Читати книгу - "Дочка пірата, Лаванда Різ"

 - Злякалася? Та це просто жах! Усю наступну вічність застигнути в крижаній брилі! Брр! Я... іноді здогадувалася, що ти, якщо захочеш, можеш абсолютно все, і я така щаслива, що саме ти мій брат. Десь у глибині душі я була впевнена, що ти прийдеш за мною, інакше не може бути.

- Хм, проте, дитинко, ти звикла до того, що братик Зур витягне тебе з будь-якої колотнечі! - Усміхнувся Зур, не розтискаючи рук. - Але я сподіваюся, що ти вчинила б так само. Адже так, Енн? Ти ж не зможеш кинути нас... у біді?

Енн відчайдушно затрясла головою, продовжуючи посміхатися, але в цих очах через радість раптом визирнув загнаний туди смуток, простягнувшись своїм глибоким бездонним криком через весь її погляд.

- Ну, давай, розповідай, хто ці двоє і як ви змогли полетіти без мене, покинувши вмирати? - піднявши голову, заявила вона.

- Ти якраз можеш подякувати ось цим покидькам за всі свої страждання. Це саме вони ввели нас в оману! - Зневажливо промовив Зур. Його погляд упав на двох химерів, жорсткий, нещадний погляд, з презирством дивився на своїх одноплемінників. - Спочатку я хотів убити їх, але потім вирішив виміняти на тебе. Потім обставини змінилися, і в обмін на свободу вони повинні були допомогти мені визволити мою сестру. Шмотки та корабель я взяв в борг у Честера, цей пірат-шибайголова опинився неподалік. На щастя, у мене вистачило часу, коли я почув твій голос. Енн! Вибач, це моя провина. … Я не зміг відразу відрізнити химера від моєї Енн. …Імперці підлікували тебе? Бо виглядаєш не дуже.

Справді, надзвичайну блідість Енн підкреслювали темні кола під очима, від чого обличчя здавалося втомленим та постарілим. Енн тихо зітхнула і спробувала пожартувати:

- Дякую тобі, що моя краса не головна для тебе річ, братику. Імперці …так… співчутливі та дбайливі попалися люди … якби не солдати. А давай не будемо, – нервово посміхнулася Енн, – не будемо більше про них, ані казати, ані згадувати. Все пройшло. Тільки голова ще трохи болить та слабкість іноді накочує. Переживу. - Енн похитнулася, спіймавши стурбований погляд Зура.

- Нерви! – знову спробувала вона посміхнутися.

Зур насупився. Він терпіти не міг, коли щось йшло не так, навіть якщо йшлося про нездужання або просту поломку якогось приладу. Все мало бути під його контролем: кожен погляд, кожен подих, робота двигуна, запас продовольства, курс корабля, поведінка кожного члена команди, все, що оточувало його сім'ю. Це було у його крові. Химери з найжорсткішою наполегливістю відстоювали свої права власності, їхня територія мала для них велике значення. Химер лідер підпорядковував собі свою сім'ю, але й віддано захищав її, він був здатний боротися за своє місце, виявляючи нелюдську підступність та силу. Зур був найсильнішим серед них, згодом він став навіть сильнішим за Тіара, їхнього батька, а тому автоматично зайняв свою природну позицію лідера, поширюючи над усіма ними свій контроль. Щоправда, на відміну від справжнього химера, поняття та світогляд Зура змішувалися з людськими поняттями, оскільки він виріс серед піратів, це робило його контроль дещо м'якшим, проявляючись лише іноді його глибокими інстинктами. Свого часу Тіар з особистої ініціативи обережно та поступово поступився йому своїм місцем. Заслужити довіру і повагу братів, а також змусити їх собі підкорятися – для Зура не склало великих зусиль, всі вони добровільно та заслужено прийняли його лідерство.

Всі, крім Енн. З нею Зуру завжди було складно. У цій тендітній дівчині була прихована неймовірна впертість та свавілля, яке маскувалося за боязкістю та чутливістю. Енн не хотіла слухатися Зура, вона хотіла вчитися на своїх помилках, з самого дитинства. Цим вона виводила його з себе, викликаючи з глибини суті химера його справжні якості, тим самим загартовуючи себе його норовом. Коли Зур казав їй не йти по слизькій колоді, тому що можна впасти - вона навмисне лізла і падала, дряпаючись об пекучі ліани. Якщо Зур змушував її йти спати - вона вибиралася туди, звідки були видні зірки та годинами сиділа із завороженим виглядом, через що вранці її потім ніхто не міг розбудити. Він з азартом завойовував її поступово, терпляче спостерігаючи, чого боїться їхня мала Енн. І в своїх страхах, інтуїтивно вона шукала захисту, звичайно ж, у нього, а він завжди приходив їй на допомогу, будь то дика тварина, отруйні комахи, рослини пастки або чужі. Чужих Енн боялася найбільше. Все одно люди це були або гуманоїди, чи представники інших інопланетних рас - вона цуралася, відгороджуючи будь-яке зіткнення з ними. Енн виросла у коконі їхньої родини. З роками, звичайно, ці страхи спілкування розвіялися, поступаючись місцем допитливості та перевірки себе на стійкість у цьому непростому світі співіснування безлічі рас. Але до цього часу Зур вже приручив свою Енні, і тепер йому було вже вигідно, щоб вона не шукала інших спілкувань на стороні. Тому що він вважав її своєю, а химер мав необхідність володіти своїм повністю, всепоглинаюче: волею, думками, а іноді навіть і тілом. Все, що химери вважали своїм – вони відчували живою частиною себе, а всі частини тіла повинні працювати злагоджено в одній єдиній свідомості. Нехай іноді вони сварилися, нехай Енн розверталася і робила по-своєму, все одно, рано чи пізно вона приймала його як лідера і надійну опору їхньої сім'ї, вона приймала та погоджувалася з його рішеннями.

От і тепер вона дозволила йому все вирішувати самому: куди й навіщо летіти. Щиро кажучи, їй зараз було все одно. Тоді, коли солдати забрали Ілая, у її серці щось забрязкотіло та луснуло, розділивши це серце на дві половини, одна половина незримо пішла за Ілаєм, а інша залишалася з братами. А слабкість та біль, що додалися, робили її зараз нездатною вплинути на ситуацію якось інакше.

Енн намагалася прийняти те, з чим їй довелося зіткнутися – неможливістю повернути там, де немає повороту.

…

Брати тріумфували, а як інакше вони могли ще її зустріти! Тепер настала її черга терпіти тискання та інші незграбні прояви ніжності.