еркісія подивився на хлів, збудований із соснових дощок, таких свіжих, що з них ще капала смола, утворюючи бурштинові бурульки на стінах.

– Так, так, – хихикнув стрілець, ніби прочитавши його думки. Коли він зіскочив з коня, то виявилось, що він напрочуд низький. – Погано збудована хата, погано для війни. Дим з дороги видно. Єдина причина, чому вона досі стоїть, це те, що коли армія йшла, я забрався у ліс, тож не було чого палити. І вони розібрали тільки хлів на дрова.

У Херцбрудера не було тварин, які б зігрівали його взимку, тому в кутку хати була цегляна піч з димарем, але вікон в будинкові не було. Крім печі, тут були дві лавки, понівечений стіл з такою ж понівеченою табуреткою і пара скринь. На стінах висіло кілька мисливських трофеїв. Еркісія подумав, що, мабуть, занадто звик до розкоші. Це зовсім не тому, що всередині було бідненько, хоча насправді так і було – просто, ступивши в коло тепла, він відчув, як замерзли його ноги. Звідси випливала констатація, що він занадто звик до своїх черевиків.

Лише