Читати книгу - "Донька пастора"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Отже так, молодий чоловіче, зізнавайся, з ким ти ділився краденими яблуками! Ми маємо намір покласти край цим мародерствам раз і назавжди. Кажи правду, і я обіцяю, що це тобі зарахується.
Ноббі відповів так само безтурботно, як і завжди:
— Зарахується! Іди в сраку!
— Припни язика, чоловіче! Не то тобі добряче припече, коли постанеш перед суддею.
— Припече! Хіба що твоїй сраці!
Ноббі посміхнувся. Схоже, його страшенно захоплювала власна дотепність. Він зустрівся поглядом з Дороті і знову їй підморгнув, перш ніж арештантів повели геть. Більше Дороті його ніколи не бачила.
Люди все галасували, а коли в’язнів забрали, з пів десятка чоловіків пішли слідом за ними, освистуючи полісменів та містера Кейрнса, але ніхто не наважився втрутитися. Дороті тим часом тихенько відійшла вбік, навіть не затрималася дізнатися, чи дадуть їй попрощатися з Ноббі. Вона була надто налякана, і їй хотілося якнайскоріше забратися звідти. У неї тремтіли коліна. Коли вона дісталася до своєї хатини, решта жінок сиділи й жваво обговорювали арешт Ноббі. Дороті глибоко зарилась у солому, щоб заглушити звуки їхніх голосів. Жінки проговорили пів ночі, й, оскільки Дороті вважали «дівкою» Ноббі, усі їй співчували і засипали її запитаннями. Вона не відповідала, вдавала, що спить. Хоч і чудово знала, що їй не вдасться заснути цієї ночі.
Уся ця історія налякала і засмутила її, от тільки страх, який охопив Дороті, був надміру сильним і незрозумілим, їй самій нічого не загрожувало. На фермі не знали, що вона брала у Ноббі крадені яблука (якщо вже на те пішло, їх усі брали), а Ноббі її не викаже. Та річ була не тільки в тому, що вона дуже переживала за Ноббі, який, правду кажучи, сам не надто переймався перспективою провести місяць за ґратами. Щось заворушилося всередині неї, у її свідомості.
Здавалося, що вона вже не та, ким була годину тому. Вона сама і все довкола змінилося. Ніби в її мозку нарешті луснула бульбашка, і на свободу нарешті вирвалися всі її думки, почуття та страхи, про існування яких вона забула. Розвіялася дрімотна байдужість останніх трьох тижнів. Бо як же інакше назвати усе це, якщо не сном? Коли, ніби підпорядковуючись законам сновидінь, Дороті сприймала все таким, як воно є, і нічому не дивувалася. Бруд, лахміття, бродяжництво, жебрацтво, крадіжки — усе це здавалося їй цілком природним. Навіть втрата пам’яті видавалася їй нормальною; принаймні до цього моменту Дороті про це не надто замислювалася. Її майже не турбувало питання «хто я?», лиш іноді зринало в закапелках свідомості. Але тепер воно повернулося, чітке й нагальне, і вимагало відповіді.
Майже цілу ніч воно мордувало її нещасний мозок. Але Дороті хвилювало не стільки саме питання, скільки передчуття його скорої розгадки. До неї поверталася пам’ять — у цьому не залишалося жодних сумнівів, а разом з нею підкрадалося якесь неприємне відкриття. Дороті боялася того моменту, коли згадає себе. Під пеленою, що досі огортала її свідомість, ховалося щось таке, з чим вона не готова була зустрітися.
О пів на шосту Дороті підвелася і, як зазвичай, почала шукати свої черевики. Вийшла надвір, розпалила вогонь і поставила поміж гарячих жарин закип’ятити бляшанку з водою. І коли вона це робила, в її голові спалахнув, здавалося б, геть недоречний спогад — перепочинок на сільській луці біля села Вейл два тижні тому, коли вони зустріли стару ірландку місіс МакЕллігот. Той день чітко постав у її пам’яті: ось вона, знеможена, лежить на траві, затуливши обличчя руками; Ноббі і місіс МакЕллігот сидять обабіч неї і розмовляють, перехилившись через її розпростерте тіло; а Чарлі, з явною насолодою, читає плакат: «Таємні любовні походеньки пасторової доньки»; і Дороті, підвівшись на ліктях, спантеличено й дещо байдуже питає: «Пастор — це хто?»
Дороті здалося, ніби крижані лещата стиснули їй серце. Вона підвелася і майже бігцем кинулася назад до хатини, зарилася в солому, поки не дісталася місця, де лежали її мішки, а тоді заходилася мацати у соломі попід ними. Всі пожитки губляться у цій велетенській солом’яній копиці і рано чи пізно опускаються на дно. Але після кількох хвилин пошуків, коли її з усіх боків осипали прокльонами ті кілька жінок, які ще досипали, Дороті знайшла те, що шукала. Примірник «Піппінс Віклі», який Ноббі дав їй тиждень тому. Вийшла з нею надвір, Дороті сіла на землю перед вогнищем, де було світліше, і розгорнула газету.
Ось воно, на першій шпальті — фотографія і три великі заголовки. Так! Це воно!
У ДОМІ СІЛЬСЬКОГО ПАСТОРА
ВИРУЮТЬ ПРИСТРАСТІ
ДОНЬКА ПАСТОРА
І ПІДСТАРКУВАТИЙ СПОКУСНИК
СИВОЧОЛИЙ БАТЬКО
НЕ ТЯМИТЬ СЕБЕ ВІД ГОРЯ
(Спецвипуск «Піппінс Віклі»)
«Краще б я побачив її у могилі!» — у відчаї скрикнув преподобний Чарлз Хейр, пастор з Кнайп-Гілл, графство Саффолк, коли дізнався, що його двадцятивосьмирічна донька втекла з дому з набагато старшим за себе холостяком на ймення Ворбертон, як відомо, митцем за професією.
Місцеперебування міс Хейр, яка покинула місто пізно увечері двадцять першого серпня, досі невідоме, і будь-які спроби знайти її не увінчалися успіхом. [Далі виділено жирним.] Якщо вірити чуткам, нещодавно її бачили у Відні, коли вона у товаристві невідомого чоловіка заходила до готелю із сумнівною репутацією.
Як пригадують читачі «Піппінс Віклі», втеча міс Хейр відбулася за надзвичайно драматичних обставин. Двадцять першого серпня, незадовго до опівночі, місіс Евеліна Семпрілл, поважна вдова, що живе навпроти будинку містера Ворбертона, випадково визирнула з вікна своєї спальні й побачила містера Ворбертона, який стояв біля хвіртки свого будинку й розмовляв з молодою жінкою. Тієї ночі яскраво світив місяць, тож місіс Семпрілл без зусиль упізнала у тій молодій жінці міс Хейр, пасторову доньку. Вони простояли біля воріт кілька хвилин і, перш ніж зайти до будинку, пара, за словами місіс Семпрілл, «пристрасно обійнялася». Пів години потому вони з’явилися знову, сіли в автомобіль містера Ворбертона, виїхали через ворота і помчали по дорозі, що веде на Іпсвіч. На міс Хейр було обмаль одягу, і, схоже, дівчина була напідпитку.
Пізніше стало відомо, що міс Хейр не раз таємно навідувала містера Ворбертона. Місіс Семпрілл, котра після довгих умовлянь таки погодилася поговорити з нами на цю неприємну для неї тему, також розповіла...
Дороті сердито зіжмакала «Піппінс
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Донька пастора», після закриття браузера.