Читати книгу - "Лукомор'я. Дубль два, Лара Роса"

Те, що вона не списувала, в нього сумнівів не виникало, оскільки він особисто всадовив її прямо перед своїм столом, і в дівчиська просто не було ніякої можливості хоч куди підглянути чи в когось спитати. І, так – письмова відповідь на білет була бездоганною. Залишилось з’ясувати усно ступінь освіченості студентки у річному курсі.

Соколовська буквально ввалилась, спіткнувшись на рівному місці, до аудиторії першою, що вже здивувало. Зазвичай, охочих йти до нього на розстріл не було, і доводилось інколи самому прочиняти двері та, зловісно осміхаючись, персонально запрошувати, нагадуючи, що більше він цього робити не має наміру і, якщо оцінка «незадовільно» у заліковій книжці їх влаштовує, то можуть і далі тупцювати під дверима, або взагалі йти. Це спрацьовувало, та після першого «нещасного», інші заповзали до аудиторії більш активно.

Та це дівчисько, судячи з усього, навіть не роздумувало, а влетіло одразу ж, при цьому, якщо не враховувати буркнуте нею «Добрий ранок», надто вже мовчазна. Він навіть вирішив, що заради іспиту вона готова зносити все, що завгодно. Та її витримки дістало ледве на пару хвилин. Щоправда, поглянувши на її відмітки за інші іспити, Колвін вирішив трохи змилостивитись. Якщо неорганіка ще могла викликати деякі питання у сенсі об’єктивності, то вища математика – ні. Він добре знав професора Чернецького, і знав, що той ніколи не поставить «відмінно», якщо студент цього не заслуговує, які б батьки не стояли у того за спиною. Тому, Ігор не став знущатись з дівчини довше, ніж треба, і почав іспит.

Відповідала Валерія впевнено і точно. Було помітно вже з першого питання, що предмет вона знає. Другий і третій – були контрольними. В принципі, вже можна було з чистою совістю ставити їй «відмінно». Та тоді зруйнувалась би вся концепція його «жахливого» відношення до неї. Він увійшов в азарт, і понеслись четверте і п’яте питання. Шосте – і він зловив себе на тому, що вже милується цією впертою студенткою. Інша або ж здалася б, або ж обурилася – чого він, загалом, і чекав підсвідомо. Та ні!

Сьоме питання було хитрістю – такою собі пасткою. Він не розкривав його на лекціях. Та дівчина почала відповідати. Так, запинаючись. Та він розумів – чому. Вона будувала логічний ланцюжок, оперуючи відомими їй фактами, щоб дістатись до відповіді, котра їй була не відома, якщо тільки навмисне випадково десь читала. Це було цікаво. Явно, ці мізки були не із силікону, загалом, як і усе інше… Чорт! Його думки понеслись десь не туди. Кинуло у жар. Та й сонце почало припікати у вікно. І кондиціонер барахлить.

Він вже сам не розумів: навіщо поставив восьме питання, хоча бачив, що з дівчиною щось відбувається, та ледве встиг підхопити її, не давши впасти на підлогу з усього маху. О, боги! Що ж вона така легка?! Це творіння взагалі їсть?

Поки вливав в неї воду, кляв себе останніми словами. Таж відчував, що вже давно палку перегнув, та не заспокоївся, поки та не луснула, не витримавши тиску. Можна ж було зупинитись на п’ятому: і так зрозуміло, що знає. Та ні: його несло, як ошаленілого, й сам не розумів – навіщо.

Всадовивши дівчину на стільця, він поклав свою холодну (якраз те, що треба, і він вмів цей стан викликати) долоню на її чоло та спробував просканувати стан дівчини: нічого, що могло би викликати занепокоєння, окрім невеличкого розбалансування. Він влив в неї трохи енергії, про всяк випадок, поки вона не зовсім прийшла до тями та не встигла щось зрозуміти.

Соколовська сиділа перед ним, втупившись очима кудись у коліна, й з розчервонілими щоками. Останнє порадувало: значить кровопостачання усіх частин тіла у повному порядку. Залишилось лиш зіниці перевірити, та їх вона демонструвати явно не поспішала, судячи з вигляду, жадаючи скоріше провалитись крізь землю. Довелось налякати швидкою. Спрацювало: при здоровому глузді, до лап місцевих ескулапів потрапляти ніхто не спішив. Та варто їй було здійняти на нього очі, як його знов обдало жаром. І, коли довелось обтрусити її одяг, здавалось, що або він сам зараз згорить, або її спале.

Цікаво: через який час прилетять, палаючи праведним гнівом, її батьки, щоб поставити на місце професора-монстра, що зайшов за межі?

Та ніхто не прилетів ні тоді, ні потім. Якби він знав, що летіти нікому… Адже принципово не ліз в особисті справи студентів, мотивуючи це тим, що він тут для оцінювання їх знань, а не потенціалу гаманців їх батьків. І прізвища щасливо сплутав. Поки Колвін сварився, ректор озвучив прізвище протеже, котре розлючений професор миттєво пропустив повз вуха, ледве вихопивши злютованою свідомістю щось соколине. Лиш нещодавно він зійшов з’ясувати, що тоді на курс впхнули Соколову, котра швиденько вискочила заміж на першому ж місяці навчання та перевелась у другий університет. А розплачувалась Лєрка – через схожість прізвищ. Та й не тільки через це. Точніше, взагалі, не через це. Через його острах: професор і студентка – цього він не міг допустити. Та, як це в нього відбувається, коли вже все, здавалось, вирішено, щось пішло не за планом.

Він свідомо взявся керувати курсовою Соколовської з твердим наміром забезпечити дівчиську гарантований вступ до магістратури, потішаючи себе думкою про те, що хоч так компенсує їй усю свою монструозність, вилиту на неї за чотири роки. У плані подібної протекції його сумління було чистим абсолютно: Валерія мала винятковий дослідницький потенціал, і вершиною дурості було б його занапастити.

А от дивності посипались з першого ж дня курсової. Спочатку черговий незрозумілий ступор дівчини. Йому вже почало здаватись, що вона знов знепритомніє. Потім, кинута нею фраза, котру він дослівно пам’ятав та чув із вуст зовсім іншої людини, якою вона бути не могла – він одразу ж перевірив. Якщо тільки…

Наступного дня було і зовсім побито усі рекорди та, поки йому доводилось тягти за собою дівчисько через перший поріг, зсередини зростала хвиля тріумфу: він з чистою совістю забере її до Лукомор’я – це дозволялось при загрозі життю людини. А на неї напали. Він навіть був вдячний нападникам, як би це по-ідіотськи не звучало. От такий парадокс. Єдине, чого він тієї миті боявся, щоб Соколовська не рвонула куди-небудь з переляку, тому він впився в її руку з такою силою, що синців їй було не минути. Та краще так, ніж потім не знайти її.