Читати книгу - "Час кохати, Ерін Кас "

— Сашо, — коротко цілує мене у вуста, — наступного разу приходь на мої лекції без помади, щоб подружки не завалили тебе питаннями.

— Байдуже, — першою цілую його, міцно притискаючись. Він відповідає. Одразу переймає ініціативу, стискаючи руками стегна. Його пальці ніжно пестять ноги по краю спідниці, не перетинаючи межу. А мені хочеться, щоб він не стримувався. Хочеться шаленства. Дзвінок обурює до межі. Чому десять хвилин пролетіли так швидко?

— Відчиняй двері і йди, — витирає вуста від помади. До вечора.

— До вечора, — накидаю сумку на плече.

— Саш, — зупиняє його голос, — ми не можемо перетнути межу.

— Тоді тримайте руки при собі, Олександре Михайловичу, — викликаю його усмішку.

Задоволена біжу на наступне заняття. Я знаю, про що він говорить. Мозком розумію, а от серце не хоче слухати. Воно активно підштовхує перетнути ту заборонену межу, яка змінить мене назавжди.